Чи можна підприємцю захиститися від Пенсійного фонду?

Відразу скажу відверто: для мене це питання поки що залишається риторичним. Хоча відповіді на нього залишилося чекати недовго. Нещодавно я отримав повідомлення з Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про те, що до Окружного Адміністративного суду м. Києва був направлений позов щодо стягнення з мене заборгованості в сумі 656 грн. 30 коп. А ще через тиждень прийшов лист з самого суду, де повідомлялося що за позовом вказаного вище районного управління ПФУ суддею Окружного Адміністративного суду м. Києва Пісоцькою О.В. відкрито провадження в адміністративній справі про стягнення з мене зазначеної суми. Справа має розглядатися порядку скороченого провадження, без запрошення сторін. Тож мені пропонувалося протягом десяти днів здати до канцелярії суду свої заперечення щодо позову. Або погодитися з вимогами.
В перерві між цими повідомленнями мало місце моє спілкування з юристами районного управління ПФУ, які довірливо повідомили, що судова практика з аналогічних справ не залишає мені жодних шансів. Чому? А тому, що підприємці просто не приходили до суду й справи розглядалися без їхньої участі. Швидко й, звичайно ж, на користь ПФУ. А чи не варто якось зламати цей «конвеєр»? Уже наступного дня я здав до канцелярії суду свої заперечення на дев’яти сторінках. Те, що це буде несподіванкою для судді Пісоцької О.В., я не сумнівався. Сумніваюся лише, чи читатиме вона взагалі мої заперечення і чи прийме до уваги мої аргументи. В світлі подій у Печерському суді такі сумніви, на жаль, цілком обґрунтовані…
А все почалося навіть не з того, що я, як фізична особа-підприємець, що працює на так званому єдиному податку, не заплатив (з банальної причини браку зайвих коштів) страхові внески до ПФУ за четвертий квартал 2010 року з. Як того нібито вимагає нова редакція Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», прийнята 08.07.2010 року. Все почалося з того, що вирішив стати приватним підприємцем не в тій країні, і не в той час. Про те, що нова влада в гробу бачила весь малий і середній бізнес, бо їй потрібна дешева робоча сила й заклопотана пошуком шматка хліба слухняна біомаса, я знав і навіть попереджав ще за рік до перемоги Віктора Федоровича.
Тож коли влітку 2010 року Верховна Рада прийняли спочатку поправки до пенсійного закону, а потім новий Бюджетний кодекс, мене це не здивувало. Здивувала реакція декілька мільйонної армії приватних підприємців, які відверто проґавили прийняті зміни. Навіть багато з тих, хто виходили на «Податковий майдан» не знали, що мали платити додаткові страхові внески до Пенсійного фонду. Сто разів має рацію відома захисниця прав малих підприємців Алла Алексенцева, коли говорила, що нова влада почала здирництво з малого бізнесу, бо він менш захищений і організований. «Слабка ланка» в порівнянні з олігархами. Багато хто пішов у малий бізнес навіть не вивчивши правила гри й не відаючи, що, на відміну від різних ТОВ і ВАТ, фізична особа-підприємець ризикує власним майном.
В принципі, я нічим не кращий від більшості підприємців. Не заплативши внески до Пенсійного фонду, я був впевнений у власній безпеці, бо знав, що на сайті громадської організації «Спільна справа» можна знайти повний пакет документів для захисту малого підприємця від неправомірних вимог Пенсійного фонду. Я знаю, що у всьому світі пенсійні внески вираховуються лише із заробітної плати. Вимога платити їх з прибутку – це економічний нонсенс, можливий лише при уряді, очолюваним маркшейдером. Залишалося лише довести цей доконаний факт не в економічній, а юридичній площині. Пропонований підприємцям пакет скарг і позовів, розроблений Риммою Білоцеркіською, здавалося б, міг би успішно допомогти виконати це нелегке завдання.
Тож коли в районному управлінні Пенсійного фонду я відмовилися прийняти мій звіт за минулий рік через мою «заборгованість» за останній квартал, я пригрозив поданням до суду. Звіт прийняли, але через тиждень прислали вимогу сплатити «борг» у десятиденний термін. Ось тут настав час посилати скаргу на адресу районного управління ПФУ про неправомірність такої вимоги. Однак тепер уже уважно продивившись запропонований шаблон скарги, я засумнівався, чи є в ньому достатньо «залізних» юридичних аргументів. Натомість було занадто багато фраз про закріплене законом право громадянина займатися підприємницькою діяльністю. Втім, я не юрист, і можу помилятися.
Внутрішньо у був уже готовий здатися, але цьому завадив той же брак зайвих коштів. Тож коли дійшло до суду в мене був тільки один вибір – захищатися. Я ще раз уважно проглянув позовну заяву районного управління Пенсійного фонду, й нарешті зрозумів, чому юристи з управління при розмові зі мною виглядали не надто переконливими. Сама позовна заява була складена юридично некоректно. В ній говорилося, що відповідно до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» я є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. І жодної вказівки на відповідну статтю. Так, у заяві були посилання на ст..ст. 14, 15, 17, 19, 20, 58, 63, 106 названого закону, але жодна з них не вказує, що я як фізична особа-підприємець є обов’язковим платником страхових внесків. Більше того, посилання на ст. 17 та 19 було взагалі недоречним, оскільки вони були вилучені із названого Закону на підставі Закону № 2464-VI (2464-17) від 08.07.2010.
Неправомірним було також посилання на ст. 14 даного Закону, ч. 5 якої визначає, що страхувальниками є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11. Якщо позовна сторона мала на увазі абзац перший пункту 3 статті 11 названого Закону, то її остаточна редакція була затверджена 23 грудня 2010 року згідно із Законом № 2856-VI (2856-17). Однак, відповідно до ч. 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, «Закони України, які впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають на формування доходної та/або видаткової частини бюджетів, застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим…». Отже, ця норма ніяк не могла вступити в дію в 2010 році.
Крім того, у пошуках захисту від Пенсійного фонду я знайшов інформацію про те, що 6 жовтня 2010 року набула чинності Ухвала Вищого адміністративного суду України справа № П-222/10, яка зупинила дію акту № 6673 проекту Закону України “Про внесення змін до законів України “Про державний бюджет України на 2010 рік” та ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в зв’язку подачею Уманської ліги підприємців позовної заяви (адміністративного позову) до Верховної Ради України. Я не знаю, як довго тривала ця зупинка, але це стало додатковим аргументом на мою користь.
Про все це я і повідомив суддю Пісоцьку О.В. у своєму запереченні. На мій погляд, навіть цих аргументів було достатньо, щоб відмовити позовній стороні. Однак я вирішив перестрахуватися. Юристи з районного управління ПФУ у своєму позові не зробили посилання на підпункт 1 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» із змінами, внесеними згідно з Законом № 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010, ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Там дійсно є вимога до платників єдиного податку робити обов’язкові страхові внески до Пенсійного фонду.
Ось тут мені й стали в нагоді юридичні аргументи, запропоновані підприємцям Риммою Білоцерківською. Я не буду детально переповідати їх – усі бажаючі можуть ознайомитися з ними на сайтах «Спільної справи» та «Правового простору». Відзначу лише, що вимоги ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” вступають у протиріччя з Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», ЗУ «Про систему оподаткування», Господарським кодексом та рядом інших законів. А, відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ч. 7 ст. 4 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов’язків суб’єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб’єкта господарювання (платника податку).
Попри переконливість моїх аргументів, мені важко спрогнозувати рішення судді Пісоцької О.В. Я цілком усвідомлюю, що вона може побоятися створити судовий прецедент, який сильно вдарить по позиціях не лише Пенсійного фонду, а й усього уряду. Однак, коли людина з поверхневими юридичними знаннями й повною відсутністю юридичної практики, змогла (як мені здається) знайти багато контраргументів проти незаконних вимог Пенсійного фонду, то скільки б більше могли зробити професійні юристи. Як відзначив ще один захисник прав малих підприємців, навіть неправомірна юридична норма може стати повноцінним законом, якщо вона була прийнята суспільством. Ми «проковтнули» й продовжуємо «ковтати» не лише вказані вище зміни до закону про страхові пенсійні внески, а й усі інші експерименти над здоровим глуздом в рамках «реформ успішного уряду».
А може досить?
 
Олег Кубах, для “ОРД”
 
http://ord-ua.com/2011/08/12/chi-mozhna-pidpriyemtsyu-zahistitisya-vid-pensijnogo-fondu/?lpage=1