Сепаратизм – секретна зброя регіоналів

 
Феномен Партії регіонів закладений навіть у самій назві. Здавалося, хіба не однаково, як назвати партію: народно-народна, вільно-народна чи відповідними словами іноземного походження? Вдала назва партії – це найкоротша пропаганда стратегічної мети.
 
А що таке регіон? Це район, група районів, область чи кілька областей? Гасло «Сильні регіони – сильна країна» годиться для територіальної громади, аж ніяк не для політичної партії.
 
Є Шотландська націоналістична партія чи італійська «Ліга Півночі» за республіку Паданія, але ж вони мають за кінцеву мету створення окремої держави. А чи багато є «федералістичних» партій? Хіба що маргінальна польська Партія регіонів, яка дарма сподівається, що такий політичний плагіат допоможе їй підвищити свій рейтинг. Політичні партії мають об’єднувати всіх громадян, всю країну, пропонувати спільний динамічний поступ задля досягнення загального добробуту – і все це незалежно від географічного розташування. Шлях регіоналізму – це нескінчений ланцюговий розпад від макро- до міні-, мікро-, нанорегіонів. Якщо, звичайно, партія справді намагається посісти свою ідеологічну нішу, а не займається словоблуддям.
 
Соціалісти та соціал-демократи мають свій Інтернаціонал. Відповідні об’єднання чи «побратимів» мають і партії іншого ідеологічного спектра. «Единой России» пасувала б, наприклад, «Наша Україна». Але ж які ідеологічні чинники спричинюють вибір споріднених політичних сил у Партії регіонів? Чи це ще глибша ідеологічна єдність? «Единая Россия» – за єдину Росію, Партія регіонів – хоч як дивно, теж за єдину Росію. Позаяк більшої ідеологічної провокації, ніж створення партії регіонів Росії, важко собі уявити. Українські регіонали, схоже, здогадуються про це.
 
Партію регіонів створили ті, кого називали «червоними» директорами. Їх гасло було: «НІ – диктату Києва, ТАК – диктату Москви!» Вони були такими ідеологічно зашореними, що не бачили власного зиску від інтеграції до світової економіки. Зрозуміло, що на зміну їм мусили прийти більш прагматичні діячі. Регіоналізм став клапаном, який мав не пропускати українську (європейську) ментальність у зросійщену територію, а натомість проводити сировинний та напівфабрикатний трафік до європейського споживача.  
 
Тубільна мораль
 
Ідіома «донецькі бандити» викликає закономірне запитання: а хіба злодіїв немає в інших містах України? І чому вислів «все буде Донбас» асоціюють з початком армагеддону?
 
Класичним є приклад ментальності представника одного з африканських племен: якщо я вкраду козу, то це правильно та морально, а якщо у мене вкрадуть козу – це неправильно й аморально. А пояснення казусу не у «забитості», нецивілізованості чи недорозвиненості недолугого homo sapiens, це просто приклад «атомарної» моралі.
 
Мораль як функція доцільності йде знизу догори: Я, моя сім’я, родина, плем’я, клан, нація. Якби це було не так, і «вічні цінності» йшли згори донизу, чи то як заповіт вищих сил, чи як вплив загадкових космічних випромінювань, то людство мало б цілком однакові моральні засади, однакові традиції, єдину мову.
 
Про те, що неможливо перескочити через національні цінності зразу ж до загальносвітових, як не можна розглядати молекули, забувши про атоми, писав ще Мєндєлєєв. Національні традиції та звичаї є базисом для моральних імперативів. Свої моральні принципи мали піратські держави та навіть злочинні угруповання, без них вони не проіснували б і дня, як писав Давид Юм.
 
Все, що корисно та сприяє розвитку кожної конкретної «монади», як-то, нації, клану, племені, родині, сім’ї чи окремої особистості, є моральним апріорі. Ті, хто ігнорував це, підпадали під дію жорстоких закономірностей і, відповідно, асимілювалися, завойовувалися, розчинялися, вироджувалися, знищувалися та вимирали. В розвинених суспільствах національна мораль стала головною «моральною конституцією». Загальносвітові цінності та права визнаються країнами з тотожними моральними традиціями. Але національних інтересів ніхто не скасовував.
 
Сепаратизм був невдалою характеристикою тих процесів, які генерувала Партія регіонів ще 2005 року, позаяк це явище – це щось цілком автономне від наявного. А хіба є донбаська мова, культура, нація чи, бодай, етнічна група? Є два полюси тяжіння – «традиційна» Україна та Росія, решта – пропагандистська риторика. Тому «донбаський патріотизм» не міг наповнитися справжнім змістом і, як агітаторське кліше, проіснував недовго.
 
Невмотивованою поведінка стає під час екстремальних подій чи під впливом алкоголю, наркотиків або у важкохворих, божевільних людей. Якщо навіть припустити, що все керівництво Партії регіонів постійно поводиться невмотивовано, то яка мотивація у сотен тисяч рядових регіональної армії? Для чого вони вступили до партії, ідеологія якої незрозуміла?  
 
Чи можуть ці руки нічого не красти?
 
Партія регіонів блискуче довела, що гроші набагато краще об’єднують людей, ніж ідеї. Тільки от регіональний лохторат не збагнув того, що що вужче коло цих людей, то більші шматки України дістануться кожному з цього ексклюзивного кола, разом з лохторатом. Регіонали ніколи не відмовлялись від взаємовигідної співпраці абсолютно з усіма політичними силами, попри їх діаметрально протилежні ідеології. Вони по-своєму зрозуміли класичний ліберальний принцип: краще разом грабувати, ніж між собою воювати за якісь ідеологічні принципи. Їх не надкусиш та до кишені не покладеш. Цілком закономірними були заяви Януковича про те, що він хоче зустрітися і домовитися з новообраним президентом Ющенком. Тобто ти грабуєш Правобережну Україну, а я – Лівобережну. Балансу інтересів дотримано.
 
Ніщо так не характеризує ідеологічної та макроекономічної вбогості регіоналів, як відсутність програм дій уряду протягом усіх їхніх реінкарнацій до виконавчої влади. Та і навіщо ті дурнуваті програми? Непацанська це справа, тут бабло пилити треба. Можна було б зліпити програмку діянь, але тоді від опозиції з'являться доповнення про альтернативні джерела енергопостачання, концепції енергобезпеки та розвитку наукомістких галузей. Це точно не сподобається кремлівським кураторам. А головне те, що сама наявність програми дій ясно вказує на те, що автори програм спроможні мислити автономно, а це і є найбільшою загрозою для «русского мира».
 
Люди, громадяни чи насєлєніє?
 
Перший абзац статті 17 Конституції України дає мінімальне, але достатнє для першого сприйняття, визначення національної ідеї.
 
Невипадково регіонали так цнотливо сформулювали своє гасло – «Україна для людей». Адже, вживши цілком нейтральні слова «...для громадян», Партія регіонів наразилась би на холодне нерозуміння проросійської фракції. У 1996 році під час обговорення Основного Закону один депутат із Криму сказав: «А давайте напишемо не громадяни, а насєлєніє».
 
Зрозуміло, що був би він депутатом Держдуми Росії, таке не спало б йому на думку навіть у нічному жахітті.
 
Для «насєлєнія» характерне домінування «атомарної» моралі. «Насєлєніє» не може мати спільних інтересів, тому що економічні дивіденди та привілеї для окремих людей лягають зворотно-пропорційним тягарем на інших.
 
Патерналізм і байдужість «насєлєнія» досягають граничної межі, а запит інфантів отримує пропозицію від політлохотронщиків. Лохторату потрібно лише, переборовши лінь, піти на виборчі дільниці та проголосувати за народних депутатів: будівників доріг, мостів, багатоквартирних будинків. Інакше кажучи, всього чого забажаєте, крім того, що депутати мусять робити згідно з Конституцією та законами. І «буде людям щастя, щастя назавжди», воно настане за рік, ну за місяць, ну завтра…ну добре, вже сьогодні.
 
«Насєлєніє» не усвідомлює, що марить обрати владу, яка має вмить після виборів стати ментально протилежною своїм виборцям, тобто патріотичною, кришталево чесною та самовідданою.
 
Облиште розмови про національну ідею, патріотизм та відповідальність, скажуть філістери, гроші понад усе! Добре, панове, тоді скажіть, за які гроші ви погодитеся продати своїх дітей чи стареньких батьків у рабство? Хоч суму назвіть! Чи ви вже давно самі продаєтеся гуртом та згодні на будь-які забаганки грошовитого покупця?
 
Партія регіонів українізується?
 
Вивчити українську мову – це найлегше. Це ж не англійську чи, тим більш, не китайську. Це може зробити кожен і будь-коли, було б бажання. Якщо і це є надскладним завданням, то мантри про те, «що з новою владою…, ми всі як один…, прямо зараз, як візьмемося та як піднімемо економіку України…», більше нагадують клятви алкоголіка, який каже: «от доп’ю цю пляшку, так одразу ж і кину пити та візьмусь за розум».
 
Питання російської як другої державної – це не питання побутового вживання мов і аж ніяк не кінцева мета. Це важливий та обов'язковий крок до знищення української державності. Дипломатичний досвід підказує, що ніколи не проси все і зразу. Проси мало, але часто, методично та наполегливо. Та і деякі регіонали проговорились, після відомих скандальних угод із БЮТ, що спочатку друга державна, потім – перша, відтак – єдина, потім…
 
Реальне звільнення Дмитра Табачника було б неприємним та останнім сигналом для проімперського активу, який не втрачає надії повернути Партію регіонів у колабораціоністське болото. Але втрата стабільно вірного електорату, не найгірший наслідок українізації. Значно жахливіше, коли східняки суворо скажуть: «Як це ви можете грабувати своїх громадян і називати себе українською владою? Які ви патріоти? Ану геть з українського Донбасу!
 
Для Партії регіонів влада – це не лише самоціль, а до того ж індульгенція від майбутнього кримінального переслідування. Для цих патріотів посади: влада – все, опозиція – смерть! Небезпека втрати влади надихатиме на нові злочини, ступінь важкості яких не стане перепоною до їхнього скоєння, і на такому тлі «Сіверодонецьк-2» здаватиметься дрібним хуліганством