Сором князів

Од початку часів, коли на Дніпрі
Почала ся земля Руська єсть,
Знали що таке гідність, та знали тоді,
Що таке благородство та честь.
 
Святославе, буй тур, ти казав до воїв
В покривавлених, златих шоломах:
«Не побіжімо ми, але ляжем кістьми,
Лише мертві не імуть сорому».
 
Вмерли Щек та Хорів, Кий та Либідь-сестра,
Голову Святослава відтято.
А на пагорбі з правого боку Дніпра,
Хамувате готується свято.
 
Як побачили князі, що їхні сини
Уркагану віддали князівство,
То не втримала бронза, і впали вони,
Щоб не бачити цього блюзнірства.
 
Сором, сором! Сильнішим він є за метал.
Душі їх мов в вогні палахкочуть.
Тим хто Янику голос з Вкраїною здав,
Як же ж сором не виїсть їм очі?