…Але не зовсім. Саме про це і піде мова в цьому тексті. Почнемо все ж таки з народу. Не зважаючи на оптимістичні волання ідеалістичної інтелігенції в 2005 році про те, що в Україні з’явилась українська політична нація, вона не з’явилась ні тоді, немає її і зараз. Більш того, президентські вибори 2010 року довели, що не існує не тільки політичної, але і економічної і соціологічної української нації. Ратифікація в Верховній Раді політичної капітуляції України показало справжнє обличчя сучасного українства – обісрана яйцями холуйська пика головного українського політичного клоуна – оце і є, нажаль, обличчя сучасної України. Не варто сумніватись, що це розуміє весь цивілізований світ і тільки політична коректність сучасного євроатлантичного політикума примушує його з лагідними посмішками приймати нашого нового президента, кримінальну біографію якого друкують всі європейські і північноамериканські газети. Отже на сьогодні всьому цивілізованому світу добре відомо, що саме українці обрали собі президентом навіть не Аль Копоне, а дрібного грабіжника.
Український народ вибрав в президенти собі не просто колишнього дрібного грабіжника, а колишнього дрібного грабіжника, який виступав з відверто антиукраїнськими гаслами. Тільки третя частина українських громадян рішуче підтримала на виборах українську незалежність, українську гідність – Ю. Тимошенко. Ще одна третина підтримала ліквідацію української державності, український криміналітет, совєтський тоталітаризм. Головний драматизм ситуації полягає в тому, що знайшлась ще одна третина, яка своїм пасивним нігілізмом і пофігізмом забезпечила перемогу антиукраїнського криміналітету.
Про народ я закінчив. Його стан на сьогодні такий, яким був на президентських виборах. Більш точною назвою мого тексту була б: «Народ вирішував все». Але, на жаль,  це залишилось в минулому. В 2010 році у українського народу була остання реальна можливість в мирний спосіб закріпити незалежність своєї держави і свою гідність.
Він цим не скористувався і тому тепер народ не вирішує нічого. Існування чи не існування України буде вирішувати тепер не народ, а його політичний авангард, який тепер має назву «опозиція». Тому дозволю собі надати цьому авангарду декілька порад:
1. Лідером українських політичних сил може бути тільки Ю. Тимошенко.
2. Помилкою буде залучення до українських сил політичних банкрутів на кшталт Ющенко, Яценюк, Тігіпко. Політичні партії: «НУ», «КУН», ВО «Свобода» - партії, які допомогли приходу до влади Януковича, при чому допомогли в ганебний спосіб – їх просто розвели російські політ технологи. Команада Ющенка, знайдена їм на смітнику, добре показала себе, команда Тігіпка - одіозні дніпропетровські мафіозі, "Фронт змін" Яценюка - дешевий блеф, і на цьому фоні прокламації "націоналістичних" сил противсіх.
3. Зрада Портнова і інших «тушок» доводить, що неможна легковажно відноситись до ідеологічного опортунізму, який був притаманний цим людям і відомий набагато раніше, ніж проявилась їхня зрада.
4. Велика роль в перемозі Януковича належить російському чиннику, який складається з офіційної московської антиукраїнської агітації, а також дій «демократичної» російської спільноти (Шустер – Кісєльов). Прошу зацікавлених осіб прочитати ще раз мій текст «Популярна політологія» (http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/2516/user_id/6268.phtml) для того, щоб раз і на завжди виробити позицію до ВСІХ громадян Росії.
5. Великою помилкою блоку Ю. Тимошенко сьогодні є їх участь у економічних дискусіях на телебаченні. По-перше, це легітимізує антиукраїнські сили, бо якщо з ними дискутувати про поліпшення життя населення, то це визнавати, що вони українські політики, а не банальні московські агенти.
6. Потрібно створити принципово іншу інформаційну модель. Ця модель може орієнтуватись не обов’язково на телебачення, а скоріше на радіо. Різкий відхід від теледебатів, на який все рівно скоро нікого з опозиції не запросять, мусить відбутись на ФМ-станції, яка охоплює центральну і західну Україну, при чому не припустимо використання на цих радіостанціях російськомовного інформаційного і культурного продукту.
7. Західні демократії почувають себе комфортно саме при правлінні Януковича. Дарунок долі для кожної країни, коли до влади у сусіда приходить влада, налаштована проти культури і інтересів цього сусіда. Тому розраховувати на політичну або моральну підтримку євроатлантичної політичної еліти не варто.
8. Попередній пункт не означає, що не треба використовувати культурних надбань цивілізованого світу. Навпаки, інформаційні мережі опозиції мусять бути культурно орієнтовані на захід. Особливо ефективним культурним інструментом мусить стати рок-культура в широкому сенсі.
9. Населення Донецької, Луганської області і АР Крим – це в переважній більшості гомосовєтікус (не дарма ці краї називаються «Бидлостаном»). Такий бидло стан існує вже 20 років в Німеччині і тому не варто сподіватись, що в найближчому майбутньому він зміниться і в цих областях.
10. Основним завданням ідеологічної війни проти антиукраїнських сил мусять бути підняття власної гідності українського суспільства, яка була розтоптана геноцидом українського народу 33 року і масовим знищенням української інтелігенції протягом всіх років радянської влади і років російської імперської влади. Саме реалізації цього десятого пункту мусять бути підпорядковані всі попередні мої рекомендації.
Іншого шляху немає, до чого призведе цей? Я впевнений, що до Перемоги!
 
Слава Україні!