Януковичу і всім: невивчений урок Лазаренка

Сергій Лещенко
 
23 січня – нічим непримітна дата. День як день.
 
А п'ятнадцять років тому багато хто з української еліти в цей день намагався знайти прихильність однієї людини, яка була в зеніті своєї влади та вже приміряла крісло президента.
 
Число підлабузників під його кабінетом зашкалювало, а він фактично одноосібно керував усією економікою країни та заходив у статутний капітал до олігархів не гірше, ніж зараз цим займається "Сім'я".
 
Сьогодні про його день народження ніхто не згадає. Павлу Лазаренку виповнилося 59 років. Цей день народження він уже вкотре святкує у в'язниці біля Лос-Анджелеса.
 
Вийти на волю Лазеренко має 1 листопада 2012 року, коли йому буде вже майже 60-ть.
 
Арештовано його було 19 лютого 1999, коли щойно виповнилося 46-ть.
 
Тобто майже 14 років свого життя він провів у ізоляції, дев'ять років – безпосередньо в тюрмі, а п'ять – під домашнім арештом в убогому будинку на околиці району для емігрантів Річмонд у Сан-Франциско.
 
Попри все, домашній арешт мало чим відрізнявся від тюрми – він мав право вийти на вулицю тільки дорогою до суду або щоб відвідати лікаря, причому з дозволу того ж таки суду.
 
Він міг отримувати телефонні дзвінки тільки з тих номерів, які санкціонував суддя. Щоправда, на Великдень суддя дозволяв Лазаренку сходити в місцеву православну церкву – це, фактично, була єдина можливість вийти за межі квартири в особистих справах. Але він ніколи не мав права знімати спеціального браслета з ноги.
 
Особливо образливо Лазаренку мало бути від того, що, маючи в приватній власності величезний маєток ціною 6,75 мільйонів доларів у природному заказнику Ігнасіо, він цілих п'ять років провів під домашнім арештом у орендованому скромному помешканні.
 
Історія Лазаренка – це історія катастрофи людської долі, коли жага до грошей та влади затулила решту всього.
 
Але є й інший бік цієї справи. На фоні нинішніх українських чиновників Лазаренко виглядає невдалим учнем. Ті суми, які "капали" йому на офшорні рахунки протягом року, зараз крадуться однією транзакцією.
 
Чи думав Лазаренко, що доля так з ним учинить? Впевнений, що ніколи.
 
Вчора я читав один із засекречених в минулому файлів його американської справи – інтерв'ю, яке Лазаренко дав офіцеру служби Еміграції та Натуралізації США 19 лютого 1999 року в терміналі авіакомпанії "Дельта" аеропорту імені Джона Кеннеді.
 
Лазаренко благав його відпустити, клявся, що не втече і прославляв американську демократію, під захист якої він просився. Але то, як виявилося згодом, був лише перший день його арешту довжиною в 14 років.
 
Взявшись за нього, прокуратура США показала, що буває з тими, хто намагається їх обдурити – вони прослідкували кожен долар, що надійшов на рахунок Лазаренка. І найбільшим платником була Юлія Тимошенко та її фірми.
 
Лазаренко був неготовий до наслідків, які на нього чекали після зіткнення з американським правосуддям.
 
Так само думають, що ніколи не опиняться на його місці, й сьогоднішні керівники України. Тільки це може пояснювати ту дикість в розпилюванні бюджетних коштів, приватизаційні "міжсобойчики" та ненажерливість у розбудові "Межигір'я".
 
Подивимося...