Якось довелося поспілкуватися з редактором всеукраїнської багатотиражки. Суть розмови до теми ІМХО стосунку не має, а от один штришок, досить показовий - напряму.  На запитання : "Ваша газета належить політику N то ж вам, певне, зась публікувати матеріали з критикою на його адресу?" ми почули відповідь, на перший погляд, сюрреалістичну: "Газета нещодавно змінила власника і коли ми її купляли, нам сказали, що читацька аудиторія складається з прихильників політика N, а тому панегірики на його честь і шельмування його ворогів - це бізнес і не більше того".
 
Я хочу винести за дужки ступінь правдивості твердження редактора, бо, на мою думку, значно цікавіша і страшніша тенденція, його словами окреслена. Народжується новий рівень неправди. Неправди тонкої, а тому малопомітної. Наразі ми маємо товсту брехню - ми знаємо кому належить те чи інше видання, та чи інша партія, то ж римигаючи  жвачку із сінця, що так щедро підкладають до ясел своїм кастрованим бикам їх власники, можемо оцінювати її смакові якості.
 
Так побудована "свобода слова" у всьому світі. Суть її - в поділі медіапростору між різними групами впливів. Кожен кулик розхвалює своє болото, а споживачі інформації самі вибирають в якому болоті їм приємніше борсатися. Та коли політика, а з нею і преса, як її похідна, перетворюється на бізнес чистої мутної води, то докопатися до хитких підвалин істинних сенсів стає все важче.
 
Праве крило українського політичного літака відірвало на крутому віражі, закладеному угрупуванням джентльменів, що дорвалися до штурвалу, захопивши цей літак. А оскільки всередині цього аероплана, як корова в бомболюку, розкорячилася немала європейська держава з усіма її атрибутами- народом, нацією, культурою, територією - то майбутнє цієї корови не складно передбачити.
 
Те, що у світі фізичному вирішують секунди, в макрокосмі історичних категорій розтягується на десятиліття і віки. Але наслідок такого польоту  визначений наперед. Навколо уламків літака зберуться закляті друзі і скорботними голосами резюмують: "Не втрималися в глісаді. Жаль, жаль..."
 
Відсутність правого крила викликала зрозумілий зуд в стані спеціалістів із літакобудування. Ще б пак, таке суспільне замовлення! Але приголомшлива більшість цих намаханих інженерів діють за принципом "Вам нужно песен? Их есть у меня!"
 
Неприємно, та не фатально. На мій погляд, це якраз і складає суть політики. "Лідеру" зовсім не обов'язково поділяти свої власні погляди, я маю на увазі - задекларовані. Достатньо, щоб ці погляди поділяла врадупросувна частина електорату.
 
Безвихідь нашого становища полягає у тому, що просунувшись до Ради, вчорашній матріот (Україна таки - ненька, матьківщина) спішить дати раду собі і нема те ради! Але розвиваючи цю тему далі, я ризикую скотитися до стогонів про  відсутність  громадянського суспільства, а це вже зовсім інша тема.