Югочка та голод. Майже трилер

Голодування — це найприродніша в світі річ, надзвичайно корисна для здоров’я практично будь-якої дорослої, “практично здорової” людини. Загальновідомо, що помірність в їжі здатна подовжити життя більше, ніж на третину, і не просто подовжити, а  - підвищити якість подовженого життя. Людина, яка їсть мало, практично нічим не хворіє і почувається прекрасно до глибокої старості. А якщо людина при цьому ще й займається фізкультурою, вона є майже безсмертною ;)
Як доводять різноманітні екстремали на кшталт Влада Нікітенка, який абсолютно_голодним проїжджає по 100 км в день на велосипеді протягом двох і більше місяців, людина під час голодування не лише прекрасно почувається, а й здатна на неабияку фізичну активність.
 
Все це відомо будь-кому, хто хоч колись цікавився питанням голодування, а тому історія з голодуванням Юґочкі Луценка - це настільки оголтіла клоунада, що я за останні три тижні вже просто втомилася сміятись. Особливо доставляють пожирання паски, кава з цукром та “суміш для голодуючих”. Суміш ця - це оксюморон  на кшталт “крему для отримання оргазму” з відомого анекдоту. Пам’ятаєте інструкцію до цього крему? “Втирати в член до отримання оргазму”.
 
Трохи особистого досвіду. Коли я народила свого четвертого сина, то важила більше дев’яноста кілограмів при зрості 172 см.  Самі розумієте: важка вагітність з двома кесарськими розтинами в анамнезі, безперервні допити у справі по звинуваченню мене в побитті конвоїра (справа “9 березня”, по якій Югочка здав своїх побратимів з УНА-УНСО, “як склотару”), багато часу, проведеного “на збереженні”, тощо.
 
Коли я через сім тижнів після пологів прийшла до тренажерної зали, то не могла підняти навіть гриф від штанги. А при спробі присісти “три по двадцять” банально впала на сьомому присіданні першого підходу. Ви можете уявити, який у мене був тоді фізичний стан — значно гірший, ніж у здорового мужика Югочки, який, як і належить комсюковському синочку, ніколи нічого важчого за член, тобто, ручку ніколи не піднімав.
 
На відміну від Юґочки, у мене все нормально з морально-вольовими якостями, і якщо я вирішила не їсти - я дійсно не їстиму. Так було і того разу — я провела рік за графіком: входження в голодування — власне голодування — вихід з голодування. Бо дуже вже мені хотілося якнайшвидше привести себе в форму. Так от: маючи лактацію приблизно півтора літри молока на добу, відвідуючи шість тренувань на тиждень (три - з дзюдо, три - в тренажерній залі), займаючись чотирма дітьми, тощо, мені ніяк не вдавалося скинути більше, ніж 450-500 грамів ваги на тиждень!
 
А отже, кожен може оцінити правдоподібність байок Юґочки, який ніби-то скинув 20 кілограмів за 19 днів голодування без будь-яких фізичних навантажень та іншої калоріє-затратної діяльності на кшталт годування немовляти. Тому що в одному грамі жиру в будь-якому випадку - рівно 9 калорій, і для того, щоб скинути кілограм жиру, треба кудись подіти 9000 калорій.
 
Для довідки: Добова потреба здорової людини, що не рухається  (в умовах камери), в середньому складає 1500-2000 кілокалорій (у добовій пайці "суміші для голодуючих" міститься 1600 кілокалорій). За одну годину бігу підтюпцем  витрачається лише 500-600 калорій. Ось і порахуйте, скільки кіл треба було б намотати по своїй камері Юґочці, аби “спалити” хоча б кіло жиру.
 
А отже, весь цей жалюгідний пєар розрахований лише на лохів, які ніколи не пробували позбутися зайвої ваги та порахувати калорії. Якби все було так просто - скинути 20 кілограмів лише за 19 днів голодування - то нашими вулицями ходили б натовпи феєрично струнких жінок та чоловіків. На жаль, для того, аби скинути 20 кілограмів, треба витратити майже рік, надзвичайно помірно харчуючись та інтенсивно при цьому тренуючись.
 
Тепер про діагнози Юґочки.  Хронічний панкреатит в стадії загострення, хронічний гастродуоденіт, нейроциркулярна дистонія по кардинальному типу та цукровий діабет другого типу - все це захворювання, за яких голодування не тільки навряд чи може нашкодити здоров’ю, а й в окремих випадках (звісно, під наглядом лікарів, як воно,  власне, і відбувається) - може здійснюватись з лікувальною метою - для розвантаження хворих органів та природнього зниження рівня глюкози в крові без застосування медикаментів.  І головна проблема людей, які страждають на ці захворювання, полягає в тому, що у них відсутні морально-вольові якості, внаслідок чого вони не можуть змусити себе не їсти або хоча б дотримуватися призначеної лікарем ощадливої дієти.
 
Тому наш Юґочка, користуючись усім цим пєаром, тупо поправляє своє здоров’я, приводить свою  вагу хоча б у відносну норму, та ще й при цьому пробиває на жалість наївних лохів, які вірять усьому цьому цирку. Відомо, що суд обмежив час ознайомлення захисників Луценка з матеріалами кримінальної справи до 16 травня. Після цього справа піде собі до суду, і суд під час розпорядчого засідання визначиться з мірою запобіжного заходу для Юґочки. А отже, пєарникам Луцика слід якось протиматись до 16-го, підтримуючи інтерес публіки до всієї цієї жалюгідної клоунади.
 
До всього вищезазначеного слід додати, що в умовах медсанчастини СІЗО та, звісно ж, Київської міської лікарні швидкої медичної допомоги ("БСМП") стражденний пацієнт Югочка отримує ще й безкоштовне лікування по повній програмі - тим самим відбираючи останні крихти безкоштовних медикаментів у десятків тяжких хворих, які, на відміну від цього здорового жЬІрного бугая,  їх дійсно потребують.
 
Хотілося  б також згадати про інструкцію про примусове годування (якою, зокрема, передбачено введення "суміші для голодуючих" виключно примусово - через зонд прямо у шлунок), яка абсолютно не позбавляла Юґочку сну та спокою та не викликала у нього жодного обурення протягом  тих двох термінів, коли він був міністром. Вказана інструкція реально змушує здригатися при кожному її згадуванні кожного нормального лікаря що хоч раз її читав.  А тим часом  співгромадян Югочки, позбавлених можливості пєару, які дійсно голодували та голодують, не витримуючи знущань над ними нашої пенітенціарної системи, реально калічили та продовжують калічити, примусово годуючи у точній відповідності з цією інструкцією...
 
Також Югочку під час його передування при владі цілком та повністю влаштовувала наша судова система — тому що тоді вона працювала на нього та на його шайку. А зараз українська судова система працює на Югочкіних політичних супротивників — цілком прогнозовано, між іншим, бо суддям насправді байдуже, на яку владу працювати, аби їм тільки не заважали рулити на ринку замовних судових рішень, “розводячи на бабло” своїх співгромадян.
 
Коротше, Юґочка - жалюгідне чмо. Зрозуміло, що він не хоче сидіти і робить усе, аби зістрибнути з кічі. Коли на його місці сидів Колесніков, наївний Юґочка вважав, що колесо Фортуни чомусь спинить свій рух спеціально заради нього. Але — сюрприз! - не так сталося, як гадалося.
 
Залишається сподіватись, що його приклад введе в розум хоч когось з тих, хто сьогодні займається таким самим оголтілим бєспрєдєлом, яким займався в свій час наш видатний “Тегмінатог”. Надія помирає останньою, як то кажуть.
 
Автор: Тетяна Монтян http://infoporn.org.ua/news/urn:news:60F9B73