КРАЇНА ФСБерія. Громадська вбиральня імені Олександра Сергійовича


КРАЇНА ФСБерія. Громадська вбиральня імені Олександра Сергійовича Сергій ЛЕБІДЬ
 
КРАЇНА ФСБерія. Громадська вбиральня імені Олександра Сергійовича
 
За старих часів «Литературную газету» піднесено читало все прогресивне людство. І я теж – майже з першого класу - натхненно засвоював це видання. Тому й виріс такий розумний і життєрадісний.
Ну, а тепер - як там справи?
Знайшов «Литературку» в Інтернеті. Читаю і перечитую.
Окрім інших культурних і духовних цінностей, які я вже встиг звідти трохи вичерпати, незгасною зіркою тут виблискує «ОТДЕЛ ПОЛИТИКИ И ЭКОНОМИИ». Його очолюють шеф-редактор, випускник філфаку Московського державного «ломоносівського» університету Сєрков Ігор. І оглядач цього ж відділу Сухомлинов Володимир.
І друкують вони нині матеріали переважно про Україну, таку любу для серця кожного росіянина.
У мене навіть виникло бажання переказати тут деякі з цих бестселерів українською мовою. Оскільки один з поважних коментаторів-дописувачів «ЛГ» - на ім’я Гліб (змієлов) - українську мову називав «уродским укропским наречием». А інші майстри слова з «Литературной газеты» цьому визначенню аж ніяк не заперечували.
Тобто створити своєрідне літописне зведення сюжетів і роздумів авторів. Щось на кшталт «Повісті врем'яних літ». Ясна річ, - з метою популяризації «літературно-газетної» творчості в переказі на «уродское укропское наречие»…
 

ПРО РОЗВІДУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР
ПРИ «ЛИТЕРАТУРНОЙ ГАЗЕТЕ»
 
Виявляється, він існує вже давно - у відділі «ПОЛИТИКИ И ЭКОНОМИИ». Ось одна «повістей» звідтіля…
 
«Дорога на Славянск», Юрченко Юрий, «Литературная газета»,
25-06-2014 (http://lgz.ru/article/-25-6468-25-06-2014/doroga-na-slavyansk/)
 
Творчій і бойовій біографії цього лазутчика від «ЛГ», що діє на території ворожої України, позаздрив би, певно, будь-який інший митець.
По-перше, Юрій Юрченко наш земляк - народився він у 1955 році. В Одеській пересильної тюрмі.
По-друге, він поет, драматург і актор. Закінчив - і Грузинську театралку, і Літінститут ім. товариша Горького. А щойно в СРСР відкрився кордон на Захід, то він негайно ж гулькнув до Німеччини. А потім до Франції, де нині й оселився. Він уже встиг видати сім видатних книжок - із неперевершеними віршами та запаморочливими п’єсами. Ці п’єси завзято нині ставлять в театрах Росії, країн СНД, Франції та Німеччини. А ще – він звитяжно закінчив аспірантуру в Сорбонні. Й на міжнародному поетичному турнірі ім. О. С. Пушкіна в Лондоні його було названо публікою королем поетів… І т.д., і т.п.
…До Донецької Народної Республіки король поетів прибув, гадаємо, прямцем із Парижу… І тут перше бойове хрещення!
Треба з фронтовими товаришами із ДНР на «газелі», переправити один благородний ватаж із Донецька до Слов'янська. Ні, не гранати з кулеметами, як дехто міг подумати. А виключно - з продуктами-медикаментами всілякими. Принаймні, так він стверджує.
А також – оспівати відповідно цю благодійну справу в світових ЗМІ!
Те, що шлях з Донецька до Слов'янська зараз мало нагадує Бульвар Периферік, тобто окружну Паризьку дорогу, певно, він здогадався відразу.
«Чути близькі розриви снарядів, попереду і праворуч, над лісом, піднімається густий чорний дим...» - повідомляє Юрій у цьому прозовому творі. Одчайдушним ДНРівцям доводиться шукати новий шліх, бо «старі «щілини» і «стежини» вже перекриті постами «нацгвардії».
І тут трапляється найжахливіше…
“Раптом назустріч - зелена колона з чотирьох КамАЗів і декількох легкових військових машин… У кабінах - люди у формі, з автоматами. Зрозуміло, що це не ополченці. Але ж ми щойно проїхали останній «наш» пост! Звідки так спокійно і нахабно?» - суворо питає він громадськість.
На щастя, короля поезії та драматургії «укри», як він нас називає, в полон не захопили. Хоча досвідченіші ДНРівці йому й детально пояснили, що чекало б його в неволі: «Їм самим жерти нічого, будуть вони полонених годувати! Пристрелять відразу».
Випускник Паризької Сорбонни, нарешті, дістається до Слов'янська, до «своїх». А «свої» у нього, виявляється, – це люди «камуфляжі, з автоматами в руках». Та ще й обов’язково - погон, що «переплетений георгіївською стрічкою»; «Колоритний бородань у камуфляжі з маузером у величезній дерев'яній кобурі ...». І т.д.
Проте, цей худтвір в «ЛГ» завершується майже трагічно:
«З відправлених до Слов'янська десяти машин з гуманітарним вантажем до пункту призначення доходить одна».
Ось вам і «укри»…
 

«А за Коломойського - ти ще відповіси!»
 
А ось інший, уже харківський письменник Станіслав МІНАКОВ. І його матеріал: Проект «Новороссия». Краина» уже не «едына», (//lgz.ru/article/-17-6460-30-04-2014/proekt-novorossiya/).
 
Цей абзац з «ЛИТЕРАТУРНОЙ ГАЗЕТЫ», ми навіть не намагалися перекладати. Аби нас потім не звинуватили: мовляв, при перекладі щось ввернули від себе…
Станіслав МІНАКОВ пише таке:
«Запад же Украины все 23 года навязывал и навязывает всем регионам моноэтнизм, неонацизм, русофобию. Уже сказано ими: граждане на юго-востоке – это «не украинцы», их надо «убивать атомным оружием» (Ю. Тимошенко), их «надо сейчас задобрить, а вешать потом» (Б. Филатов, вице-губернатор Днепропетровщины, соратник олигарха И. Коломойского).» І т.д.
А одна із молодих читачок «Литературки» відразу ж відреагувала на ці жахливі висловлювання - клятих «западенців». Ось такою реплікою в коментарях:
"Юлия Тимошенко - женщина с такой красивой косичкой... И вдруг призывает уничтожать русских ядерным оружием. Чудовищно. Глаза у неё какие холодные... И вредные, как у Снежной королевы...»
У мене теж є своя репліка до цього матеріалу «Литературной газеты».
Я встановив: слово російською мовою «Бред» походить зовсім на від прізвища – Бредбері.
 

ПРО ТУТЕШНЮ ГРОМАДСЬКУ ВБИРАЛЬНЮ
 
Дослідження будь-якого видання в Інтернеті складається з читання і «пісатєлєй», і «чітатєлєй». А «чітатєлі» тут, зрозуміло, або дійсні, або майбутні інженери людських душ.
Тож, процитуємо їх трохи. І знову-таки без перекладу. Для збереження колориту авторської мови…
 
«Украина нам враг по происхождению…»
**
«Все те кто помогает фашисткой хунте в Украине - является преступником человеческой цивилизации... І идёт против Русско-славянского мира…»
**
«Можно и кровушку пролить за правое дело!»
**
«США и НАТО, это лжецы, слуги всех человеческих пороков!»
**
«Симоненко, Царёв, Губарев - достойные люди, в Славянске - настоящие мужики. Они перед НАТО прогибаться не будут…»
**
«Янукович-то думает на русском, и провёл закон о статусе регионального, прежде всего русского языка. Вот это и есть главная причина его свержения…»
І т.д., і т.п.
 
Читання і повноцінних авторів «ЛГ» і мудрих читацьких коментарів до цих високодостойних матеріалів - навіюють якісь нездорові асоціації…
Так і уявляю собі комфортабельну громадську вбиральню – з цими, видряпаними на стіні, влучними дотепними фразами.
А туалет цей найліпше назвати - імені Горького або Олександра Сергійовича Пушкіна. Адже саме ці світочі культури та людського духу прикрашають вже першу заголовну сторінку цього безсмертного видання - «Литературной газеты»…


Сергій Лебідь (09.07.2014) durdom.in.ua