Міф про "демократичну" та "європейську" Тимошенко

"Український погляд",
24.01.2010
 
Напередодні другого туру президентських виборів соратники Юлії Тимошенко – томенки, соболєви, яворівські, катеринчуки та інши члени «кАманди», немов очманілі, взялися переконувати виборців, що ВОНА – це демократичний, європейський шлях розвитку України і зміцнення державного суверенітету, а ВІН – навпаки: згортання демократії, зміна європейського курсу на проросійський та й взагалі втрата країною незалежності.
 
"В разі перемоги Віктора Януковича на виборах , не має жодного значення, хто яку посаду отримає: з демократичною Україною, з Україною суверенною буде покінчено, - заяв ляє Юлія Тимошенко… - Ця людина несе загрозу не мені особисто, вона несе загрозу Україні як суверенній незалежній державі. Для нього наша держава - чужа та незрозуміла, він не знає, що таке Україна, не дорожить нею, вона для нього не представляє жодної цінності, i він ніколи не буде захищати національні інтереси України, бо вони йому чужі й непотрібні" .
 
Ой, та ч иє б пищало! . . Хіба ж Леді Ю хоч чимось в цьому відношенні ліпша, краща? Хоче сказати, що її перемога не загрожує Україні тим самим? Та ВОНА ж ніяк а не менш а небезпек а для української демократії й державного суверенітету, ніж кандидат-рецидивіст.
 
Як же можна не зважати, проходити повз, не помічати низк и знакових подій, що однозначно вказують на промосковську політику уряду та спроби Юлії Тимошенко насадити в Україні мєдвєпутінську авторитарну модель управління ?
 
Скільки ВОНА вже поробила Україні, та найбільше зі всього цього, особливо звертають на себе увагу наступне:
 
- голосування фракції БЮТ у Верховній Раді щодо російсько-грузинського військового конфлікту, яке фактично зруйнувало національно-демократичну коаліцію у ВР . Офіційна позиція Блоку та його очільниці Юлії Тимошенко стосовно безпрецедентної події – віроломного вторгнення російських військ на територію демократичної країни виявилася надзвичайно, неприпустимо яловою, зовсім неадекватною масштабам скоєного Росією злочину. А п ро своє засудження «провокатора»-Саакашвілі, покладання на нього головної провини за розв ’язання в і йни , а разом з тим повне розуміння і ледь не схвалення дій Росії відкрит им текстом , не соромлячись , заяв ляли деякі представники біло-сердешної фракції у публічних виступах, в інтерв ’ ю журналістам .
 
На цьому місці дозволю собі невеличкий ліричний відступ.
 
…Коли дізнався про рішення переможниці Євробачення-2004 Руслани Лижичко перебігти від Ющенка до табору його опонентів, то мимоволі згадав прес-конференцію співачки в Дніпропетровську, яка відбулася 16.08.2008 - наступного дня після її концерту на Фестивальному причалі міста в підтримку нового альбому "Амазонка".
 
Користуючись нагодою, автор цих рядків поцікавився громадянською позицією тоді ще «нашоукраїночки» щодо російсько-грузинського конфлікту.
 
Відповідаючи на запитання, Руслана на диво влучно й дотепно згадала "незлим тихим" словом Юлію Тимошенко. І хоча ім'я та прізвище лідерки БЮТ співачка не назвала, всім було ясно, про кого йдеться . Її характеристика не залишала жодного сумніву щодо того, кому вона адрес увалася :
 
- …Мені б дуже хотілося, аби Україна зайняла якусь позицію. Не можна вже так дуже "крутити попою" напередодні майбутніх виборів, намагаючись зберегти і правий, і лівий електорат, і при цьому мовчати, ніби якось так поміж крапельок вирулювати. Україна, на мій погляд, на сьогоднішній день, окрім Президента, чітко не сформулювала цілісної позиції. Це мені незрозуміло: невже зовнішня політика - ніщо порівняно з майбутніми виборами і електоратом. Думаю, ви розумієте, що я маю на увазі . Я боюся… Перепрошую, ви мені весь час закриваєте людину, якій я відповідаю (Руслана робить зауваження одному з відеоопереторів в аудиторії - прим. автора). Я боюся давати некомпетентні коментарі з цього приводу, але… Я бувала в Грузії багато разів й добре знаю цю країну. Літала навіть там на гелікоптері в якості другого пілота - спокійно, вільно - над Абхазією, ми проводили безліч фольклорних експедицій, мені було дуже цікаво. Я дуже добре знаю грузин. І все те, що відбулося, - не вкладається в логіку /.../ а вже закидають, що наступною може бути Україна. У мене, львів'янки, від цього волосся диба встає.
 
Невдовзі п ісля того мовчання БЮТу було перервано - таки з'явилася вже згадувана офіційна заява. Тільки от судячи з її тексту, "крутіння попою", користуючись запропонованою Русланою термінологією, продовжилося - оригінальний танок став колективним, оскільки до нього приєдналося багато різних "попок", пропорційно кількості нардепів від Блоку в парламенті.
 
Їхні "попки" стали абсолютно синхронні в рухах, незалежно від статевої ознаки, вікової категорії, а також фізичної комплекції їхніх господарів.
 
З тих пір "крутіння попою" Леді Ю лише набирало обертів і додавало в амплітуді, роблячи оригінальний танок у її власному виконанні все більш непристойним. А невдовзі стали відомі й замовники екзотичного, явно неукраїнського за своїм походженням , танку.
 
Відтак Юлія Володимирівна " накрутила ":
 
- укладання в Москві асиметричних, невигідних, а точніше сказати - кабальних й принизливих для України газових контрактів, що створюють всі умови для банкрутства "Нафтогазу" та передачі РФ української ГТС в якості розрахунків за стовідсотково прогнозовану неплатоспроможність й борги . Слід відзначити особливий цинізм і зухвалість Юлії Володимирівни, з якими вона видає їх за досі незнану "перемогу", незважаючи на очевидну згубність для країни підписаних нею угод, що вже рік висмоктують з української економіки, і без того підірваної всесвітньою кризою, останні соки.
 
- спічі на європейських представницьких форумах про відмову України від вступу до НАТО та чітка мотивація цього небажанням сваритися з Росією;
 
- відставк у патріотичного міністра закордонних справ України Володимира Огризка за гідну й адекватну відсіч черговому прояву російського великодержавного хамства (черномирдінський вибрик) по відношенню до України. Голосування у ВР, в якому вирішальною виявилася позиція депутатів-БЮТівців, стало демонстративним актом приниження української національної гідності на догоду Кремлю;
 
- масове призначення на керівні посади в міністерствах і державних комітетах антипрезидентськи й антидержавницьки налаштованих кадрів - представників 5 колони, зокрема КПУ . В тому числі - повернення товаришки арматурниці Ольги Гінзбург на посаду голови Держкомархівів України. Цей крок не можна оцінювати інакше, ніж зухвало-цинічни й акт наруги над пам'яттю мільйонів безневинних жертв Голодомору та політичних репресій, влаштованих комуністичним режимом ;
 
- гАлАсування фракції БЮТ за святкування 90-річчя українського комсомолу. Так, голосувала не вся фракція - лише третина, але яка (!) - на чолі з самим її керівником та іншими провідниками, а також низкою далеко не останніх персон в біло-сердешній табелі про ранги. Лише вдумаймося в цей факт: завдяки БЮТівським голосам дата заснування "комуністичного союзу молоді" фактично виплила з небуття на державний рівень! "Комсомольцям" було відкрито дорогу до студій державного телебачення та навіть люб'язно надано для проведення урочистостей головний палац країни - "Україна"!
 
- справжню антиукраїнську вакханалію, розгорнуту полтавською владою на чолі з "уБлЮТком" - мером міста Андрієм Матковським, який перетворив відзначення 300-річчя подій, пов'язаних з воєнно-політичним виступом Гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу на свято російської зброї під російськими триколорами й численними делегаціями "донських козачків" і представників інших проімперських організацій з Росії. Вікопомну для української історії дату фракці я БЮТ в Полтавській міській раді та градоначальник відзначили шаленою протидією встановленню пам'ятника гетьману Івану Мазепі й організаці єю урочистостей за російським сценарієм ;
 
- вперте небажання і відкидання Урядом можливості задіяти нафтогін Одеса-Броди у вигідному для України, аверсному режимі ;
 
- всіляке сприяння проникненню в Україну російського капіталу та здобуттю ним контрольного пакету акцій на стратегічно важливих підприємствах;
 
- без з упинне хизування своїми ( Юлії Володимирівни ) добрими стосунками з Путіним, її безмежне захоплення російським лідером, діяльності якого вона дає виключно позитивні, високі оцінки, підкреслюючи авторитет і вплив росіянина в міжнародній політиці. Це відбувається на тлі регулярних проявів її зневаги до українського Президента. До нього в неї - лише нестримна злість і ненависть. Останнє яскраво проявилося і в підхіхікуванні Юлії Тимошенко над недолугими жартами Путіна на адресу Віктора Ющенка та його грузинського колеги Михайла Саакашвілі. Така поведінка радше виглядає відвертим плазуванням очільниці українського уряду перед Путіним ;
 
- різке скорочення чи повна відмова від фінансування важливих для національного відродження українців історичних і культурних пам'яток, зняття з цих об'єктів охорони ;
 
- катастрофічне недофінансування армії та програм розвитку української книжки, мови ;
 
- законспіровані, суворо утаємничені від українського суспільства перемовини з Партією регіонів про розподілення влади на двох та розробка антидемократичного проекту Конституції, яким, серед іншого, передбачалося відняти у громадян право виборів президента та запровадити низку норм, що є прямим наступом на свободу слова . Ці переговори змусили насторожитися весь демократичний світ, а громадян України тривалого часу тримали в стані заручників . При цьому кожна зі сторін клялася, що нічого «такого» не відбувається і в природі бути не може, а коли все виплило на поверхню, то відразу ж взялися обстоювати правильність і необхідність об ’ єднавчого процесу;
 
- присутність у фракції депутатів з декількома судимостями, місцевих князьків-феодалів на зразок Лозінського, який досі переховується від покарання за скоєне ним звіряче вбивство жителя Голованіського району Кіровоградської області Олійника, а також залучення до своєї кАманди одіозних кучмістів, як от Віктор Медведчук, котрому, у випадку перемоги Тимошенко на президентських виборах, уготована посада генерального прокурора країни. Це той "адвокат" Василя Стуса, який на процесі фактично виступив обвинувачем українського поета-дисидента ;
 
- неодноразові наголошення Юлією Тимошенко на неможливості дієвої роботи уряду за відсутності тотального контролю БЮТ над парламентом, судами, прокуратурою, в чому також чітко проглядається прагнення авторитарного режиму ;
 
- спробу судов ої заборон и критики уряду під виглядом протидії недобросовісній рекламі ;
- заяв у про бажання насадити українському суспільству "диктатуру закону", але з огляду на персону Тимошенко та її неприховані симпатії до путінської моделі , стає зрозуміло, що про закон і близько не йдеться. Їй потрібно саме диктатура в прямому, буквальному значенні слова зі всіма наслідкам ;
 
Додайте ще до цього відверт у брехн ю Юлії Володимирівни щодо своєї непричетності до бізнесових афер з хабарами високо посадовцям міноборони РФ в часи керування нею ЄЕСУ та реабілітації по справі у 2005 році. Чи не тут розгадка такої зрадницької по відношенню до національних інтересів країни політики, передусім в економічній сфері: за державний кошт ВОНА відпрацьовує свій особистий борг, а разом з тим хоче заслужити в Кремля ярлик на губернаторство в Україні.
 
Виходить, таке "крутіння попою" чи правильніше сказати "дикі танці" у виконанні Юлії Тимошенко та її "кАманди" Руслані дедалі більше ставали до вподоби – аж до приєднання співачки до агітаційного туру за Тимошенко «З Україної в серці»? Чи замислювалася українська Амазонка, що вона оспівує в цих концертах, за кого закликає голосувати? За кого, зрештою, сама почала «крутити попою» в цих наскільки нестримно-шалених, настільки й безсоромних «диких танцях»?
 
На відміну від Юлії Тимошенко, український Президент Віктор Ющенко ніколи не цурався апелювати у своїй діяльності до українських цінностей, роблячи все належне для повернення українському народу історичної пам'яті, шанування мови, національних традицій і звичаїв, віддання гідної шани провідникам нації та її героям, поборникам свободи і незалежності рідної Батьківщини.
 
Не соромився Віктор Андрійович згадувати про Івана Мазепу, Полтаву, Конотоп, Батурин, УНР, Крути, Симона Петлюру, Романа Шухевича, Василя Кука, Степана Бандеру та безліч інших визначних постатей і знакових подій нашої історії, які складають цілий літопис героїчної, жертовної боротьби за національну Свободу, в якій - нескорима сила і непереборний дух нашого народу.
 
А скільки було зроблено Главою держави задля визнання Голодомору 1932-33 років як всередині України, так і на міжнародній арені геноцидом українців, що забрав мільйони життів, завдавши непоправного удару національному генофонду.
 
За Ющенка стало традицією вшанування пам'яті українців, замордованих, знищених радянською владою у катівнях НКВД, в ГУЛАГах, на Соловках, масово захоронених у Биківні.
 
Не припиня в Президент наголошувати й на необхідності позбавлення України комуністичної тоталітарної спадщини в пам'ятниках і топоніміці українських міст та селищ і натомість - гідного вшанування жертв московсько-більшовицького терору.
 
А чи чули ми колись від Юлії Володимирівни щось подібне? Чи висловлювалася ВОНА на ці теми? Чи болять вони їй? На все це в неї або підступна мовчанка, або безсоромне «хі-хі».
 
Останнім часом Тимошенко раптово запалилася любов ’ ю до української мови – взялася заявляти про це у своїх публічних виступах та інтерв ’ ю. Хто б казав…
 

 
Слухаючи її спічі, мимоволі звертаєш увагу на численні й постійно повторювані нею ті ж самі словесні огріхи, мовні ляпи. Вербальні вихиляси, якими Леді Ю вперто й невтомно ошелешує публіку, давно набули ознак "хронічної хвороби", яка лишень дедалі прогресує: перспективи на одужання й близько не проглядаються.
 

 
Такі негідні прояви - не лише самодискредитація кандидата наук, голови Кабміну Юлії Тимошенко, але й негативний приклад для інших: якщо людина з такою якістю мови посідає одну з найвищих державних посад, то чого тоді вимагати від чиновників нижчих рангів й пересічних громадян.
 
Для констатації того, що культура мови, демонстрована Юлією Володимирівною, залишає бажати значно кращого, не потрібно спеціальної філологічної освіти - все це чути, сказати б, "неозброєним" вухом.
 
Від того, як ВОНА по-мАсковськи "акає", говорячи "українською", в українців скоро вуха почнуть відпадати. Таке ламання Юлією Володимирівною мовної "кАмедії" вже давно набридло і "простА" дістало.
 
Дезорієнтація цієї ж"И"нки, як вона каже, в державній мові підсилюється ще й тим, що за злою іронією долі там, де потрібно "А", Юлія Володимирівна навпаки вперто вживає "О".
 
І в цьому наша прем'єрка - справжній унікум.
 
Для прикладу. ВОНА мовить : "кАаліцИя », "КАнституц И я" , "кАманда"; "гАлАсувати" (в сенсі віддавати свій голос під час волевиявлення: "депутати галасують", "результати галасування" . Мовить і не знає, що українською "галасувати" - здіймати галас, гамір ).
 
Юля говорить "Аренда", "Абов'язок", "блАкувати" , "кАнтракти", "кАнкретно", "кАнцепц И я", "кАрупц И я", "кАнстатац И я", а слово "котельня" у її виконанні перетворюється на щось середнє між теплопунктом та "катівнею", адже це слово Юля вимовляє не інакше як "кАтельня".
 
В словах із закінченням на "ція", як от "коаліція", "адміністрація", "організація", "фракція", "конференція", "федерація", "газифікація", "глобалізація", "націоналізація", "концепція", "корупція", "приватизація", "тенденція", "інфляція", "девальвація", "капіталізація", "каналізація", "Франція" та інших подібних Юля замість "і" на кінці завжди говорить "и" (тобто рос. "ы").
 
Російське "ы" замість української "і" звучить у неї і наприкінці слів "наші", "гроші", "душі" тощо. Натомість в багатьох інших випадках замість потрібної української "и", вона чомусь вживає "і" в словах, як от "тим", "тих" - у Юлі виходить "тіх", "тім".
 
Ще однією характерною мовною рисою прем'єрки є невизнання українського суфіксу "ськ" - вона весь час вимовляє його "по-русски", без м'якого знаку.
 
А ще до Юлії Володимирівни, здається, намертво прилипло слово-паразит "просто". Вона щедро оздоблює ним всі свої виступи, не обходячись без десяти-, а той двадцятиразового його повторення. Було б дуже здорово скоротити вживання "паразита" хоча б разів в чотири - п'ять.
 
Куди ж дивляться її Мовчани-Яворівські? Хіба не чують, як калічить солов'їну їхня ясновельможна лідерка? Ну чому б їм не звернути на це увагу, не сказати делікатно Юлії Володимирівні про неприпустимо низьку якість володіння державною мовою, через що вона перетворюється на посміховисько!
 
І чому б просвітянам-письменникам не взяти професійне шефство над Юлею та не навчити її рідній мові? Кому як не їм цим займатись? Якщо Юля ще піддається навчанню, якщо здатна інтелектуально самовдосконалюватися, оволодівати новими знаннями, то чому б не допомогти їй в цій справі? Це буде корисно як для неї самої, так і для країни в цілому, уряд якої вона "А"чолює. Навчання посадової особи такого рівня, без перебільшення, виглядає справою державної необхідності. Чи місія неможлива? Які тоді причини?
 
Та що там казати. Яка в Юлі мова, така й політика. Як проспали-промовчали Мовчани-Яворівські Грузію, так вони чинять зараз і з рідною Україною.
 
А минулої п’ятниці на зустрічі з виборцями у Львові Тимошенко заявила, що вони з Януковичем – різні планети. Еге ж, пам ’ ятаємо. Колись ЮВТ так само впевнено казала, що піти на об ’ єднання з Януковичем ВОНА зможе лише у випадку, якщо її викрадуть інопланетяни. Чи сталася ця знаменна подія в її житті чи ні, але спроба злуки газової принцеси з проФФесором-рецидивістом таки мала місце, інша річ, що завершилася крилатим «всьо пропало».
 
В той час, як Путін заявляє про недопущення «українізації» політичного життя Росії – в це слово він вочевидь вкладає притаманні (поки що) Україні демократію, свободу слова, плюралізм думок, конкурентність політеліт, чесні вибори та інші негативні й неприпустимі, в його, кадебістському, розумінні явища, «наша» Юля «просто» мліє від компліментів російського прем’єра і аж світиться як новорічна ялиночка від захоплення своїм кремлівським кумиром. І саме отаку лідерку її апологети подають виборцям за демократичну, проєвропейську, проукраїнську?
 
Агітувати за котрогось з цих двох кандидатів – Януковича чи Тимошенко, це все одно що вихваляти перед українцями когось з двох диктаторів: подавати їм Гітлера кращим за Сталіна чи навпаки.
 
Жах. Абсурд. Сором і ганьба.
 

Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.