Багаття вільного перекладу, розпалене проектами заповіту

 

 
"Коли великий Рам на теренах України взяв собі за символ лагідного, але впертого Овна, він хотів цим кроком пояснити своїм сподвижникам: що жити треба без виклику, а помирати - з викликом. Смерть - то крапка, і вона повинна бути масна.
 
Драматургія вимагає, щоби за кульмінацією наступав катарсис - повний піднесення, а не спустошення.
 
Смерть - то кульмінація життя, і наш обов’язок - облаштувати катарсис для глядачів.
 
Ті, хто живуть за принципом: після мене - хоч трава не рости, після мене - хоч потоп, усе, що не з’їм - пропаде, коли мене не буде - мені все-одно чи згадуватимуть мене, люди глибоко нещасні, бо не мають справжньої віри в Бога, в його безкінцеву мудрість, безмежну всемогутність і всеблагість.
 
Робіть все в житті від щирого серця і не бійтеся бути незрозумілими Богом"
 
Так заповідав Микола Стефанович Гумільов, який, як і кожна земна людина, смішив Бога своїми планами.
 
Але щирості і шляхетності в його думок не відняти. А це головне.
 

Невластивий текст:
 
Ты умрешь бесславно иль со славой,
Но придет и властно глянет в очи
Смерть, старик угрюмый и костлявый,
Нудный и медлительный рабочий.
 
Понесет тебя по коридорам,
Понесет от башни и до башни.
Со стеклянным, выпученным взором
Ты поймешь, что это сон всегдашний.
 
И когда, упав в твою гробницу,
Ты загрезишь о небесном храме,
Ты увидишь пред собой блудницу
С острыми жемчужными зубами.
 
Сладко будет ей к тебе приникнуть,
Целовать со злобой бесконечной.
Ты не сможешь двинуться и крикнуть…
Это все. И это будет вечно.
 

Властивий текст:
 
На повії я помру ганебно,
Але солодко, і саван ночі
Покривалом зоряним вкрай неба
Лагідно закриє мої очі.
 
Розчерком конвульсії підкреслю
Тезу, що не буде з хама пана.
Соромно, звичайно, що воскресну
На Суд Божий у такому стані.
 
Пожалкую про одне тоді я,
Що не зможу поклонитись людям,
Для яких подібная подія -
Ласощі, неначе сир на блюді.
 
Я вклонявся б їм безперестанно,
Посміхався б: "Так мені, тварюці!"
І полегшив їхнє невизнання,
Того, що вони живуть в багнюці.
 
Тож дозволь мені, Господь, напитись
Смачною гординей за життя.
Обіцяю:  встигну відмолити,
Смерть перетворивши в каяття.