Сергій ЛЕБІДЬ
КРАЇНА ФСБерія. Громадська вбиральня імені Олександра Сергійовича
За старих часів «Литературную газету» піднесено читало все прогресивне людство. І я теж – майже з першого класу - натхненно засвоював це видання. Тому й виріс такий розумний і життєрадісний.
Ну, а тепер - як там справи?
Знайшов «Литературку» в Інтернеті. Читаю і перечитую.
Окрім інших культурних і духовних цінностей, які я вже встиг звідти трохи вичерпати, незгасною зіркою тут виблискує «ОТДЕЛ ПОЛИТИКИ И ЭКОНОМИИ». Його очолюють шеф-редактор, випускник філфаку Московського державного «ломоносівського» університету Сєрков Ігор. І оглядач цього ж відділу Сухомлинов Володимир.
І друкують вони нині матеріали переважно про Україну, таку любу для серця кожного росіянина.
У мене навіть виникло бажання переказати тут деякі з цих бестселерів українською мовою. Оскільки один з поважних коментаторів-дописувачів «ЛГ» - на ім’я Гліб (змієлов) - українську мову називав «уродским укропским наречием». А інші майстри слова з «Литературной газеты» цьому визначенню аж ніяк не заперечували.
Тобто створити своєрідне літописне зведення сюжетів і роздумів авторів. Щось на кшталт «Повісті врем'яних літ». Ясна річ, - з метою популяризації «літературно-газетної» творчості в переказі на «уродское укропское наречие»…
ПРО РОЗВІДУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР
ПРИ «ЛИТЕРАТУРНОЙ ГАЗЕТЕ»
Виявляється, він існує вже давно - у відділі «ПОЛИТИКИ И ЭКОНОМИИ». Ось одна «повістей» звідтіля…
«Дорога на Славянск», Юрченко Юрий, «Литературная газета»,
25-06-2014 (
http://lgz.ru/article/-25-6468-25-06-2014/doroga-na-slavyansk/)
Творчій і бойовій біографії цього лазутчика від «ЛГ», що діє на території ворожої України, позаздрив би, певно, будь-який інший митець.
По-перше, Юрій Юрченко наш земляк - народився він у 1955 році. В Одеській пересильної тюрмі.
По-друге, він поет, драматург і актор. Закінчив - і Грузинську театралку, і Літінститут ім. товариша Горького. А щойно в СРСР відкрився кордон на Захід, то він негайно ж гулькнув до Німеччини. А потім до Франції, де нині й оселився. Він уже встиг видати сім видатних книжок - із неперевершеними віршами та запаморочливими п’єсами. Ці п’єси завзято нині ставлять в театрах Росії, країн СНД, Франції та Німеччини. А ще – він звитяжно закінчив аспірантуру в Сорбонні. Й на міжнародному поетичному турнірі ім. О. С. Пушкіна в Лондоні його було названо публікою королем поетів… І т.д., і т.п.
…До Донецької Народної Республіки король поетів прибув, гадаємо, прямцем із Парижу… І тут перше бойове хрещення!
Треба з фронтовими товаришами із ДНР на «газелі», переправити один благородний ватаж із Донецька до Слов'янська. Ні, не гранати з кулеметами, як дехто міг подумати. А виключно - з продуктами-медикаментами всілякими. Принаймні, так він стверджує.
А також – оспівати відповідно цю благодійну справу в світових ЗМІ!
Те, що шлях з Донецька до Слов'янська зараз мало нагадує Бульвар Периферік, тобто окружну Паризьку дорогу, певно, він здогадався відразу.
«Чути близькі розриви снарядів, попереду і праворуч, над лісом, піднімається густий чорний дим...» - повідомляє Юрій у цьому прозовому творі. Одчайдушним ДНРівцям доводиться шукати новий шліх, бо «старі «щілини» і «стежини» вже перекриті постами «нацгвардії».
І тут трапляється найжахливіше…
“Раптом назустріч - зелена колона з чотирьох КамАЗів і декількох легкових військових машин… У кабінах - люди у формі, з автоматами. Зрозуміло, що це не ополченці. Але ж ми щойно проїхали останній «наш» пост! Звідки так спокійно і нахабно?» - суворо питає він громадськість.
На щастя, короля поезії та драматургії «укри», як він нас називає, в полон не захопили. Хоча досвідченіші ДНРівці йому й детально пояснили, що чекало б його в неволі: «Їм самим жерти нічого, будуть вони полонених годувати! Пристрелять відразу».
Випускник Паризької Сорбонни, нарешті, дістається до Слов'янська, до «своїх». А «свої» у нього, виявляється, – це люди «камуфляжі, з автоматами в руках». Та ще й обов’язково - погон, що «переплетений георгіївською стрічкою»; «Колоритний бородань у камуфляжі з маузером у величезній дерев'яній кобурі ...». І т.д.
Проте, цей худтвір в «ЛГ» завершується майже трагічно:
«З відправлених до Слов'янська десяти машин з гуманітарним вантажем до пункту призначення доходить одна».
Ось вам і «укри»…
«А за Коломойського - ти ще відповіси!»
А ось інший, уже харківський письменник Станіслав МІНАКОВ. І його матеріал: Проект «Новороссия». Краина» уже не «едына», (//lgz.ru/article/-17-6460-30-04-2014/proekt-novorossiya/).
Цей абзац з «ЛИТЕРАТУРНОЙ ГАЗЕТЫ», ми навіть не намагалися перекладати. Аби нас потім не звинуватили: мовляв, при перекладі щось ввернули від себе…
Станіслав МІНАКОВ пише таке:
«Запад же Украины все 23 года навязывал и навязывает всем регионам моноэтнизм, неонацизм, русофобию. Уже сказано ими: граждане на юго-востоке – это «не украинцы», их надо «убивать атомным оружием» (Ю. Тимошенко), их «надо сейчас задобрить, а вешать потом» (Б. Филатов, вице-губернатор Днепропетровщины, соратник олигарха И. Коломойского).» І т.д.
А одна із молодих читачок «Литературки» відразу ж відреагувала на ці жахливі висловлювання - клятих «западенців». Ось такою реплікою в коментарях:
"Юлия Тимошенко - женщина с такой красивой косичкой... И вдруг призывает уничтожать русских ядерным оружием. Чудовищно. Глаза у неё какие холодные... И вредные, как у Снежной королевы...»
У мене теж є своя репліка до цього матеріалу «Литературной газеты».
Я встановив: слово російською мовою «Бред» походить зовсім на від прізвища – Бредбері.
ПРО ТУТЕШНЮ ГРОМАДСЬКУ ВБИРАЛЬНЮ
Дослідження будь-якого видання в Інтернеті складається з читання і «пісатєлєй», і «чітатєлєй». А «чітатєлі» тут, зрозуміло, або дійсні, або майбутні інженери людських душ.
Тож, процитуємо їх трохи. І знову-таки без перекладу. Для збереження колориту авторської мови…
«Украина нам враг по происхождению…»
**
«Все те кто помогает фашисткой хунте в Украине - является преступником человеческой цивилизации... І идёт против Русско-славянского мира…»
**
«Можно и кровушку пролить за правое дело!»
**
«США и НАТО, это лжецы, слуги всех человеческих пороков!»
**
«Симоненко, Царёв, Губарев - достойные люди, в Славянске - настоящие мужики. Они перед НАТО прогибаться не будут…»
**
«Янукович-то думает на русском, и провёл закон о статусе регионального, прежде всего русского языка. Вот это и есть главная причина его свержения…»
І т.д., і т.п.
Читання і повноцінних авторів «ЛГ» і мудрих читацьких коментарів до цих високодостойних матеріалів - навіюють якісь нездорові асоціації…
Так і уявляю собі комфортабельну громадську вбиральню – з цими, видряпаними на стіні, влучними дотепними фразами.
А туалет цей найліпше назвати - імені Горького або Олександра Сергійовича Пушкіна. Адже саме ці світочі культури та людського духу прикрашають вже першу заголовну сторінку цього безсмертного видання - «Литературной газеты»…
