http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/10149.phtml
                        
 

Ми рівно здатні до війни і до роботи.
 
Ми – плем’я-армія, ми – козаки, ми – готи.
 
Безвісно гинучи, де треба і не треба,
 
Тисячоліттями своє тримаєм небо.
 
Нам цар – не батюшка, у нас свої атланти.
 
Одна біда – розпродані  таланти.
 
І добре б Сотбіс! На бетоннім слупі
 
Тремтять об’явки: «Продаються рибки гупі»,
 
«… фірмовий одяг на вагу», «…торгові ятки»,
 
А трохи збоку: «Продається цуценятко.
 
Гламурно стрижене від хвостика до писка.
 
Порода рідкісна: Шляхетна Українська.
 
Татусь – Чорнобиль, мама – Фукусіма.
 
Зовуть Дмитром, за гроші можна – Діма».
 
Так що, земляче, де правдива треба?
 
В твоїх словах, а чи в словах про тебе?
 
Той марно зве народ свій на офіру,
 
Хто перед тим убив у ньому віру.
 
Чи має сенс заіржавіла криця,
 
Як тільки й паруса, що Лінина спідниця?
 
І чи на сонці згине та роса,
 
Як тільки й зброї є, що Юліна коса?