Од початку часів, коли на Дніпрі
Почала ся земля Руська єсть,
Знали що таке гідність, та знали тоді,
Що таке благородство та честь.
 
Святославе, буй тур, ти казав до воїв
В покривавлених, златих шоломах:
«Не побіжімо ми, але ляжем кістьми,
Лише мертві не імуть сорому».
 
Вмерли Щек та Хорів, Кий та Либідь-сестра,
Голову Святослава відтято.
А на пагорбі з правого боку Дніпра,
Хамувате готується свято.
 
Як побачили князі, що їхні сини
Уркагану віддали князівство,
То не втримала бронза, і впали вони,
Щоб не бачити цього блюзнірства.
 
Сором, сором! Сильнішим він є за метал.
Душі їх мов в вогні палахкочуть.
Тим хто Янику голос з Вкраїною здав,
Як же ж сором не виїсть їм очі?