Росія постлюбовна(Росія постлюбовна)
Юрій АндруховичДоведена до відчаю своєю самотністю, Росія хапалася за будь-кого з яйцями і безтямно в нього закохувалась, нарікаючи своїм володарем та царем. Комусь належати й безмежно вірити – ось що їй було потрібно.
У Москві я свого часу прожив два не найгірші роки мого життя. І навіть роман про неї написав – з моїх, здається, найпопулярніший. Дивно, чому саме він. Можливо тому, що він про цілком дивну любов.
"Люблю Россию я, но странною любовью", – казав російський класик. Йому добре – в нього на такі формулювання прав значно більше, ніж у мене. Я ж усе-таки чужинець і про його країну повинен би висловлюватися стриманіше.
Тепер, коли минуло аж стільки років, мене, здавалося б, ніщо вже не пов'язує ні з Москвою, ні з тією країною загалом. Ну, хіба що російські туристи, яких останніми роками так багато у Львові. Це вони головні споживачі "ґарілки", сала, шоколаду, сала в шоколаді, шоколаду в салі, пляцків і пундиків.
Саме на їхніх щедро витрушених рублях розквітли всі ці фантастичні кнайпи і саме на них, здається, тримається весь галицький бізнес як такий. Але це не біда, навпаки – це не може не тішити.
Проте є й деякі темні сторони нашого надто близького співіснування: російське православ'я, попи-аґенти, рускій мір, російський сир, огиднішого за який просто не буває – ну, хіба що голландський.
Я не маю в Росії нікого, тож мені й самому дивно, як це так і чому, що вона мені аж настільки небайдужа. Ну, гаразд – сусід як-не-як, та ще й такий великий. Хоч, як на мене, то швидше не сусід, а сусідка.
Завжди чимось невдоволена, плечиста жінка передпенсійного віку, добряче занедбана – головним чином через те, що все життя їй довелося жити самій, без постійного чоловіка, чи то пак хазяїна. Трохи наївна, простакувата. Ви ж самі розумієте – знаходилося чимало охочих пригрітися коло її дебелих тілес. Кого лиш не притягувала її велич та несяжність! У дечому вона добродушна й надто відкрита, у дечому непроглядно закостеніла. А ще – легковірна й непередбачувана.
Доведена до відчаю своєю самотністю, Росія хапалася за будь-кого з яйцями і безтямно в нього закохувалась, нарікаючи своїм володарем та царем.
Комусь належати й безмежно вірити – ось що їй було потрібно. Шахраї, злодії, маніяки, серійні вбивці – хто тільки не нахазяйнувався в її квартирі! І ми поруч за стінкою. І змінити таких сусідів ніяк, і жити дружньо по-сусідськи теж не виходило.
Й ось тепер Росія вкотре розлюбила. Чоловічок, який квартирував у неї протягом останніх надцяти років і вже націлився було на постійну прописку, а також на все без винятку майно, тепле ліжко і право крутити газовий вентиль, раптово впав у немилість.
Колишній улюбленець, який ще вчора лякав сусідів своїм цинізмом і м'язами, тепер і сам злякався не на жарт. Чи підозрював хтось із нас ще півроку тому, що довіра і любов російського народу до свого ментального царя, героя чеченської війни, бездоганного пілота, вправного вершника, танкіста, господаря тайги, морських глибин і джазового віртуоза дасть аж таку глибоку тріщину?
Усе сталось якось умить, трагічно й незворотно, разом зі свистом в "Олімпійському". Олімпійські свистуни, ніби злі боги з античної вистави, врекли царя, й любов терплячої жінки раптово скисла й перетворилася на свою протилежність.
"Сибіряк дивом уникнув лап ведмедя-шатуна", "Мітинг на Болотній площі у Москві зібрав 100 тисяч учасників", "Революція шуб!", "Свободу політв'язням!", "Росія буде вільною!" – що не заголовок, то потрясіння.
Росія тепер хвилює всіх ще більше, ніж завжди. Голосом середньостатистичного блоґера вона каже: "Требую пересчета голосов. Я голосовал не за этих, а за других сволочей".
Мабуть, таки не варто порівнювати це з нашою Помаранчевою революцією. Зрозуміло, що в них усе жорсткіше й реактивніше – як у будь-яких справжніх постлюбовних розбірках.
Тепер, здається, вони ненавидять одне одного ще сильніше, ніж колись любили. "Бандерлоги, – каже він, – толпа безъязыкая, контрацептивы, агенты запада". "Упырь, мелкий клерк, злобный гэбэшник", – чує він у відповідь від розбурханої площі. Бо й правда – невже нарікаючи їх бандерлогами, він уявляє самого себе мудрим пітоном-гіпнотизером Каа?
Бандерлоги – це винахід наших українських тролів. У них на це слово спеціальний патент. Обзиваючи бандерлогами громадян Росії, їхній національний лідер може спричинити курйозну плутанину в мережевих війнах. Але це так собі – лиш один із побічних ефектів.
Головний же полягатиме в тому, що Росія, як будь-яка ображена жінка, помститься болісно і нещадно. Бо там, де була зневажена любов, діє закон торнадо, куди жорстокіший від закону джунґлів.
http://tsn.ua/analitika/rosiya-postlyubovna.html
(20.12.2011 15:35:23) durdom.in.ua