пароль
пам’ятати
[uk] ru

Багаття вільного перекладу, розпалене проектами заповіту


Багаття вільного перекладу, розпалене проектами заповіту

 

 
"Коли великий Рам на теренах України взяв собі за символ лагідного, але впертого Овна, він хотів цим кроком пояснити своїм сподвижникам: що жити треба без виклику, а помирати - з викликом. Смерть - то крапка, і вона повинна бути масна.
 
Драматургія вимагає, щоби за кульмінацією наступав катарсис - повний піднесення, а не спустошення.
 
Смерть - то кульмінація життя, і наш обов’язок - облаштувати катарсис для глядачів.
 
Ті, хто живуть за принципом: після мене - хоч трава не рости, після мене - хоч потоп, усе, що не з’їм - пропаде, коли мене не буде - мені все-одно чи згадуватимуть мене, люди глибоко нещасні, бо не мають справжньої віри в Бога, в його безкінцеву мудрість, безмежну всемогутність і всеблагість.
 
Робіть все в житті від щирого серця і не бійтеся бути незрозумілими Богом"
 
Так заповідав Микола Стефанович Гумільов, який, як і кожна земна людина, смішив Бога своїми планами.
 
Але щирості і шляхетності в його думок не відняти. А це головне.
 

Невластивий текст:
 
Ты умрешь бесславно иль со славой,
Но придет и властно глянет в очи
Смерть, старик угрюмый и костлявый,
Нудный и медлительный рабочий.
 
Понесет тебя по коридорам,
Понесет от башни и до башни.
Со стеклянным, выпученным взором
Ты поймешь, что это сон всегдашний.
 
И когда, упав в твою гробницу,
Ты загрезишь о небесном храме,
Ты увидишь пред собой блудницу
С острыми жемчужными зубами.
 
Сладко будет ей к тебе приникнуть,
Целовать со злобой бесконечной.
Ты не сможешь двинуться и крикнуть…
Это все. И это будет вечно.
 

Властивий текст:
 
На повії я помру ганебно,
Але солодко, і саван ночі
Покривалом зоряним вкрай неба
Лагідно закриє мої очі.
 
Розчерком конвульсії підкреслю
Тезу, що не буде з хама пана.
Соромно, звичайно, що воскресну
На Суд Божий у такому стані.
 
Пожалкую про одне тоді я,
Що не зможу поклонитись людям,
Для яких подібная подія -
Ласощі, неначе сир на блюді.
 
Я вклонявся б їм безперестанно,
Посміхався б: "Так мені, тварюці!"
І полегшив їхнє невизнання,
Того, що вони живуть в багнюці.
 
Тож дозволь мені, Господь, напитись
Смачною гординей за життя.
Обіцяю:  встигну відмолити,
Смерть перетворивши в каяття.
 
© С. Левитаненко [10.11.2010] | Переглядів: 1265

2 3 4 5
 Рейтинг: 30.5/18

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти або зареєструватися



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Відновити пароль :: Реєстрація
пароль
пам’ятати