БОТ. "Батьківщина" Олександра Турчинова

У лексиконі інтернет-користувачів є слово "бот". Єдиного визначення цього слова немає. Означає воно щось на кшталт віртуального співрозмовника, який лише імітує спілкування. Зазвичай цих ботів використовують у коментарях аби відволікти обговорення від суті матеріалу.
 
З 2011 року поняття "бот" може з’явитися у лексиконі українських політиків та усіх, хто причетний до неї. І не тому, що БОТ – це абревіатура "Батьківщини" Олександра Турчинова. А саме тому, що політична сила Юлії Тимошенко за її відсутності все частіше імітує опозиційну діяльність.
 
Імітація боротьби з режимом
 
На початку року з’явилися два інтерв’ю опозиціонерів, у яких вони говорили про акції проти чинної влади.
 
Журналу кореспондент Юрій Луценко висловив докір соратникам на волі:
 
"Мені здається, що КОД забув своє головне завдання – організовувати суспільство, підміняючи цю роботу круглими столами лідерів демократичних сил… Центр української політики в умовах скочування країни до авторитаризму – на вулиці. Хто цього не розуміє, той програє".
 
По суті Луценко висловив невдоволення діями опозиції. Між рядками читається: круглі столи – це імітація боротьби…
 
А Луценко знає, що говорить. Бо сам виводив людей на вулиці боротися проти "режиму Кучми". У 2000-2001 роках – як співорганізатор акції "Україна без Кучми". У 2004-му - як польовий командир Майдану.
 
Сьогодні побачити людей на вулиці, яких вивели опозиціонери на акцію протесту, можна лише на Хрещатику під Печерським судом.
 
Про це наметове містечко у своєму інтерв’ю згадав Олександр Турчинов:
 
"Цей п’ятачок – це наш плацдарм, який ми захопили і будемо тримати до переможного кінця… (намети приберемо) коли Тимошенко вийде на свободу. Це безстрокова акція протесту. Не під судом, а на Хрещатику – головній вулиці країни. Знаєте, скільки людей щоденно проходять крізь наметове містечко?"
 
Скільки б людей не проходило щодня повз цей "п’ятачок" серед них немає того, хто визначає долю і Луценка, і Тимошенко, і всієї України. Він буває у Межигір’ї та на Банковій. Тож намети на Хрещатику – не помічає. Для Януковича цей "п’ятачок" просто не існує.
 
Дивно, що цього не розуміє керівництво Батьківщини на волі. Чи скоріше вдає, що не розуміє. Бо 10 років тому Турчинов був серед тих, хто встановлював намети біля адміністрації президента у рамках акції "Повстань, Україно! ". Ось, що писала тоді "Українська правда":
 
"Колона правих партій, на чолі з Юлією Тимошенко, рухається по вулиці Інститутській у напрямі вул Банкової… Перший намет вже встановили посеред вулиці на перехресті Банкової і Лютеранської. Встановлювали особисто Турчинов, Тимошенко, Яворівський".
 
То невже чоловіки без Тимошенко не можуть вже і намет встановити? Чи може без Тимошенко нема кому віддати вказівку йти на Банкову, як у 2004-му?
 
Більше того, під час помаранчевої революції намети з’явилися прямо біля помешкання Кучми. Тоді він навіть жалівся на круглих столах іноземцям, що це заважає йому нормально себе почувати.
 
То чому у 2012-му опозиція обмежується наметовим "п’ятачком" на Хрещатику, тобто імітацією боротьби з "режимом Януковича" замість реального тиску на нього? Чи може хтось у "Батьківщині" не знає, що чинний президент чи не найбільше боїться саме вуличних протестів?
 
Імітація блокування Ради
 
Опозиція, і в першу чергу "Батьківщина", можуть зауважити, що вони не дають працювати соратникам Януковича у Верховній Раді. Останньої сесії ЗМІ часто інформували про блокування роботи парламенту. Але і ці дії більш схожі на імітацію боротьби з диктатурою.
 
17 січня Сергію Соболєву довелося відповідати, чи достатній опір чинять соратники Тимошенко задля визволення Тимошенко: "Я не згоден з вами, що нічого не робимо. Ми робимо все, щоб запобігти її перебуванню у в'язниці. Усі ці дні ми висували єдину вимогу - негайно створити Тимчасову слідчу комісію".
 
Проте для усіх знайомих з парламентськими реаліями відомо: створення будь якої ТСК – це заговорювання проблеми, а не її вирішення.
 
Реальну боротьбу з соратниками Януковича у парламенті бютівці продемонстрували не у 2011-му, а у 2007-му, коли привертали увагу антикризової коаліції до "нагальних питань".
 
Тоді, 21 лютого у Верховній Раді бютівці захопили електрощитову. Кілька ночей вони провели у парламенті. Тоді їх навіть називали "воїнами світла" або "воїни Тимошенко".
 
Сьогоднішніх бютівців воїнами не назвеш. Про таких писав Михайло Лермонтов:
 
Були в наш час свої герої –
Не порівняти із тобою:
Богатирі – не ви!
 
Чи не щодня у другій половині 2011-го Андрій Кожем’якін з парламентської трибуни оголошував про черговий протест проти свавілля влади. Через раз цей протест перетворювався у блокування президії. Участь у цьому брали 30-40 бютівців. Зі 100.
 
Але важлива навіть не кількість. Головне, що це блокування було лише задля картинки для телебачення. Найчастіше воно завершувалося щойно прес-ложа порожніла.
 
У перших числах грудня дві журналістки Ольга Сніцарчук з 5 каналу та Ірина Павленок з "1+1" вирішили дочекатися, коли бютівці підуть. Завершилося це скандалом. Бютівці на чолі з Кожем’якіним почали вимагати, щоб журналістів вигнали з Ради. Як це відбувалося журналістки показали у своїх сюжетах.
 
Того сесійного дня усе завершилося… вимиканням світла. Але якщо у 2007-му бютівці вимикали світло аби завадити роботі регіоналам, то у 2011-му світло вимикали аби завадити роботі журналістів.
 
А от заявлена головна мета – не дати працювати провладній більшості все якось не досягалася. Не допомогло навіть спецпризначення нового парламентського керманича…
 
8 грудня 2011-го Кожем’якін заявив: фракція не розблокує трибуну, доки влада не виконає опозиційну вимогу "Юлі – волю! ".
 
А вже 9 грудня дня після оголошення чергової заяви бютівці… покинули сесійну залу. Генерал забув свою попередню заяву? Чи просто провладній більшості конче необхідно було попрацювати?
 
Того дня у порядку денному стояв законопроект про ринок землі. У разі ухвалення цього документу у народу вкрадуть землю, казали бютівці. От, наприклад, що говорив Андрій Шкіль: "Це був їхній головний законопроект на цей тиждень. Вони так хочуть вкрасти у народу землю, що ми навіть не знаємо, що нам краще робити: завадити прийняттю цього законопроекту чи не заважати?"
 
Вирішили не заважати…
 
* * *
 
В українському гімні є такі рядки:
 
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
 
Ці рядки поділяють багато українців. Багато опозиціонерів наспівують ці ж рядки на різноманітних заходах. От тільки у щирість других усе менше вірять перші.
 
"Якщо вже за свободу Тимошенко її соратники не можуть покласти "душу й тіло", то невже вони будуть відстоювати свободу простих українців?" – запитують себе невдоволені владою.
 
Але парадокс у тому, що ці ж самі люди стають невдоволеними і діями опозиції.
 
Гучні заяви про опір диктатурі, боротьбу до кінця за свого лідера сприймаються так само як і стандартні повідомлення інтернет-ботів.
 
Члени "Батьківщини" все більше стають схожими на віртуальних опонентів влади. То чому замість старого "бютівці" не використовувати більш точне визначення - боти?
 
Олексій Братущак, журналіст 5 каналу, для УП