У Печерському суді не зізнаються, чим займається Кірєєв

27 червня Роман Сердюк, юрист із Дніпропетровська, керуючись законом «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон), направив на адресу Печерського суду м. Києва інформаційний запит, у якому, зокрема, питав про те, скільки на момент запиту справ перебуває у провадженні судді Родіона Кірєєва; чи є розклад розгляду цих справ, та про копії документів, які встановлюють графік судових засідань Кірєєва.
 
4 серпня керівник апарату Печерського суду Наталія Линник направила на електронну адресу Р.Сердюка відповідь за номером к.22, на якій хотілося б зупинитися докладніше.
 
Відповідь можна розділити на дві частини, кожну з яких прокоментую окремо.
 
Печерський районний суд м. Києва на Ваш запит від 27.07.2011, що надійшов на адресу суду 02.08.2011, повідомляє наступне.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічною  інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Інформація, яка витребовується в порушених у Вашому зверненні питаннях щодо кількості судових справ на час запиту в провадженні судді Кірєєва Р.В., розкладу судових засідань судді в період з 24.06.2011 по останню відому апарату суду дату, не задокументовані та не відображені на конкретних носіях, а тому надати таку інформацію та відповідні документи не вбачається можливим.
 
Для того, щоб проаналізувати відповідь Наталії Линник, перш за все, потрібно відповісти на два питання: чи не має запитувана публічна інформація якихось обмежень до розповсюдження, і чи підпадає судовий орган під визначення розпорядника (власника) інформації.
 
Згідно зі ст. 6 Закону, публічна інформація може мати обмеження в доступі. Якщо говорити про інформацію, що запитується у державних органів, вона може мати гриф таємної або службової. До таємної можна віднести інформацію, що містить державну, банківську таємниці, таємниці слідства та інші таємниці, передбачені законом.
 
Перелік інформації, що відноситься до грифа «службова», передбачений статтею 9 Закону.
У широкому розумінні, до такої можна віднести інформацію, яка знаходиться у виробництві. Наприклад, службова кореспонденція та доповідні записки, що передують виданню остаточного документа.
 
Розпорядники (власники) публічної інформації визначені в статті 13 Закону.
Основним показником у визначенні розпорядника є фінансування з державного бюджету. Судові органи – не виняток.
 
Як бачимо, на обидва питання ми відповіли позитивно. Так, судові органи є розпорядниками публічної інформації та зобов’язані на підставі статті 14 цього закону керуватися ним у своїй діяльності.
Крім того, запитувана Романом Сердюком інформація не підпадає під категорію службової або таємної.
 
Отже, у своїй відповіді керівник апарату Печерського суду цитує перший пункт першої статті Закону, апелюючи, однак, лише до першої частини речення: інформація, заявляє вона, повинна бути задокументована, міститися на носіях…, при цьому упускаючи другу частину фрази – « … або яка знаходиться у володінні…».
 
Суддя Кірєєв працює у Печерському суді, а значить, й інформація про його діловодство знаходиться не в Голосіївському, не в Оболонському або якомусь ще Жмеринському окружному, а саме у Печерському суді, тобто, в даному випадку, власник інформації визначений безпомилково.
 
Друга частина першого пункту першої статті Закону цим «або» підкреслює якраз те, що навіть якщо інформація, яка знаходиться у володінні органів влади, у даний час не знаходиться у конкретному комп’ютері або теці (не важливо, з якої причини) і для відповіді її потрібно компілювати, то спеціально створений для цього відділ зобов’язаний у встановлені законом строки або зібрати і надати запитувану інформацію, або надати вмотивовану відмову.
 
Що стосується «відмови у наданні публічної інформації», то статтею 22 Закону передбачено, що організація може відмовити у наданні інформації, якщо:
- Вона не є власником запитуваної інформації;
- Інформація має гриф, що обмежує її поширення;
- Особа, яка надіслала запит, не сплатила передбачені Законом витрати;
- Не дотримано визначеного у Законі порядку оформлення запиту.
 
Як ми вже з’ясували, інформація про кількість справ, що ведуться суддею Кірєєвим, їхній розклад і графік так чи інакше знаходиться у Печерському суді.
 
Стаття 14 Закону передбачає обов’язок власника інформації систематично вести облік документів, що знаходяться в його володінні. Те, що інформація не задокументована, не може бути підставою для відмови в її наданні.
 
Далі. Друга частина відповіді звучить так:
 
Також роз’яснюємо, що визначення дат розгляду судових справ є процесуальною діяльністю судді. Відповідно до абз.3 п.1.9. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України №68 від 27.06.2006, з наступними змінами, списки справ, призначених для розгляду в суді, вивішуються на спеціально пристосованому стенді  (дошці оголошень суду). Таким чином, кожного дня секретарем судового засідання на дошці оголошень суду  вивішується список справ, призначених до слухання на поточний день. При цьому вказаною Інструкцією не передбачено накопичення та зберігання таких списків.
Також зауважуємо про безпідставність в даному випадку Вашого посилання на п.11 ч.1 ст.15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», оскільки запитувана Вами інформація не є інформацією про розклад роботи та графік прийому громадян. В свою чергу, інформація про розклад роботи та графік прийому громадян міститься на дошках оголошень обох приміщень суду, а також на web-порталі суду – http://pc.ki.court.gov.ua, та у разі необхідності буде Вам надана на відповідний запит.
 
Як ми вже з’ясували, стаття 14 Закону передбачає обов’язок обліковувати документів, до яких, зокрема, відноситься і перелік справ, що розглядаються судовим органом.
 
Суть другої частини відповіді – відмова в наданні інформації через неточність  формулювання запиту і скеровування запитувача до інформації, оприлюдненої  на дошках оголошень в суді та офіційній сторінці суду в Інтернеті.
 
Після вивчення відповіді Наталії Линник залишається відчуття, що чиновниця намагається у будь-який засіб сформулювати відмову в наданні запитуваної інформації. Такі дії можна кваліфікувати, як зловживання службовим становищем – через те, що  перша ж стаття Закону передбачає, що публічна інформація є відкритою, а 15 стаття цього ж Закону накладає обов’язок на власника інформації до її поширення.
 
Повертаючись до статті 22, нагадаємо, що відповідь про те, що інформація може бути отримана із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті питання є неправомірною відмовою у наданні інформації.
 
Тож вищенаведена відповідь керівника апарату Печерського суду є дуже характерною, а по суті, звичайнісінькою, відпискою.
 
Її автор, швидше за все, розраховує на те, що запитувач або задовільниться отриманою відповіддю, або надішле ще один, уточнюючий запит, який піде під ще одним номером і ляже в скарбничку відпрацьованих справ відділу.
 
Щоб цього не сталося, важливо пам’ятати, що статтею 23 Закону передбачено порядок оскарження подібних відписок, і, якщо говорити відверто, чим більше буде протестних запитів, тим менше чиновники будуть дозволяти собі халтуру.
 
Зрештою, ніхто не скасовував факту того, що рюшечки на їхніх нігтиках, парфуми, сукні, косметика і всілякі соціальні блага сплачуються з кишені українського платника податків. А ті чиновники, які про це забувають, не мають права працювати на держслужбі в принципі.
 
Ну, і останнє. Особи, права та законні інтереси яких порушені розпорядниками (власниками) інформації (наприклад, через неповне надання запитуваної інформації), мають право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Мабуть, це теж досить дієвий метод впливу на чиновників.
 
Олексій Ярославцев,
ІА «Поряд з вами»
 
http://www.poryad.com/?p=11972