Так невільно та солодко - переможені стрілки піщаного годинника, котрі показували замір української молитви до Христа.
 
Наче сповнений легковірного та наївного подиву - очі української дитини та її відданої до смерти матері та трудолюбивого батька: пустота безкінечно-глибокої душі вражає своєю тьмою та смутком - таким сумирним та неосяжним.
 
Сумирна правильність подиху із ніздрів пекла, котре рухається по напрямку води до темного океану із крові.
 
Ці очі  - бачать натхнення та спрагу до любовниці-війни.
 
Життя нелегко вдається нам - але страху в очах уже немає, - ми безкінечні.
 
Сутінки рукостискання людини що обрала своїм шляхом висіти на хресті аби так невимовно слабкодухо та туманно дивитися на світ чужими очима - бо своїх уже немає.
 
Ознаки жіночої вроди що ковтає святу воду наче пристрасть спасти своїх дітей та малювати життєво-реалістичні картини Леонардо: тут правильна та неосяжна стихія зустрічається із українським безсмертним наче птиця фенікс сонцем.