Я пропоную свої три тексти – «Голодомор», «Популярна політологія», «Капіталізм». Прочитайте їх уважно, це важко, але необхідно для того, щоб дійти до четвертого – «Детермінація» і зрозуміти для чого це все написано.
Я не буду читати, а тим більше реагувати на реакцію пересічних громадян – «маленьких українців», а тим паче проросійської наволочі, мій текст не для них.
Але компетентні люди, «люди Аресу», які справді вболівають за долю України, а головне – здатні виборювати цю долю завдяки своєї шляхетності і інтелектуальній спроможності зможуть легко зі мною зв’язатись і обмінятися думками, бо я надам їм таку можливість.
Володимир Пселдонімов (читайте також Ільфа і Петрова).
 

28 листопада 2009 року — День вшанування жертв Голодомору 1932-33 років. День скорботи української нації, день коли народ разом з Президентом вшановує пам’ять загиблих під час геноциду. До речі і сам термін “геноцид” було вперше застосовано саме для пояснення суті штучного голоду, що його влаштувала в Україні комуністична колоніальна влада за вказівкою і під інспекційним наглядом імперського центру. Це не перше вшанування, нагадаю, що і при Президенті Кучми подібні акції проводились, хоча і не за сьогоднішніми масштабами. Те, що День скорботи набув саме сьогодні належного державного статусу — абсолютно правильно і по праву може бути віднесено до здобутків помаранчевої революції, зокрема до позитивних результатів діяльності Президента Ющенка.
Тільки чомусь залишається відчуття якоїсь фальші, якогось неістотного забарвлення цього насправді священного дня — четвертої суботи листопаду кожного року. Чому так? - давайте розберемось.
Справедливо вважається аналогом Голодомору єврейський Голокост — знищення євреїв германським націонал-соціалістичним тоталітарним режимом в 30-ті — 40-ві роки. От і порівняємо чим відрізняється щорічне вшанування жертв Голокосту від наших урочистостей. Чому їхнє вшанування викликає скорботу, співчуття і повагу в цілому цивілізованому суспільстві і злобну реакцію ворогів, а наше — делікатне, але зверхнє співчуття світової громадськості і відверте глумління наших ворогів, як зовнішніх, так і внутрішніх? Відповідь лежить на поверхні - тому що різне відношення до цих в принципі аналогічних подій народу і держави у євреїв і українців. Де опиняються нацистські злочинці, які попадають в руки ізраїльського правосуддя? - або в тюрмі, або на шибениці. А де кати українського народу ? - або на пільгових пенсіях, або відлиті в бронзі. Якщо хтось вважає, що пам’ятники і назви вулиць і площ на честь знищувачів українства: окупантам, колонізаторам і їхнім прислужникам манкуртам піднімає статус нашої країни, викликає у когось в світі повагу, то він ніхто інший, як представник поневоленого народу — заставник своїх комплексів меншовартості. Як можна ходити по вулиці Постишева і пишатися своєю країною, як можна спокійно дивитися на монумент Леніну - організатору окупації України, або Артему — відомому сепаратисту-антидержавнику, або влаштовувати фестивалі на честь Махна, який добросовісно зрадив Українську Народну Республіку і перейшов на бік Російської Федерації? І наївно чекати поваги з боку країн Європи або З’єднаних Штатів. Ну самі себе не поважаємо, то це наша справа, але чому це має у когось викликати захоплення? А вороги наші відкрито глузують з нас, прямо знущаються — зовнішні кажуть ”так званий голодомор”, а внутрішні — демонстративно відправляються в День скорботи на полювання на свою історичну батьківщину, або демонстративно заперечують очевидне — трагедію українського народу. Чому так, чому за 18 років незалежності у нас не створена політична нація, чому наш Президент, як влучно зауважив завжди влучний Анатолій Стріляний, і не Президент насправді, а скоріше лідер національно-демократичного руху? Чому, врешті решт, він разом з цим рухом такий аморфний, здатний лише на констатацію факту геноциду, про який, до речі, давно відомо всьому світу? Чому представники політичних сил, що заперечують геноцид українського народу і займаються сепаратисткою і іншою анти державницькою діяльністю (як то закриттям українських шкіл, вичавлюванням української мови тощо), отримують високі державні нагороди і посади від лідера національно-демократичного руху, а за сумісництвом – Президента України? А головне — що ж з цим робити?
Спочатку проаналізуємо, які події вплинули на сьогоднішній стан речей, що перетворило колись могутній етнос Україної Русі на сьогоднішню державу, я б сказав країну — віртуальну колонію, колонію неіснуючої імперії, яка животіє під гнітом мертвої тоталітарної ідеологічної системи.
1917 - 1920 роки, роки, що мали би стати роками народження української держави, ними не стали. Тривале перебування в московському рабстві спотворило народ, винищивши покоління потенційних керманичів. В результаті - зради лідерів, відсутність дисципліни, відсутність чіткої безкомпромісної націоналістичної позиції у переважної більшості керманичів, а відтак — розгубленість і дезорієнтація народу і поразка в війні з Росією, яку пізніше майстри історичного абсурду назвуть — громадянською. А може не абсурду? Може і справді це була громадянська війна між громадянами України і Росії? - адже дійсно, перші воювали за свою незалежність, а другі — за збереження своєї Російської імперії?
Отже ми програли, і миттєво вже 1921 році отримали перший голодомор — тотальне пограбування, плату за свою поразку. Втративши державу, не можна захистити себе і свої сім’ї від ворога, це знають всі державні народи, тому саме їхні еліти є гарантами державності. Ми не мали відповідних еліт в достатньої кількості тоді, не маємо належної кількості їх зараз, правда в меншій мірі – кількість таких політиків все ж зросла і це дає надію.
До 1932 року була ще одна подія, яка власне і була соціальним геноцидом (на відміну геноциду — етнічної чистці, яким став Голодомор). 1928-1929 роки — роки колективізації. В рамках цього процесу було запроваджено конфіскацію земель і іншої власності у заможних селян, для цього створювались зі складу сільської громади так звані комітети незаможних селян (комнезами), які допомагали комуністам грабувати (розкуркулювати) заможних селян і відправляти останніх з їхніми сім’ями на вірну смерть до Сибіру і Казахстану. Комнезами були досить чисельними, людей спокушали можливістю пограбувати “награбоване” і, на жаль, цей традиційний спосіб комуністів спрацьовував часто. Розкуркулення досягло своєї мети — моральної деградації великої частини селянства (грабіжників-комнезамівців) і створення колгоспів — інструмента для здійснення Голодомору (обмовлюсь, що колгоспи створювались не тільки для цього, але то інша тема). Саме завдяки існуванню колгоспів було технічно можливо зібрати основні результати праці селян і конфіскувати їх, тим самим прирікши останніх, до речі, в тому числі і колишніх комнезамівців, на голодну смерть.
Багато доказів того, що Голодомор 32-33рр. був не тільки на території України, а і в російських областях з українським етнічним населенням (наприклад в Кубані), і це не випадково — крім зміни етнічного складу, потрібно було ще вбити страх в українця, страх на рівні підсвідомості. Треба прямо сказати, що мета ця була комуністами втілена в життя, хоча не абсолютно і не навіки. Вже під час Другої світової війни наш народ подав взірець мужності і наснаги, намагаючись в лавах УПА відновити загублену державність. І нехай це не вдалося, але якісно вищою, набагато ефективнішою була ця боротьба ніж змагання 17-21 років. Висока дисципліна, згуртованість, мужність, безкомпромісність до ворогів — ось що дало можливість навіть в військовій поразці отримати моральну перемогу, перемогу, яка реалізувалась як перемога політична в 1991 році.
Отже ось вам і причини сьогоднішнього страху народного і президентського, ось вам і рецепти лікування. Дисципліна, мужність і... прагматизм — залишити “діючому” Президенту займатись улюбленими справами доброго “грічкосія”, дати відсіч волаючим влади бандюкам, обрати лідера, спроможного навести лад в державі, спроможного боротись з корупцією, сепаратизмом, перекачкою грошей в офшорні зони і примусити цього лідера силою громадської думки провести українізацію, деколонізацію, декомунізацію (адже ми хочемо в Європу, а там комуністичні режими давно вже офіційно визнані злочинними). Але все ж таки, не сила громадської думки має бути вирішальною в цьому процесі і не європейська налаштованість більшості українців, не треба утопій. Українська громадськість слаба, дай Бог, щоб не допустила вона антиукраїнських бандитів до влади. Прагнення до Європи – це суто споживацький чинник, головним важелем відродження України має стати раціональна прагматична думка лідера і її політичного оточення, їхня спроможність - інтелектуальна і духовна - зрозуміти, що тільки українізація, деколонізація і декомунізація зроблять Україну Державою, український народ Нацією (не плутати з племенем або графою «національність» в паспорті), а їх самих - лідерами цієї нації, яким до того ж буде заброньовано не просто місце в історичній пам’яті, а п’єдестал. Історія, в тому числі і наша, знає багато прикладів, коли такими лідерами ставали жінки. В сучасній Україні є один реальний політик, який може врятувати країну від совкового реваншу перефарбованих комуністів і бандитів. Так, це - Вона, а Вона – це Україна. Давайте ж побажаємо собі і їй наступний День Голодомору не тільки скорбіти, але і пишатись перемогами над ворогами України.
 
Зверніть увагу, яким примітивом є майже всі виступи політологів і публіцистів. Особливо це стосується виступів на міжнародну тематику, а абсолютного примітивізму їхні розлогі «аналітичні» розвідки сягають коли йдеться про україно-російські стосунки. Внутрішня наша політика аналізується веселіше лише завдяки досконалому знанню нашими політичними аналітиками закулісного життя, інтриг і пліток українського політикуму. Чому це так, і що може змінити цю ситуацію? Спробую надати відповідь.
Відповідь на перше питання проста - ігнорування нашої історії, причому історії з прадавніх часів, яка власне будучи наслідком діяльності наших предків сама впливала на розвиток і зміну менталітету нашої етнічної спільноти, те саме стосується історії наших північно-східних сусідів, яку вони самі або не знають, або приховують. Не є секретом, що саме стосунки з Московською державою найбільшою мірою вплинули на нашу історію і продовжують впливати на сьогодення.
Тепер, щодо другого питання - ситуацію може змінити, як легко збагнути, знання цієї ж таки історії і спроможність до логічних висновків і відповідних дій. От я і хочу допомогти в цьому нашим горе аналітикам, щоб вони не винаходили велосипед, а аналізували події виходячи з реальних базових історичних засад. Зрозуміло, я не сподіваюсь наївно, що сонм невігласів з кафедр наукового комунізму, які нині звуться політологами (навіть якщо це молоді люди, вони навчались на кафедрах політології, що виникли на місці кафедр наукового комунізму, а викладачами були саме викладачі цієї сатанинської лженауки), прочитавши цей текст, сприймуть його як одкровення, але маю надію викликати інтерес інших, неупереджених людей.
В 1991 році можна було сподіватись, що українські історики-патріоти вибудують нове бачення нашого Історичного шляху, але найбільше на що вони спромоглися - це спростування окремих фальшивих тверджень манкуртсько-холуйських радянських "українських" псевдовчених. Були і тривають, звичайно досить цікаві і важливі розвідки - дослідження історії України XX століття і більш давніх часів, але вони носять все ж таки локальний характер, не претендуючи навіть на історіософські узагальнення.
Єдиним виключенням з цієї безрадісної реальності став вихід в 1996 році блискучого есе Юрія Канигіна "Шлях арієв". Опосередкованим свідченням того, що книга влучила в ціль є той факт, що незважаючи на дивовижну її популярність (книга витримала 5 або 6 перевидань і навіть зараз в 2009му активно купується), "Шлях" практично не обговорюється в наукових колах, лунає стримана, але злобна критика есе як з боку московських холуїв, так і з боку псевдо патріотів. Було б природно якщо б ця праця піддавалась би критиці під час серйозної наукової дискусії - нижче в моєму тексті таку критику ви побачите, та в тому то і справа, що насправді йдеться про спробу замовчати і дискредитувати есе, бо нічим крити, як то кажуть. До речі, зовсім смішною виглядає реакція малоосвічених продавців на книжкових ринках (правда далеко не всіх, а лише професійних або аматорських провокаторів) - вони звинувачують автора в нацизмі, русофобії і антисимітизмі одночасно. Чому так відбувається? Та дуже просто - "Шлях арієв" - це перша спроба саме історіософського аналізу нашого минулого. Спроба успішна, геніальна навіть, - адже це дійсно перший крок, а який потужний! - враз зникає більшість химер – брехливих, вигаданих нашими ворогами і їхніми приспішниками міфів (до речі правильно було б написати мітів, та не пройшла вірно задумана реформа правопису, її так і не проведено через відсутність сильної волі у наших "державотворців"). Ця рішучість Ю. Канигіна , його правдивість і науковий підхід до справи сьогодні як на мене лякають вже і самого вченого, і в останніх своїх роботах "Початок і кінець часів" та інш. Він, блискуче розкриваючи іншу тему, яка не менш актуальна і потребує окремого розгляду, в той же час почав плавний дрейф, заперечуючи свої твердження і висновки, скочуючись подекуди до вульгарного антиамериканізму. Але це не дуже суттєво, бо головне про Україну, український етнос, а разом з тим про етноси російський, єврейський, тощо автор "Ш. А." сказав не тільки в цій книжці, а й ще в більш філософські завантаженому есе "Віхи священної історії".
Отже, дозволю собі викласти історичну схему розвитку України, базуючись в основному на розвідках Ю. Канигіна, але використовуючи при цьому матеріали інших авторів.
1. Розвиток українського етносу за Канигіним відбувався наступним чином: арієзація яфетичних племен Придніпров’я "правими" аріями - носіями нової післяпотопної цивілізації, яка розвивається переважно завдяки діяльності лівої півкулі головного мозку, що керує правою стороною тіла людини – тобто її аналітичною діяльністю. В релігійному плані арії принесли культ сонця. Ця нова цивілізація прийшла з північно-західної Європи на зміну допотопній сатанинській "лівосторонній" цивілізації загиблої в Потопі Атлантиди. В свою чергу, остання розвивається переважно завдяки діяльності правої півкулі головного мозку, що керує лівою стороною тіла людини - її емоціями, включно з інтуїцією і здібністю до спілкування з потойбічними сутностями - "богами".
Другою знаковою подією за Канигіним було долучення до придніпровських племен тиверців (насправді тіберців) на початку християнської ери. Тіберці - це виселені з територій сучасного Ізраїлю і Палестини нащадки древнього етносу гіксосів - яфетичних племен, які в давні часи визначались войовничістю і навіть два століття володіли Єгиптом. До речі назва «Єгипет» не є самоназвою єгиптян, а являє собою ім’я країни, яке дали саме гіксоси, і звучало воно спочатку як "Хата Птаха" (данні з роботи Валерія Ілля "Скільки років слову тато", раджу її прочитати).
Виділивши ці події, я слідую методології Канигіна, який підкреслює вирішальну роль саме духовного цивілізаційного впливу на етноси. Правда він простежує і біологічну (генетичну) складову, але ми обмежимось констатацією, що українці - чисто яфетичний етнос.
2. Розвиток російського етносу, як стверджує Канигін, відбувався зовсім інакше, а саме - вирішальну роль зіграла єгиптизація фіно-угорських племен, яку провело єгипетське військо, піднявшись у верхів’я Волги за півтори тисячі років до р. Христова і завоювавши цю територію. Саме вони назвали сучасну Волгу іменем одного з своїх богів - Ра. Єгипетський первінь зумовив розвиток московітів - це власне і є самоназвою цього народу, яка походить від біблійського народу Маш (Мосх, латинська транскрипція - Москов). Маш, згідно Біблії, - один з нащадків Сима, що означає, що в сучасних росіянах присутня значна доля симітської крові. В журнальному варіантні "Шляху арієв" автор дає розлогий аналіз цьому факту, звертаючи увагу, наприклад, на симітську зовнішність Іллі Муромця з відомої картини та наводячи інші приклади. Дійсно, якщо придивитися до сучасних росіян важко зайти риси яфетичні - до симітських рис додаються хіба що монгольські. Але головне полягає в тому, що в основу менталітету московітів було закладено парадигму Атлантиди, бо, як стверджує Канигін, саме Єгипет являв собою колонію останнього уламку Атлантиди - Посейдонії. (А сучасні невігласи і зараз шукають "спорідненість" українського і російського менталітетів, тобто того чого немає і бути не може). Критики цієї історичної концепцій можуть, як то кажуть, наговорити сорок бочок арештантів, заходячись від лютої злоби, але ще ніхто з них не зміг пояснити наявність посеред "християнської" Москви мавзолею з єгипетською мумією, як і, до речі, наявність самого мавзолею, який являє собою точну копію стародавнього храму в Пергамі в Малій Азії*, на який Ісус Христос сказав, що то є храм Сатани (а живе таки єгипетський Маш (Мосх) в нинішніх московитах-москалях!). Правда в своїх книжкових варіантах Канигін частіше посилається на назву Мешех, але у варіанті журнальному він чітко наголошує на спорідненості московітів саме з Машем. А ось що особливо важливо в «Шляху аріїв», так це підкреслення автором перманентного ставлення московітів-росіян до етносів слов’янських. Ось цитата стор.189 «…ми підійшли до двох симетричних подій російської історії, які наскрізь просвічують «старшого брата»»- пише на стор. 139 автор. «Події дуже схожі й за змістом тотожні. Це масова різня, вчинена в Новгороді Іваном Грозним (головний виконавець Малюта Скуратов) і в Батурині Петром I (головний виконавець Меншиков). Чого прагнув Новгород? Залишитися Руссю, як за старих часів, бути незалежним від мосхів-Мешеха. Чим відповів «старший брат»? - Геноцидом. Прийшла Москва і порубала, порізала, втопила 150 тисяч новгородців - жінок, дітей, старих…
А чого хотіла Україна за Мазепи? Того ж самого, що і Новгород. Бути Руссю, а не Малоросією, відокремитися від мосхів-Мешеха. Чим відповів «старший брат»? Геноцидом. Столиця гетьманської України Батурин була зруйнована вщент, а все населення, включаючи жінок, дітей і старих, знищено. Все так само, як у Новгороді. Такої різні, як у Батурині , історія Європи не знає. Варфоломіївська ніч - дрібниця порівняно з батуринщиною. Чому мовчать про це історики?».
Це питання автора суто риторичне, але відповідь хочу все ж надати - та тому ж, чому політологи опираються в своїх «дослідженнях» на маячню російської та радянської «української» псевдо історіографії - через свої холуйство і страх перед «старшим братом».
3. Цікава і історія виникнення однієї з гілок європейського єврейства, яку також викладено у Ю. Канигіна. Євреї є складовою частиною сучасних як української, так і російської політичної нації, тож як можна не знати коли і як вони тут з'явились - не приймати ж за дійсність наївні думки Солженицина або Гумільова щодо цього.
Спочатку невеличкий відступ. Скажіть будь ласка, інтелігентні допитливі люди, а чи задавались ви питанням як це так європейські симіти-євреї називають себе ашкеназами? Адже Ашкеназ згідно біблейської Книги Буття - це онук Яфета. Щось тут не те, як то кажуть: або євреї не ашкеназі, або вони не симіти, логічно? Тоді як же подолати це явне протиріччя? Дуже просто, і Канигін пише про те, що вищезгадане єгипетське військо складалось з воїнів - представників різних етносів, адже Єгипет був імперією. В тому числі входив до війська загін євреїв-симітів. От саме вони завоювали землі народа Ашкеназів, які були розташовані на північному Кавказі і нижньому Поволжі.
Це я трохи відволікся в географію, але трохи відволікнусь і в етноісторію. Частина народу Ашкеназ втекла на північ. Вони дали багато назв тамошнім територіям, наприклад Асканія-Нова, Скандинавія тощо. Канигін досліджує, як цей факт вплинув в ХХ столітті на германо-єврейські стосунки, але це не тема мого тексту. Відносно України ж в ХХ столітті ця древня історія відгукнулася, крім іншого, спробою Троїцького перетворити Київ зі столиці України в столицю єврейської автономії змінивши його назву на Сіон. Саме тому, а не через штучні, вигадані комуняцькими «істориками» причини, столицею УССР тривалий час був Харків.
Я зупиняюсь на стислому викладі змісту текстів Канигіна щодо древньої передісторії українського, російського і єврейського етносу, хто хоче більш докладно ознайомитись з ними, нехай придбає книги і прочитає. Я ж навмисно роблю вижимки з них, які потрібні для аналізу сучасної ситуації, бо все що стосується менталітету народу, його егрегору, виявляється напрочуд стійким і майже не змінюється в часовому вимірі. Це саме той ірраціональний чинник, який діє постійно, і який має враховуватись політологами і істориками, але на жаль не враховується. В кінці свого тексту я надам рецепти, які , власне давно мали б стати аксіоматичними чинниками сьогодення, чекати поки суспільство самостійно прийде до них - нісенітниця. Навіщо тоді інтелігенція?
А наша історія поїхала далі. Проминаємо скіфів, гунів, Рюриковичів - зупиняюсь де вважаю за потрібне, а саме - в XII столітті. Тодішня супердержава, та, яку нині історики називають Київською Руссю, була насправді такою собі конфедеративною імперією. Спільність князівств, що до неї входили, трималась династичною сімейною спільністю Рюриковичів, що звичайно було справою не надійною і довготривалою бути не могла. Хозарський каганат до того часу припинив існування, і я не буду тут висвітлювати долю євреїв-ашкеназів-хозар (або азар - хто знає точно який тоді був правопис і як правильно вимовляти), хоча політологам і політикам, які хочуть грамотно вести політику сучасну, це зробити було б не зайвим. А от долі князівств, з яких складалась так звана Київська Русь, торкнуся. Народи тих князівств, м’яко кажучи, не були дружніми, бо частина з них була народами яфетичними, які умовно назвали слов’янськими, - це були арієзовані придніпровські племена і племена новгородські з великою фіно-угорською домішкою, племена слов'янські з домішкою балтійською (нинішні білоруси) і московіти-єгиптяни-мосхи з фіно угорською домішкою і домішкою слов’янського "племені" кривичів (тобто вигнанців зі слов'янських земель за, як ми сьогодні кажемо, правопорушення - такі собі тодішні януковичі). Московіти здебільшого жили в Суздальському і Рязанському князівствах (Суздаль і Рязань - це мордовські, тобто фіно-угорські слова). І от вищезгадані народи Київської держави стали відділятись один від одного, відмежовуватись - створювати кордони своїх державних утворень. Створення кордонів (країв держави) називалось тоді украюванням, тобто утворенням країв. Від держави украювались і народжувались україний Суздаль, україна Рязань... і україна Русь, в якій ми і живемо зараз. Тільки назву Русь, якою і наша країна називалась останній раз за часів Хмельницького, було Петром І вкрадено чи відібрано, не знаю як це краще назвати, і передано Московському народу. Перейменував Петро Московське царство на Російську імперію, а московітів перетворив на росіян - оце і було як раз реалізацією концепції "третього Риму", що її розробку монахи московіти закінчили в XVI столітті. До речі розробка нинішньої російської мови була складовою частиною цієї концепції.
В цьому ж XII столітті відбулася ще одна знакова подія - народилась майбутня столиця мосхів (московітів) - Москва (1147р.). Насправді Москву заснували значно раніше – про це свідчать новітні археологічні розкопки, але саме 1147 рік й досі вважається офіційним днем народження столиці "братнього дружнього слов'янського народу". Виявляється цьому явищу є просте пояснення, його надає Лев Силенко в своїй "українській біблії" - "Мага віра". Саме в 1147 р. в Москві відбулася таємна нарада верхівки, як тепер кажуть правлячої еліти, суздальської держави разом з візантійськими православними попами, де у відповідь на відлучення візантійців від керування церквою було прийняте стратегічне рішення про знищення України (україної) Русі, зокрема Києва, і створення фактично автокефальної православної Церкви на чолі з місцевими ієрархами.
Не буду занурюватись в подробиці - не це є метою написання цього тексту - хто захоче, сам прочитає ті книги, на які я посилаюсь. Швидко оглянемо подальший розвиток подій, він тепер, я гадаю, виявиться для логічно мислячої людини набагато більш зрозумілим і раціональним. Так зване "монголо-татарське іго" не виявилось для московської еліти чужорідним антагоністичним чинником - ідеологія монголів добре сполучувалась з єгипетським менталітетом московітів. Саме під час цього "іга" і створилась остаточна конфігурація Третього Риму, його "слов’янський" менталітет. Він неодноразово проявлявся: XVI вік - знищення Іваном Грозним слов’ян, про це я раніше наводив цитату Канигіна, а от те, що в результаті другого походу на Новгородську землю московіти винищували і тих представників московського народу, якими самі ж заселяли цю землю після вищезгаданої етнічної чистки, Канигін не пише, а це дуже важливо знати нинішнім українцям російського походження, які переселені в Україну після 1933 року - року етнічної чистки українців, яку здійснив вождь московітів віку XX Й. Сталін. Ці люди й досі наївно вважають себе росіянами, і багато хто з них марно мріє про вигоди від можливої в майбутньому агресії «братнього» російського народу проти вже сучасної України.
Але я трохи забіг вперед. До етнічної чистки під назвою Голодомор московіти влаштували такий самий геноцид після виграшу ними Полтавської битви, це вже XVIII вік, та й вік XIX пройшов під знаком якщо не фізичного, то духовного і культурного геноциду. Мінігеноцид московіти провели під час взяття Київа військом Муравйова в період так званої громадянської війни. Ця війна насправді була громадянською лише в Росії, а щодо України - це була загарбницька навала військ Російської федерації на нашу країну, в складі яких був і бойовий загін українських манкуртів - червоної армії, головним гаслом якої було "бий хохлів". Крім того були штучні голодомори 21,33,47 років. В історії було багато війн з масовою загибеллю людей - норови і звичаї в давнину були більш дикими, ніж зараз. Війни між Росією (Московією) і Україною мали фактично перманентний характер. Були і наші перемоги в них, але з боку України спроб геноциду, спроб знищення російського етносу не було, не було і спроб знищення московської держави, це останнє, як на мене, — помилка наших предків.
Отже, якщо неупереджено поглянути на всі викладені тут факти, стає явною ворожнеча московітів до українського етносу, причому я навмисно не торкався тут питання саме генетичного, біологічного, воно, це питання може хіба що пояснити тотальний алкоголізм в нинішній Росії, але для моєї теми не виглядає актуальним. Змішування частини українського і російського етносів, а також і інших призвело до певних генетичних змін, яких я не буду торкатися, тільки зазначу, що за дослідженнями Ю. Липи - 90% нащадків змішаних україно-російських шлюбів мають біологічні ознаки українців. Але головним є не це, а те, що російська україноненависницька державна ідея аж ніяк не змінилась з роками, з віками і до неї долучені і ті зросійщені етнічні українці, що постійно мешкають в Росії. Не всі, але майже всі. До речі українська діаспора Сполучених (а правильно З’єднаних) Штатів Америки, Канади, тощо навпаки - зберігають, традиції і звичаї своєї прабатьківщини, бо не мають народи З’єднаних Штатів і Канади антиукраїнського налаштування. До речі, логічна задача - вони такі модні сьогодні - на тему II світової війни: Германія певний час окупувала українські землі і це призвело до великих жертв серед українського населення. Ми називаємо, і називаємо справедливо, германські війська окупантами, ворогами. Після перемоги радянської армії відбулися такі події: а)масовий призов українських чоловіків в радянську армію, спрямування їх на передову без підготовки і, здебільшого, без зброї для масової загибелі, що і відбувалось, б) спроба виселення українців, які під час війни не були евакуйовані до Сибіру, про що був відповідний наказ Берії і Жукова, і нарешті в) масовий голодомор в 1947 році внаслідок якого загинуло від голодної смерті 2 млн. людей. Як ми називаємо радянські війська і чому?
А тепер перейду до практичного виміру цього тексту.
1 Не враховувати тотальну ненависть нинішнього московського народу до України і будувати свою риторику на критиці російської влади і російських мас медіа, які нібито формують російську українофобію, можна лише будучи абсолютним невігласом в політиці, а така риторика - характерна для нашого «проукраїнського» політикуму.
2 Проросійська політика, або просто проросійська налаштованість, тотожня налаштованості антиукраїнській, і тут обов’язкові правові наслідки.
3 Користування неякісними історіософськими схемами призводить формування неякісної політики, до легального існування в політикумі антиукраїнської складової.
4 Легковажна недбалість до далекого минулого призводить до спотвореного сприйняття історії новітньої, зовсім недавньої.
Четвертий пункт одразу хочу пояснити. Звичка оперувати історико-соціологічними штампами призводить до часом просто ідіотських тверджень, на кшталт: партія регіонів - партія потужного національного капіталу. Всім дончанам, які займались серйозно політикою на початку 90-х відомо як саме народжувалась ця партія і який капітал насправді там представлений. Коротко історія виглядає так: ще наприкінці радянської імперії комуністична партія розділилась на дві великі течії. Умовно ці течії можна назвати партією кретинів-сталіністів, які наївно намагались зберегти комуністичні засади в суспільстві, і партією псевдо капіталістів, які сподівались приватизувати «загальнонародну» власність. Не буду ретельно аналізувати подальші події, тільки зауважу, що комуністи псевдо капіталісти виявилися не набагато розумнішими за кретинів-сталіністів і їм довелось поділити «загальнонародну» власність з криміналітетом, а тій власності, яку їм вдалося придбати, вони забезпечили підпитку з державних джерел, провівши екзотичну приватизацію у вигляді народних підприємств, державних корпорацій тощо. Капіталізм, що виник таким чином, я називаю не національним, а радянським, і існувати як український національний він не може, бо його коріння в комуністичній економіці - економіці затратній, неефективній, дотаційній. От ці засновники партії регіонів - саме такі радянські, а не національні капіталісти, і відповідні ідеологи. Найкращий приклад - Юхим Звягільський і Юрій Болдирєв. Саме вони в 1992 році провели через Донецьку міську раду резолюцію з вимогою до Президента України підписати Статут СНГ. Хіба людина з адекватним мозком може уявити, щоб подібну резолюцію лобіював НАЦІОНАЛЬНИЙ український капітал? Саме невдача цієї авантюри - Президент Кравчук проігнорував волевиявлення мозолястих рук і мозку донецьких міських депутатів і не підписав вищезгаданий статут - спонукала до створення в подальшому партії регіонів, причому створення за активної підтримки, щонайменш моральної, кремля. До речі про мозолястий мозок донецької «еліти»: в Донецьку от вже 30 років успішно будують метро, при цьому витрачаються (або крадуться?) величезні кошти, результат - не побудовано жодної станції, жодного прогону цього метра. Все діалектично - саме ця тупість і безпорадність призвела до невдач бандюковичів на ниві сепаратизму. Зараз ми бачимо, що практично всі бізнеси регіоналів напрочуд неефективні і не забезпечують Україні ні податків, ні політичної стабільності. Саботаж, блокування Верховної Ради не можуть бути корисними для національного капіталу, але вигідний для капіталу компрадорського, капіталу кримінального, капіталу радянського. Але ця довідка з новітньої історії не проста констатація фактів, бо з неї логічно витікає те, що твердження нібито Тимошенко і Янукович - «однакове зло» не проста нісенітниця, а абсолютно ворожа антиукраїнська позиція, прихована пасивна агітація за Януковича, бо його совковий електорат не реагує на жодну зовнішню агітацію, як і на дурість і безграмотність «Лідера». Цей електорат, ця біомаса цілує руку «Лідера» і проголосує за нього за будь-яких обставин. А от електорат демократичний - народ рефлексуючий, ці люди постійно деморалізуються і дезорієнтуються манною кашею, яку вони обрали Президентом. А що ж Юлія Тимошенко, хіба можна назвати її меншим злом, як це часто робиться зараз? Я вважаю, що Юлія Тимошенко є єдиним УКРАЇНСЬКИМ політиком, який здатен втілювати в життя свої політичні переконання. Я не знаю справжнього етнічного походження Юлії Тимошенко і воно мене не цікавить, я не думаю, що вона поділяє думки, викладені в цьому тексті, але політична логіка примусить її робити саме те, що написано нижче, і саме тому ніколи не підтримують її кремлівські господарі.
А тепер, як боротись з ворогами, як рятувати Україну Русь? Одним словом украюватись - послідовно, системно, ретельно. Украюватись від усіх ворогів зовнішніх і внутрішніх, при чому розуміти , що україтись від зовнішнього чинника можна лише розбудовою ефективного військово-промислового комплексу разом з активною зовнішньою політикою, а украюватись від ворога внутрішнього можна лише за допомогою його ізоляції і вичавлення з державного організму на базі інтеграції всіх здорових сил суспільства.
Ключовим чинником в цьому процесі є інтеграція всіх здорових сил суспільства. Для здійснення її, по-перше, з’ясувати базові стратегічні речі, а саме:
1. Демократія - це влада народу в країні, але народу не абстрактного, а народу саме цієї країни, іноді його називають титульним, але це хоч і правильно, але не вичерпно. Спробую пояснити, а заразом пов’язати пояснення з попереднім текстом. Для цього введу поняття «нація». Нацією в середні віки називались спілки студентів, а згодом так стала називатись сукупність громадян певної країни, те що зараз охоплюється поняттям «народ країни». Нація є продуктом розвитку капіталізму, але капіталізм я розумію не як економічний чинник (залишу таке трактування сатаністу Марксу), а як якісно новий суспільно-політично-економічнй лад суспільства нової гуманістичної якості. Помиляються ті, хто розглядають нації як етнічні утворення попередніх до капіталізму епох (я не буду робити в цьому тексті аналіз виникнення капіталізму, зазначу тільки, що так зване капіталістичне виробництво базується на біблійній тезі про богоподібність людини, якщо це зацікавить читачів, я зможу це довести, але в іншому тексті), але помиляються і ті, хто відкидає етнічний чинник у створенні нації. Зазначу також, що українська нація на сьогодні не сформована. Формувати націю потрібно справжній УКРАЇНСЬКІЙ еліті, виходячи не з того, що кожна етнічна громада в країні має бути формалізована (наприклад записом в паспорті в графі «національність») і потім на базі законів, які регламентують права і обов’язки цих «національностей», забезпечувати функціонування державного організму, бо це - шкідлива утопія, а з того, що всі представники неукраїнських етносів, які є громадянами України мають єдине ПРАВО і, водночас, ОБОВ’ЯЗОК бути українцями, тобто українізуватись, тобто асимілюватись. Треба чітко усвідомлювати, що асиміляція політична НЕ МОЖЛИВА без асиміляції цивілізаційної, в тому числі культурної, а відтак українізація, а не міфічний «захист українців в Україні», мусить стати головним політичним гаслом сьогодення. Ми мусимо переступити навіть через те, що переважна більшість росіян в Україні опинилась в результаті етнічної чистки 1932-33 років по системі оргнабору, а переважна більшість організаторів Голодомору була єврейською. Це зовсім не м’яка позиція: не сприйняття «нацменшинами» ідеї асиміляції - злиття з УКРАЇНСТВОМ, тобто своїм громадянським обов’язком - потягне позбавлення і ПРАВ, це абсолютно логічно і вписується в яфетичні правові стандарти - основу сучасного гуманізму. На цих же засадах формується сучасний плюралізм, тож не варто його легковажно відкидати. Узаконивши графу «національність», ми узаконимо політичне, культурне, а відтак і ментальне уокремлення етнічних груп, така політика царської Росії призвела свого часу до створення на базі бунду - єврейської соціалістичної партії - партії більшовиків під проводом єврея Ульянова-Леніна.
Тут є ще один нюанс тепер вже стосовно етносу московітів і інших етносів, які нині входять до складу політичної націі Росії. Російська нація на сьогодні як раз не є сформованою політично. Канигін приводить, наприклад, події в Новгороді ХVI століття, але сьогодні в журналі «Звєзда» друкуються матеріали, які свідчать про те, що це пам’ятають в Росії і зараз, я не кажу вже про публікації на сайті «Кавказ», тож навіщо нам допомагати ворожій по суті країні в її внутрішній консолідації, записувати в наших українських паспортах росіянами тих, хто об’єктивно не є сучасною моделлю Маша чи Мешеха?
Україні не потрібна політична нація, яка складається з груп етносів (нацменшин), в Україні не має бути нацменшин. Україні потрібна політична нація, яка би розчинила всі ті нацменшини в українському етносі, тобто асимілювала їх. В Україні мусять жити тільки українці, але можуть бути українці російського походження, українці єврейського походження тощо. Але це не має бути жодним чином формалізовано, записано в будь-яких документах.
І ще одне зауваження на цю тему. Не варто боятись на вищих посадах українців неукраїнського походження, прикладів позитивної діяльності таких людей багато: лорд Дизраелі в Британії ХІХ віка, Дмитро Донцов і Борис Кожин в Україні ХХ віку, Саркозі у Франції ХХІ віку, - важлива лише їхня повна АСИМІЛЯЦІЯ, повна лояльність до своєї держави.
2. Наші поразки в минулому - наслідок браку дисципліни і поваги до своїх лідерів. А зараз ми пожинаємо плоди тих поразок. Головним же з тих плодів є формування в Україні середовища манкуртів, які поділяються на три типи: малорос дураченко, малорос холуєнко і їхню суміш з відповідним подвійним прізвищем. Наляканість теперішнього українського суспільства вражає - зараз, коли явно, неприховано виливається на нас російська ненависть в формі інформаційної війни, більшість деморалізованих українців клянеться в своїй любові до "братів слов’ян", не розуміючи, що найкращий захист не страх, але згуртованість і готовність до достойної відповіді на виклики життя. До цієї ж теми - більшість українців бояться не НАТО, а Росію і тому проти вступу до Альянсу, який забезпечив би нам безпеку і розбудову УКРАЇНСЬКОЇ Держави. А що наші політики? - Адже вони мають хоча б спробувати відкрити очі власному "електорату"! Ніхто не скаже в повний голос, а сказати це таки мусять: більшість нації хвора, ця хвороба - СТРАХ, його джерела в нашій історії. Тільки подолавши цей страх ми зможемо переломити фатальний на перший погляд хід Історії, перейти на переможний шлях.
Як можна втілити в життя, здійснити романтичне гасло «подолати страх»? Як це не дивно виглядає, але це можна здійснити лише в єдиний спосіб - страх лікується страхом. Мусить відбутися заміна страху «старшого брата» - страху на 80% віртуального - на страх скоїти злочин проти держави Україна. Звичайно цього не станеться доти, доки замість Президента у нас контори з надання українських орденів і посад українським сепаратистам, а в деяких українських партіях кількість громадян Росії, Румунії тощо не менше, ніж недовчених бандитів і порівнянна з кількістю українських манкуртів. На сьогодні ідеологічні засади цих партій і їхнього електорату представлені на гротескному сайті ПДРС - зразку блискучого епатажу і іронії, який справедливо сприймаються російським «експертним середовищем» в якості позитивного чинника проросійської публіцистики. Саме з цього електорату походять персонажі ПДРСу.
З моєї точки зору Україну рятувало на протязі всього її існування просто патологічна тупість її ворогів. Це Дар Божий, але пора вже самим братися за справу, братися прагматично, системно, відкинувши будь-які сентименти і романтику.
Мій текст може здаватися «м’яким» і «ліберальним», що у кретинів є синонімами, але я апелюю до здорового глузду УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, адже Юрій Михайлович Канигін блискуче, геніально довів: українці - народ Ісуса Христа, саме в родині праукраїнців-гіксосів він народився від непорочного зачаття. Тож пам’ятаємо, що Син Божий сказав нам «Я приніс вам не мир, але меч», боронімо ж своє життя, своє існування як нації.
P.S. Може не в тему. Шановні політики, підкреслюю, УКРАЇНСЬКІ, не приймайте участі в шоу іноземних провокаторів, бо ці шоу спрямовані на легалізацію і моральну підтримку антиукраїнських політичних сил. Дискусії з такими силами має вести УКРАЇНСЬКА Прокуратура без втручання ганебних шоуменів, Прокуратура, яка під контролем справжнього Президента - гаранта Конституції, має захищати УКРАЇНСЬКУ Державність і не допускати сепаратизму і утисків УКРАЇНСЬКОЇ ГІДНОСТІ, які зараз відбуваються в Донецьку (заборона українських шкіл, заборона розширення українських груп в дитсадочках, рішення про так звану фальсифікацію історії України та повне витіснення української мови з ЗМІ, реклами, діловодства, побуту, усіх масових культурних заходів тощо!) і в Одесі (вшанування імператриці, яка узаконила єгипетське рабство москів в Україні).
 
В своєму попередньому тексті «Популярна політологія» я обіцяв з’ясувати що означає цей термін і зазначив, що він підтверджує Богоподібність людини.
Отже, і почну з теології. Треба насамперед визначитися, який зміст несе в собі слово «Бог» з точки зору різних релігій. Я знаю три релігійні концепції щодо цього.
Дві релігії, які є спорідненими в цьому сенсі, - це релігія іудейська і релігія християнська. А якщо бути більш точним, то християнство - Євангелія – є діалектичним розвитком філософії Старого Заповіту (діалектика - логіка в динаміці). Ісус Христос сказав про Старий Заповіт, що це Книга про Бога, і цю Книгу християни вважають священною книгою, як і Євангелія. Тому, власне, і існує поняття іудео-християнська цивілізація, а дурні цього не розуміють. Як сказано в Біблії: «Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових» (Книга Буття 9:27).
Ось визначення Бога, визначення, яке всі знають, але мало хто серйозно сприймає, а даремно: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Євангелія від Св. Івана 1:1). Тут треба дещо пояснити. Слово «Слово» - це переклад грецького слова «логос». Це найбільш точний переклад (на думку, сподіваюсь, тепер вже добре відомого вам Ю. Канигіна), але для спрощення я б вжив тут свій термін «виший розум, як активна мисль». Саме християнство дало більш глибоке і точне визначення Бога в порівнянні з Старим Заповітом, де Слово виступає, як інформація, яка передається людям опосередковано через пророків. І дало воно це визначення через одкровення про існування Бога як Трійці.
Ю. Канигін дає роз’яснення Трійці з точки зору сьогоднішніх здобутків інформатики – ідея-інформація (Дух), носій ідеї (Отець) і передавач ідеї-інформації (Син).
Саме Бог-Син приніс людству одкровення Господа і зумовив авангардний розвиток християнської цивілізації, носія гуманізму і прогресу. Так, були гріхи і в християнському світі, є вони і зараз, тому Папа Іоанн Павло II і виступив свого часу з каяттям за них, моливши Бога пробачити їх. Автор готовий до окремої дискусії на цю тему, а втім , вперед до розгляду основної теми тексту!
Отже запам’ятаємо, що Бог - це Вищій Розум, я повернусь до використання цього терміну пізніше.
Друга релігійна концепція – буддійська. Будда вважав, що Бог - це все і ніщо, Всесвіт і Нірвана. Людина живе безліч життів, перевтілюючись, а мета - врешті решт не перевтілитись і потрапити в Нірвану.
Третя релігійна концепція Бога, яку я знаю - це концепція Льва Силенка (фундатора РУН-Віри, автора біблії РУН-Віри - «Мага Віра»). Концепція така: Бог - це воля, яка пов’язує духовний і матеріальний Світи.
А тепер спробуємо довести існування Бога самотужки. Шуткую, доказ, який я наведу - є одним з класичних, і саме його я обрав для зручності розкриття теми. Отже, ось він. Припустимо, що Ви, шановний читачу, не маєте жодних уявлень про винаходи людства і про його мистецькі здобутки. Вам показують статую Венери Мілоської і кажуть, що вона створена волею природи - діями хаотичних, непередбачуваних Сил природи. Воля природи примхлива, а відтак статуя ця - цей шедевр – можливо з’являється раз в мільйон років, а можливо й кожну мить. Ви не знаєте теорії вірогідності і тому, цілком логічно, що в це ви зможете повірити навіть будучі в здоровому глузді. А тепер уявімо ситуацію, в якій Ви тримаєте в руках годинник, про який Ви так само нічого не знаєте - що це і для чого. В цьому разі Ви АЖ НІЯК не погодитесь, що годинник - результат дії сліпої Волі природи, яка випадково створила всі ці металічні точені шестерні і маятники, які до того ж керують стрілками, які в свою чергу рухаються з якоюсь закономірністю, а не хаотично, що оця сама невідома Вам річ - є результатом дії якихось невпорядкованих процесів – випадковостей. Ви скажете, оцей предмет міг бути створений тільки в результаті наявності якогось плану, тобто спочатку хтось мусив задумати цей годинник, а вже потім застосувавши СВОЮ ВОЛЮ, створити цей годинник сам, або примусити кого-небудь (чи попросити) зробити його. Тепер застосуємо аналогію, і за допомогою логічного мислення збагнемо, що не тільки людина, але і навіть найпримітивніший організм, або зірки в небі - це набагато складніші системи, ніж годинник, а отже створитися всі ці чинники випадковими силами природи, або іншими проявами просто волі не могли – ні! очевидно, що це під силу лише розуму. Звичайно створити годинник під силу розуму людському, а от людину, природу - тільки Вищому, тобто Богу. В розвиток цієї ж теми зазначу, що до такого ж висновку прийшов і засновник кібернетики Норберт Вінер, але він проводив аналогію між створенням людиною роботів і створенням людини Богом, тобто якщо людина може створювати роботів, то де заперечення, тому, що хтось створив її саму. А ще дуже важливо: Вінер вивів математичну формулу, згідно з якою автоматична роботизована система не може пізнати систему одного з собою і тим більше вищого порядку. А це означає, що людина не може сама пізнати Бога, а лише через Його одкровення. Це важливо, запам’ятаємо це, далі воно знадобиться.
Я вважаю, що довів, що саме біблійна, а точніше біблійно-християнська релігійна концепція є вірною. Атеїзм я не навіть не розглядаю, а от концепцію МАГА-ВІРИ теж не варто відкидати. Але розглядати її можна лише як окремий випадок, складову ТРІЙЦІ, яка виходить на перший план як інструмент рятування українського етносу в разі виникнення катастрофи українства - тієї безвиході, яка може створитися в наслідок бездарної політики безпорадних народних поводирів і відсутності ВОЛІ у українського етносу. От в разі наближення катастрофи абсолютизація ВОЛІ, виділення її з ТРІЙЦІ як окрему одиницю, можливе і, навіть необхідне, і не протиречіть загальній іудео-християнській релігійній концепції. Невірно чинили наші предки, коли нехтували ВОЛЕЮ в критичні моменти історії і відкидали непримиренність і суворість до своїх ворогів! Коротше кажучи, нищили ворогів, про те не достатньо. Але цей текст не про це. Хоча зазначу, що традиційні етнічні духовні практики не відкидаються в жодній сучасній християнській країні, бо до рівня християнських чеснот людству ще далеко.
Я ще не про капіталізм, бо пояснити його легко і скоро, але для цього треба ще набрати інформації, а інакше буде довго і не зрозуміло «сбівчєво», як промови Лавуазьє з «Золотого тільця» Ільфа і Петрова, або сучасних економістів.
Тому трохи про Карла Маркса - ворога і могильника капіталізму, який саме і ввів в обіг цей термін, я потім скажу, чому цей термін брехливий і ідіотський. Трохи про Маркса. Зараз, я сподіваюсь, що мої читачі знають всі, або майже всі букви алфавіту і читали в багатьох виданнях, в тому числі і у Ю. Канигіна, що Маркс входив до секти сатанистів, що його дружина була сексуальним «вівтарем» в цій секті. Але справа більш серйозна, ніж просто вакханалія ідіотів, як це виглядає, наприклад у Г. Клімова. Я, до речі, наведу вірш К. Маркса в російському перекладі з книги Г. Клімова «Протоколи совєтскіх мудрєцов»:
Видишь этот меч -
Князь тьмы продал еге ине,
Ты (сатана) падаешь в пропасть,
И я со смехом последую за тобой…
И скоро я брошу человечеству
Мои титанические проклятия…
Приняв мое учение,
Мир глупо погибнет…
Всім відомий також вислів К. Маркса: «Я сатана, але ніщо людське мені не чуже». В радянських підручниках це широко цитувалось, але без перших слів - радянські комуністичні ідеологи -антихристи, будучи по суті Богоборцями, видавали себе за атеїстів.
Отже ясно для чого написано Марксів «Капітал» - щоб знищити світ («Приняв мое учение, Мир глупо погибнет»). А чому ж присвячений «Капітал», який його зміст? Ми - радянські студенти - пам’ятаємо марні потуги розібратись в цій напрочуд ідіотській писанині сатаниста, але ми відносили це до складності, «філософської глибини» цього тексту, його всеохоплюючого виміру. Насправді цей твір - наочне втілення в життя казки Андерсена про голого короля. Вся удавана складність і філософська глибина «Капіталу» є, насправді, еклектичною сумішшю констатації банальних фактів (і до Маркса були і прибуток, і гроші, і всі інші «відкриття Вченого») з ідіотськими висновками. А ось давайте розглянемо декілька ідіотизмів Карли Марли. Перший - додана вартість (ідіотське словосполучення, яке вводиться Марксом для того, щоб описати ріст економіки і добробуту людей) - відбувається завдяки людській праці. Заперечувати це, видається заперечувати необхідність праці. А що ж насправді? Первинним джерелом росту економіки і добробуту людей є дарована Богом сонячна енергія і плодючість землі, яка дає змогу, звичайно при докладанні зусиль людини, в залежності від міри тих зусиль, отримувати з одного зернятка 8, 10 і більше зерняток, але навіть і без їх докладання – більше одного посіяного. Саме ця спроможність зерна завдяки сонячній енергії і інших Божих дарів природи проростати зернами, зумовила ту саму «додану вартість», заклало базисну основу розвитку людства, а труд людини - це розуміння Божого промислу, але не абсолютна причина її успіху. Власне під тиском подібної критики, Маркс вимушений був в пізніх творах ввести поняття земельної ренти, що зовсім сплутало йому карти і не дало змоги розвинути свої людиноненависницькі ідеї. Я не привласнюю собі чужі думки і не хочу робити детальний розгляд цього питання - відсилаю всіх читачів цього тексту, які дійшли до цих стрічок, до робіт видатного українського письменника і мислителя Миколи Руденка, який саме цю тему розкрив, за що і був ув’язнений комуняцьким режимом - злочинним режимом послідовників злочинних ідей Карли Марли.
Таких навмисних дурниць у Маркса багато, всі вони орієнтовані на примітивів, або розбещених псевдо інтелектуалів - «шукачів справедливості». Але я зупинюсь на одній, яка виведе нас прямим ходом на капіталізм. «Труд зробив з мавпи людину». Кожна радянська людина знала це марксистське гасло, і майже всі радянські люди з ним згідні і зараз. І ніхто з цих зомбованих гомосовєтікусов не спитає у себе, - а чому труд не зробив людей з мурах, що будують мурашники, з птиць, що будують гнізда, інших звірів, що будують собі нори тощо? Та тому, що тут прихована ще одна шахрайська підміна Маркса - класичний прийом комуняцьких пропагандистів на кшталт «йшли студенти і дощ».
А що ж насправді? Чим труд людини відрізняється від труда тварини? І птиця, і звір, і людина - трударі, але труд всіх істот, крім людини, відбувається згідно програми інстинктів і генетичній пам’яті. У людини інакше. Справа в тім, що людина має абстрактне мислення на відміну від решти живого на Землі. Абстрактне мислення дозволяє людині спочатку задумати своє житло (гніздо), розробити абстрактний, тобто створений в думці проект (майже як Бог - Вищий Розум задумав Всесвіт), а згодом втілити його в життя, побудувавши житло згідно своєму задуму або самому, або доручивши це зробити комусь, давши попередні вказівки, як це треба зробити згідно свого задуму (плану), майже як Бог-Трійця його створив.
Підійшли до «капіталізму». А до чого тут він? - спитаєте ви. А ось до чого. Отримання прибутків, торгівля, спекуляція відбувались і до «капіталізму». Маркс шахрайські зобразив зародження мануфактур, як виключно комерційний процес. Буцімто хитрі «капіталісти» додумались отримувати прибуток з промислового виробництва. Та ж прибуток люди завжди намагались отримувати: і в ремісницьких майстернях, і в торгівельних крамницях, і в наданні будь-яких інших послуг. Треба ж бути кретином або зомбованим совком, щоб пов’язувати виникнення сучасного суспільства, яке Маркс назвав капіталізмом, з гонитвою за прибутками, ця гонитва триває з моменту зародження людства як такого, це умова його – людства - існування. Виникнення сучасного яфетичного суспільства зумовлено не відкриттям можливостей отримання прибутків від господарської діяльності, це і до того вміли робити, а використанням здібності людини до абстрактного мислення, при чому, як потім з’ясувалось, не тільки для отримання прибутку, але і для більш гармонійного гуманістичного розвитку людства.
Отже, як виникли мануфактури - перші справді капіталістичні підприємства? Як не з точки зору історичної послідовності, хто, коли заснував те чи інше виробництво, а з точки зору принципових засад формування. Не вигадана Марксом «геніальна», а насправді банальна, всім давно відома формула: гроші-товар-гроші’, якою користувались виробники-ремісники, купці тощо з давніх пір, а зовсім інша формула спрацювала і створила капіталістичне виробництво - локомотив модернізації, спочатку в економічній і політичній, а згодом - і в соціальній сферах. Розглянемо, як виробляв продукцію ремісник - хтось , батько або вчитель навчив його виготовленню певного виробу, а далі він працював самостійно і постачав на ринок свій товар. І ось нарешті людина зрозуміла, що можна створити спочатку абстрактну модель виробу (наприклад у вигляді креслення), потім, виділивши окремо всі деталі і вузли, розбити їх виготовлення по операціях, а після цього розподілити ці операції між людьми-робітниками і виготовити продукт, який відповідає кресленню. Переваги такого модернізованого способу виробництва очевидні: кожен з працівників, не маючи кваліфікації ремісника, здатен, тим не менше, швидко виконати просту операцію (цьому і навчити легше і швидше). І тому за той час, що чоботар робить 1 пару, група робітників в 10 чоловік виробляє 100 пар (цифри, звичайно, умовні – майте абстрактне мислення, не критикуйте їх). Приблизно в той же час людство здійснило ще один інтелектуальний прорив – вигадало акції, але про це трохи згодом.
Ту послідовність - абстрактна модель, розкладка вироблення моделі по операціях і, нарешті виготовлення виробу - ми бачимо і зараз на будь-якому заводі чи фабриці. І саме такий спосіб виробництва спричинив технічний прогрес, а не отримання прибутку, саме тому наш «капіталізм» - капіталізм, який «будують» перефарбовані комуністи, які саме і вважають, що гонитва за прибутками зумовить економічне процвітання, не просуває економіку України вперед, а послідовно заганяє її в болото «третього» світу. Відволікаючись від теми, зазначу, що сатанинська воля Маркса впливає на нашу країну і після історичної поразки комуняцької ідеї в першу чергу тому, що в результаті генетичних чисток (як етнічних, так і соціальних) на момент її поразки не було в суспільстві шару людей - потенційних капіталістів. Тому і сталося те, відібрали більшовики власність у здебільшого справжніх капіталістів–підприємців в 1917 році, а в 1991 - «повернули» у руки здебільше тупуватих партноменклатурників і бандитів. До речі, їм і не вигідно щоб Українська економіка була передовою, бо це можливо тільки за вищенаведеною мною схемою - абстрактна модель, розкладка вироблення моделі по операціях, виготовлення виробу (назву цю схему - схемою капіталізму), що вони, до речі усвідомлюють на рівні своїх майже тваринних інстинктах. Адже це виведе на визначальні позиції в суспільстві освічених, активних людей, а не ту сучасну охлократію, що слухає радіо «шансон» і голосує за малоосвічених примурків, які здібні тільки на клоунаду в Верховній Раді і вилизування деяких місць кремлівським чиновникам, бо схема капіталізму реалізується через систему оплати праці. Отже на що звертали увагу ще перші західні експерти, ще в Радянському Союзі? Ті роботи, які на західних підприємствах оплачувались максимально, роботи висококваліфіковані, інженерні, на радянських – мінімально, зараз це залишилось без змін.
Тож з’ясуємо, як же оцінюється вартість праці на підприємстві капіталістичному. А саме так: як іде процес створення нового продукту – максимальну вартість має першоджерело виробу – абстрактна ідея, її опис, або креслення. І, відповідно ціна праці автора – науковців, або конструкторів (тобто людей-авторів ідеї) - теж максимальна, а далі, зменшуючись, іде оплата тих, хто розкладає креслення на операції - розробляє технологію, тих, хто організовує виробництво (управлінців), а потім тих, хто виготовляє продукт (робітників) - теж залежно від складності операції, або її важкості. Все навпаки у славних нащадків К. Маркса («Приняв мое учение, Мир глупо погібнет»). Ще за радянських часів велика кількість випускників вищих навчальних закладів замість інженерних посад шли працювати робітниками, бо матеріально це було вигідніше, в педагоги шли здебільшого жінки, а також люди, не впевнені в собі, в своїх здібностях, бо конкурси в педагогічних закладах були нижчими. Лікарі поступово поринали в світ корупції (ще на стадії вступних іспитів до медінститутів). Поступово це призвело до деградації інтелігенції, до нездатності вирішувати проблеми, які успішно вирішує інтелігенція капіталістичних країн. На жаль, і після падіння радянської імперії нічого в цьому плані не змінилось, бо у керма економіки, здебільшого, духовні нащадки тих, хто в 17-му році з нікого перетворився в усе. Так і сьогодні - є фахівці-ентузіасти, але це не вирішує ні технічних, ні гуманітарних проблем. Всі модерністські програми гальмуються, не дають належного ефекту, бо немає стимулів у потенційних модераторів абстрактних моделей, а відтак і самих модераторів не додається - і це також наслідки панування марксизму. Древньоєгипетський гімн часів фараона Енхотепа – Інтернаціонал. Його основна думка: «хто був нічим, той стане всім», - діє. Саме «ніщо» найкраще влаштувалось в усіх прошарках нашого суспільства, а падіння комунізму відтак ще не відбулось, що підтверджується , в тому числі і збереженням комуністичної радянської антиукраїнської анти людської символіки.
В цей же час ми бачимо, що навіть під час нинішньої кризи капіталістичні науковці і конструктори розробляють нові екологічні автомобілі, створюють нові технології (не плутати з карикатурним російським проектом), нові ліки і методи лікувань і втілюють їх в життя. У нас такі речі відбуваються теж, але як виняток, завдяки тому, що все-таки панування совкового менталітету вже не таке тотальне, що нове покоління все-таки міняє підходи до життя і до справи (я маю на увазі в тому числі нових бізнесменів). Але комуністичне минуле – минуле кривих дзеркал - ще тримає наше суспільство, наших можновладців. Наведу невеликий, але характерний – прямо по Фройду - приклад. Ви ніде не знайдете жодних законодавчих або нормативних обмежень на ціни промислових виробів, харчів, послуг тощо, крім одної галузі послуг – послуг інженерних. Періодично вводяться нові і нові коефіцієнти до ще радянських занижених цін на інженерну продукцію, і це стосується всіх форм власності, причому коефіцієнти ці набагато нижче інфляції. Але і це не все. Новітні псевдо капіталісти «скупивши», а вірніше приватизувавши, інжинірінгові установи, примушують їх погоджуватись на роботу по ще меншим, ніж дозволяє неомарксиська держава, розцінкам для обслуговування своїх промислових підприємств. Це є наявною ознакою люмпен-пролетарського походження більшості новітніх олігархів і їхньої паталогічної ненависті до інтелектуальної творчості. В результаті знищуються останні залишки кадрів ще радянських науково-дослідних інститутів, проектних інститутів, конструкторських бюро тощо. Так, всі ці установи потребували змін, але змін у напрямку збільшення ефективності, а натомість новітня псевдо капіталістична псевдо еліта їх майже знищила за роки 90-ті і добиває зараз, під час кризи, замість використання для модернізації своїх же виробництв. Зараз практично всі, за рідким виключенням, проектні і конструкторські установи не конкурентоспроможні по відношенню до аналогічних капіталістичних, взяти хоча б комп’ютерні графічні програми. Є економічна формула ефективності використання таких програм. Вона показує економічний ефект - приблизно 20% збільшення прибутку за рахунок застосування нової версії програмного продукту, але цей ефект можливий лише за умови, що ціна програми дорівнює приблизно зарплаті інженера, а ціна ця дорівнює 4-5 тис.$. Тепер поділіть цей економічний ефект на співвідношення зарплат американського і українського інженера, подумайте, чи варто запроваджувати такі програми і розробляти їх. Але ще гірше, що і самі майже всі інженери, педагоги, лікарі давно перетворились на звичайних конторських клерків, які не мають жодних ініціативних ідей, а в кращому випадку дисципліновано виконують вказівки керівництва.
Ось так спрацьовує те сатанинське бомбування, що його більш семи десятиліть проводила комуністична влада.
Марксистка влада в СРСР не полюбляла не тільки розумову працю, не полюбляла вона і конкуренцію. Цікаво, що з одного боку всілякі виробничі змагання заохочувалися і навіть нав’язувалися, а з іншого - оберталися ці «змагання» звичайною демагогією, панувала скрізь балаканина. Виключенням були лише секретні військові галузі, де велась справжня боротьба за замовлення між секретними науково-дослідницькими установами. Це не сприйняття конкуренції панує і зараз майже скрізь між потенційними конкурентами. Відбуваються картельні змови, дрібний і середній бізнес вимушений шукати собі захист (дах) у кримінальних або олігархічних структур, а найчастіше це одне і теж, які і диктують і ціноутворення і розподіл ринку. Звичайно життя без комуністичного диктату подекуди виправляє ситуацію, адже вплив на ринок цих бандитів-олігархів не зрівняно менший ніж був у тоталітарної держави, але не припустимо великий. І тут нинішня держава, а саме її керманичі, мусить щось робити, бо звичайно у бандократії майже всі ресурси країни і великі можливості для задоволення своїх амбіцій, а от тями в бізнесі малувато. І не витримує наша економіка в цілому справжньої конкуренції на світовому ринку навіть в більш менш простих галузях промисловості.
Але я відволікся від основної теми. Отже я торкнувся основного чинника капіталістичного виробництва – використання абстрактного мислення людини для вироблення продукції за схемою: Виникнення абстрактної ідеї (може базуватись на попередньому досвіді науки або на інтуїтивному відкритті) – Формалізація ідеї (створення креслень, технічних умов) – Розробка технології виготовлення продукту – Виготовлення продукту. Та був тоді ще один чинник, який надав поштовху модернізації. Він теж був відкриттям тільки відбувалось це відкриття поступово і призвело до справжньої революції в сфері фінансовій.
В середні віки почались морські експедиції - спочатку для відкриття нових земель, а потім для торгівельних операцій з цими землями. Багато людей хотіло приймати в цьому участь, але не у всіх було достатньо коштів, щоб відправити корабель з товарами для торгівлі. От тоді-то і виникли спілки людей, які вкладали гроші в подібні торгівельні операції, домовляючись перед тим між собою про розподіл прибутку пропорційно внесеним коштам. От так і виникли акціонерні товариства, бо інакше, ніж через документ-акцію, не можна було вимагати своєї долі в прибутку.
Гроші виникли набагато раніше, ніж капіталізм. Їхньою функцією стало фактично передача енергії виготовлених виробів через будь-яку відстань, але спочатку ця відстань обмежувалась кордонами країни, де функціонували ці гроші, тобто – щоб не міняти кілограм солі на десять кілограмів солі, або кілограм хлібу, надавався певний «грошовий еквівалент» кожному продукту, а абсолютним мірилом всього цього процесу було золото. До виникнення акцій, грошова система використовувалась виключно банками, які фактично були лихварськими установами і наживались на необхідності в грошах крупних клієнтів. Це були керівники тодішніх держав і аристократія, а позики для капіталістичної промисловості, яка тоді тільки народжувалась, відбувалась під великі проценти, бо і ризики банків були дуже великі і залежали від політичної ситуації і інших чинників.
В цей же час система акціонування розвивалась паралельно з банківською і завдяки юридичному забезпеченню прав володарів акцій поступово робила акції якщо не повному еквіваленту грошей, то принаймні їхньому аналогу з врахуванням істотних ризиків.
Нагадаю вам, що акції виникли для забезпечення ризикових модерніських операцій і базувались на тому, що успіх цих операцій міг би бути тільки при точному отриманні договірних засад, які укладались учасниками акціонерних товариств. Це зробило акції майже таким же надійним документом, як гроші і розширили дію грошової системи, як системи еквівалентного обміну товарів.
Якщо ми проаналізуємо сучасну ситуацію на інвестиційному ринку цивілізованих країн, де акції несуть свою першорідну функцію, то ми побачимо картину сучасного грошового забезпечення модернізації виробництва. Банки надають кредити тільки під абсолютно доведені необхідні модернізації виробництва фірм з бездоганною кредитною історією. Майже всі обігові засоби і стимулятори поточного розвитку забезпечуються емісією акцій. А від так, низькі банківські проценти в цивілізованих країнах обумовлено тим, що банки забезпечують процент прибутку своїм вкладникам не більше двох процентів. Ті, хто хоче мати прибуток близько десяти процентів, мають звертатись вже до інвестиційних банків, які зроблять економічний аналіз і придбають акції різних підприємств для зменшення ризику втрати грошей і забезпечать цей процент, а ті, хто вважають себе здатними передбачити стратегію економічного розвитку і мати з цього прибуток більше десяти відсотків, хоча б до тисячі, мають купувати акції, ставати акціонерами, користуючись надбанням минулого, яке зробило отримання прибутку від акцій абсолютно гарантованим законом.
Дія акцій – це вже не тільки економічний чинник, а і політичний, який залучає до керівництва економікою не обмежене коло людей, а майже все активне суспільство. Саме тому в нашій країні з сучасною псевдо капіталістичною елітою робиться все, щоби подібна модель не відбулась. Міноритарний акціонер в Україні може зірвати зібрання акціонерів, стати найманим пішаком в рейдерських операціях, але має нульовий процент вірогідності отримання прибутку по своїх акціях. Тому в Україні нормальні тверезо мислячі люди акції практично не купують. А від так фінансування нашої економіки залишається на архаїчному рівні і здійснюється лихварськими установами, які мають чомусь назву «банки», а не «лихварські кантори», і надають кредити під лихварські проценти. Тобто у нас не тільки псевдо капіталісти-промисловці, а псевдо капіталісти-фінансисти (або псевдо фінансисти).
Повернемося знову до історії. В ХІХ столітті доктрину (так зване вчення) критикувалось не тільки з боку метафізичного, що було описане на початку статті, але і з боку суто практичного. К. Маркс висунув ідею про те, що розвиток капіталізму призводить до жебрацтва населення. Він це зробив для того, щоб втілити свою тезу: «Пріняв моьо учєніє, Мір глупо погібнєт». Але інший єврей Бернштейн на основі статистичних даних ХІХ століття довів, що капіталізм зумовлює не зубожіння, а підняття життєвого рівня «трудящіх». І дефект капіталізму полягає не в глобальному запереченні Марксом його (капіталізму) модернізаційній спрямованості, а в недостатньому захисті інтересів найманих робітників у порівняні з інтересами володарів ресурсів. На цьому (ідея Бернштейна) базується і сучасна соціал-демократія в супереч твердженням, що це нібито марксистська ідеологія. Не дарма комуністична ідеологічна пропаганда називала Бернштейна ревізіоністом і боролась з цим ревізіонізмом навіть більше, ніж з «буржуазними теоріями».
Насправді ж і розвиток фінансової системи і захист найманих робітників не суперечать один одному, являють собою прояв потужної абстрактної думки людини, яку подарував їй Бог. А діалектичний розвиток обох цих чинників і втілення Божого задуму щодо людини, як богоподібної істоти, продукуючої втілення абстрактних ідей, привів до виникнення так званих в сучасній Європі народних партій, які поєднують в собі ринкові механізми з захистом найманих працівників як більш слабих гравців на ринковому просторі. Не треба тільки забувати про формулу оплати праці цих робітників, в порядку убування відповідно вагомості їх результату: Виникнення абстрактної ідеї – Формалізація ідеї – Розробка технології виготовлення продукту – Виготовлення продукту.
А тепер повернімось до теології. Ю. Канигін пише, що виникнення землеробської цивілізацій відбулось на території сучасної України і це правда. Але правдою є і те, що реалізація Божого проекту богоподібної людини, її спроможності до абстрактного мислення, має не менше значення. І винахід грошей як засобу передачі енергії, і вдосконалення цього засобу завдяки винаходу акцій як вдосконалення грошового обігу - велике досягнення людства. Саме комплекс цих винаходів зумовив модернізацію світового суспільства і його гуманізацію. І це згідно Біблії і практичному досвіду – заслуга яфетичної цивілізації, складовою частиною якої є Україна
Тривале перебування України в колоніальній залежності загальмувало її розвиток. Головною трагедією цієї залежності було те, що метрополія – Московія (Росія) була представником зовсім іншої – єгипетської (атлантичної) цивілізації (див. твори Ю. Канигіна). Вона – ця колишня метрополія – навіть зараз, після поразки комунізму в СРСР, намагається відродити під іншими назвами державний устрій Атлантиди (і її колонії – Єгипту). А цей державний устрій, описаний Платоном, являє собою справжній комунізм К. Маркса. Адже революція 17-го року перемогла в Росії не випадково, не випадково саме в Росії знайшов відклик заклик К. Маркса до знищення світу: «Пріняв моьо учєніє, Мір глупо погібнєт», - через панування нікого, хто став усім.
Але в 91р. на перекір всім «об’єктивним перешкодам» Незалежність України було відновлено і абсолютним ідіотизмом є те, що ті, хто голосував за її незалежність не сприймають тих, хто боровся за неї в набагато складніших умовах у 40х–50х роках, а саме Героїв Національно-Визвольного Руху – воїнів УПА і членів ОУН. Нічого відмінного від історичного розвитку європейських країн, де всі буржуазно-демократичні революції носили характер національних і зумовили саме створення націй в їх сучасному розумінні, немає. Труднощі нашого подальшого розвитку після нашої буржуазно-демократичної революції полягають в особливостях нашого історичного розвитку, який докладно мною викладений у попередньому тексті «Популярна політологія».
Співставляючи той текст з цим, стає зрозуміло, чому сучасна політика лівих українських партій підтримує псевдо капіталістичні «українські» партії, які нібито відстоюють приватну власність, таку ненависну справжнім марксистам, і разом з цими «бізнесменами» намагаються проводити проросійську антиукраїнську політику. Адже комуністичний сатанізм базується на єгипетському анти яфетичному світогляді Атлантиди, світогляді сатанинського заперечення богоподібності людини, світогляді, який збудував суспільний лад Атлантиди – комунізм, який описаний в творах Платона, відновлений в древньому Єгипті, теоретично реанімований в творах Маркса і втілений в часи новітньої історії в духовному спадкоємці Єгипту (Мешех, Маш – Мозох, Мосх) Московщині-Росії-СРСР.
Щодо Божого промислу і його втілення в сучасності. Так сталося, що гуманістична модернізація – капіталізм - при всіх драматичних, а іноді трагічних історичних чинниках, органічно втілився тільки в Британії і З’єднаних Штатах, а в решті країн ця модернізація відбувалась штучно завдяки діям місцевих еліт, хоча ці дії викликались різними мотиваціями. (До речі генетичні дослідження довели, що британська цивілізація попри всім відому назву англо-саксонська, являє собою цивілізацію на кельтській етнічній основі.)
Я не маю наміру аналізувати тут шлях до модернізації Іспанії через франкізм, Португалії – через салазарізм, Італії – через фашизм Муссоліні. Тут треба зробити ремарку: в гітлерівської Германії фашизму ніколи не було і навіть за одне це слово гітлерівці спокійно розстріляли б того, хто його промовив. Термін «німецький фашизм», який зараз вживають напівграмотні пересічні мешканці і комуністи – штучне утворення Сталіна з метою уникнути назви германський націонал-соціалізм.
Я раніше писав, що Господа можна пізнати лише через його одкровення, але це не означає, що треба слухати заїзних місіонерів, які пристають до громадян, запевняючи їх, що саме вони чули це одкровення. Одкровення полягає в тому, що ми наочно бачимо кожен день, кожну мить. Рівень життя і облаштування життя у країнах яфетичної цивілізації на порядки вищий, ніж в решті країн, за виключенням тих, які як Японія, Південна Корея тощо були яфетизовані (арієзовані) З’єднаними Штатами Америки і таким чином залучені ними до яфетичної цивілізації, яка панує і буде панувати (див. Ю. Каниггін «Шлях арієв», «Віхи свящєной історії»), незважаючи на всі «пророцтва» і клікушества маргіналітету.
Все тут викладене не є моєю вигадкою, або прозрінням, а лише оглядом найкращих взірців філософської думки ХХ століття. Більш розлогий аналіз всього того, про що тут було написано, ви знайдете в творах А. Вільчека, Ю. Канигіна, а також публікації авторів поважних літературних журналів, багатьох з яких я не можу тут згадати через незначність краплин їхніх додатків, сукупність яких і народила цей текст. Чому ж тоді, якщо все це було давно відомо, не було абсолютно використане нашими політиками і не використовується зараз? Відповідь може бути лише одна: всі ті, кого ми називаємо політиками – це політикани, позбавлені інтелектуальних здібностей, але є виключення. І тільки на це виключення і можна покладати надії.
Ми стоїмо тепер перед вибором: або Україна піде вперед і реалізує своє призначення – призначення народа Ісуса Христа, як це переконливо довів Ю. Канигін в своїх творах «Шлях Арієв» і «Віхи священної історії», або станемо посміховиськом цивілізованого світу.
Господь напевне навмисно спростив для нас визначення цього вибору. Адже перед нами альтернатива: блискуча випускниця університету і «хам» («рядом жил мальчишка – мєсний хуліган, На крилєчкє чістіл крадений наган»), який крав не тільки капелюхи в чесних громадян, але й заначкі у «чесних» крадіїв на зоні, не знаючи всіх літер алфавіту і всіх поетів його матінки Росії.
То ж за нами українцями вибір сказати людству чи ми нащадки України Русі, чи малороси холуєнко-дураченки, які вважають себе нижче за напівграмотного бандита.
I am light. I am one too strong to fight!
 
Прочитали весь ідеологічний пакет? Добре, значить можна рухатись далі. У вас виникли питання – що це, агітка Юлії Тимошенко, провокація, інтелектуальні вибрики оригінала? Гадаю, що виникли, і саме в такій послідовності. Це тому, що радянські люди насправді напрочуд наївні і не стикалися з взірцями справжньої політології – тих геополітичних розробок, які власне формують політику цивілізованих країн. Коли уряди цих країн відходять від подібних розробок, то країни ці отримують Нью-Йорк 11 вересня терористичні мусульманські атаки на Європу тощо. Але цивілізовані країни – країни з великим історичним досвідом, достатньо їхнім урядам повернутися до грамотних політичних рецептів, як ситуація стабілізується – окупація Іраку всмоктує в Ірак терор, який був призначений для З’єднаних Штатів, а депортація з європейських країн ісламських радикалів знешкоджує осині гнізда тероризму.
Я веду до того, що мої тексти не мають за мету прославити Юлію Тимошенко і, тим більше не умовити її проводити ту політику, яка не зазначена в жодній з її програм або публічних виступів. Моя мета полягає в тому, щоб довести діалектичну закономірність і причинно-наслідковий зв’язок історичних і політичних подій. Адже функції Президента – Гаранта існування Держави і функції Прем’єр Міністра – голови виконавчої влади різняться. І не враховувати чинники, викладені мною в попередніх текстах Прем’єр Міністр може спокійно, а Президент ні.. Я не стану тут повторювати зміст попередніх своїх текстів, а тільки зазначу, що без, скажімо, підвищення питомої ваги оплати інтелектуальної праці модернізація не можлива. А без  українізації, деколонізації, декомунізації повноцінної країни не побудувати, ефективної патріотичної судової і взагалі правоохоронної системи не побудувати, самоповаги нації (і самої нації), а також і власної самоповаги не здобути, а без всього цього годі мріяти про повагу лідерів цивілізованих країн про просування державних інтересів і їхній захист у сучасному суворому прагматичному, але справедливому у вищому розумінні цього слова, глобалізованому Світі. Ясно,що псевдо патріотичні мрії про оригінальний шлях розвитку країни треба залишити нікчемним романтикам – вічним маргіналам.
Та до того ж не дадуть комуно-олігархічні угруповання будувати Державу новому Президенту так само як і всім попереднім, не треба вірити легковажним прогнозам про «переформатування» ВР, бо насправді таку тактику «переформатування» застосувати зможуть, але тільки щоб як то кажуть «зализати рани». Сподіватись на таке «переформатування» - помилка, а це, як відомо гірше за злочин.
А тепер відповідь на найпростіше питання, яке може задати лояльний, але прискіпливий читач, - «Чому тексти так чи інакше замкнені на особу Юлії Тимошенко?». Відповідь проста, як яблуко – тому що автор живе в Україні в місті Донецьку, яким керують промосковські прорадянські дегенерати – лідери всього антиукраїнського, що є в Україні, тому що єдиним політиком, який здатен перемогти цю сатанинську потвору є саме ця жінка. ЖІНКА, яку неодноразово зраджували, але яка незважаючи на всі перешкоди повела людей до перемоги на Майдані і, вірю, поведе нас до перемоги після президентських виборів. Важливо, щоб вона вже зараз ще до ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ на цих виборах зрозуміла, що буде потрібно зробити після цієї перемоги, бо жоден з викладених мною рецептів – не моя вигадка, або плід мого натхнення, а лише виклад базових політичних засад, на яких ґрунтується державність всіх цивілізованих країн.
І ще одне – звичайно відродження українців відбудеться, бо не може вічно тривати холуйство, коли на 70% росіян, які ненавидять Україну згідно соціологічних опитувань незалежних інституцій в Україні існує такий же % українських друзів Росії. Важливо для Президента очолити це відродження, спрямувати його в цивілізоване русло, щоб воно розтоптало антиукраїнські сили, уникнувши при цьому радикалізму – тобто невинних жертв.
 
Володимир Пселдонімов. м. Донецьк 28 листопада 2009 рік.
Слава Україні!
Героям Слава!