«Роковини» рекетиров

Говорят, что год назад Виктор Федорович, собрав «братву», которая вот-вот должна была стать всей властью в Украине, строго сказал: «Два года работаем на страну, не воруем, «жрать» начнем после!» Однако, инстинкты все-таки победили. И не только у «братвы», но, прежде всего, у самого Виктора Федоровича. «Жрать» начали сразу, все больше и больше, и остановить эту «жратву» сможет лишь уничтожение «саранчи».
 

 
Надо сказать, власть, в общем-то и не скрывает своих планов на то время, когда сожрано будет все. Тогда… жрать будут нас. Не удержимся и вновь процитируем высказывание депутата Ландика, это – то будущее, к которому нас готовят.
 
«Посмотрите, как на Востоке работает сталевар, машинист. Это ужасные условия. Он зарабатывает 200-300 долларов. А вуйко говорит: “Чтобы я за такие деньги так работал?! Я пойду к поляку, нарублю ему дров, он мне даст 100 доляров, я еще к нему похожу”. Это такой менталитет. Мы хотели запустить в Ивано-Франковске завод “Норд”. Но еле ноги оттуда унесли. Возили туда поездами своих людей, потому что тамошние не хотели работать. Хотя зарплату давали, как в Донецке. Работать должны все. Нужно закрывать границы и производить собственный продукт, строить фермы. Мы попытаемся это сделать за 10 лет. Может, и больше времени понадобится».  
 
Итак – закрыть границы, отобрать паспорта и заставить работать «за еду» лет до… до смерти, короче. Чтобы Виктор Федорович, мог, например, прикупить себе новый вертолет или еще одну люстру за 50 тысяч долларов. И ведь это – не шутка. Нынешняя власть это удивительная и омерзительная смесь «совка» и олигархии в условиях рабовладельческого строя. И все, без исключения, шаги новой власти направлены именно на создания этого комфортного для олигархии строя. Частное предпринимательство? А вот вам новый Налоговой кодекс, который это предпринимательство задушит. Рабы не могут быть предпринимателями. Свобода предпринимательства – самая опасная из свобод. Выборы? А вот вам Конституционная ассамблея, которая эти выборы оттянет на неопределенный срок, чтобы и слово само забылось. Политические свободы? А двуглавого орла в виде Хорошковского-Молигева не хотите? А процессов над «террористами» и любой оппозицией? Судебная власть? А судебной реформой по голове? Да, вот неприятность, пенсии нужно выплачивать. А зачем? Сравняем пенсионный возраст с продолжительностью жизни и нет проблем. Это – то что для «быдла». А «элита» тем временем… Пока что «элита» в лице Юры «Енакиевского» методично захватывает в лучшем случае 50 процентов любого «чужого» бизнеса. Пока – 50. Не стоит обольщаться, очень скоро эта цифра превратится в 100 плюс «ты нам по жизни должен».
 
Свежая статья Сони Кошкиной именно об этом:
 
“Госкомзаначка: ПР vs «литвиновцы»
В последнее время, если где-либо всплывает некая коррупционная тема, можете быть уверены: с той или иной стороны в ней отыщутся следы Юры Енакиевского. Хоть прямо, хоть опосредованно, непременно отыщутся. Сим Юрий Владимирович чем-то напоминает Павла Лазаренко, наводившего, в свое время, страх и ужас на всю Днепропетровскую область. В том смысле, что без позволения Павла Ивановича работать там никто не мог. Без уплаты дани – тем более. Шла ли речь о ларьке с мороженым или крупном предприятии – без разницы. Знакомый бизнесмен, выходец из Днепропетровска, учил полушутя-полусерьезно, своего, тогда малолетнего, сына, балуя его сладким: «Половинку скушай, а половинку – Павлу Ивановичу оставь». «Папа, кто такой Павел Иванович?». «Вырастешь, сынок, узнаешь».
 

 
Сынок давно вырос, Павел Иванович коротает срок в американской тюрьме. А присказку следует актуализировать, заменив Павла Ивановича Юрием Владимировичем. Причем – в масштабах не одной области. Всей страны.
Волею пославшей мя коалиции
 
К такому выводу Lb.ua пришел, разбираясь с махинациями Госкомрезерва. В настоящий момент в центре внимания – три фамилии:
 
- бывший зампред Николай Синьковский;
 
- бывший и.о. главы Виталий Никитин;
 
- экс-глава Михаил Поживанов.
 
Первому один из райсудов Кривого Рога на днях «впаял» десять лет лишения свободы, плюс – конфискацию имущества.
 
Синьковский – второй после Гриценко «свой», кого новая власть упекла за решетку. Руководящую должность в ведомстве он занимал с августа 2007-го – при двух правительствах и трех руководителях. Изначально пользовался поддержкой «Нашей Украины» и АП, но наиболее комфортно чувствовал себя при «литвиновцах». Собственно, именно его называют автором схем, якобы осуществлявшихся при Сергее Ганже. Особо «ходовые» – манипуляции с госпредприятиями, задолжавшими Госкомрезерву (начинались они всегда с изъятия – за долги – всех или части активов). Непосредственное кураторство которых приписывают высшим руководителям команды Литвина. На что Тимошенко, по словам очевидцев, тогда просто закрывала глаза, даже – получая докладные по теме от своих же соратников. Мол, нельзя поколебать единство коалиции.
 

 
Примечательно: Синьковского привлекли не за эти «художества», а за нарушения, имевшие место еще в 2004-м – до его появления в ведомстве (2005-ый). В тот же период, кстати, его деятельностью (связанной с недвижимостью) уже интересовалась налоговая милиция, однако, дальше интереса не пошло.
 

 
Почему десять лет и конфискацию обусловил 2004-ый год? Очевидно, вменили то, что проще было доказать. А доказывать, вынося столь суровый приговор, надо основательно. Чего никак нельзя было сделать, если разбирать период пребывания чиновника в Госкомрезерве. Поскольку тогда б непременно всплыли бы куда более известные фамилии. Связанные с Блоком Литвина, как несложно догадаться. Также – лоббистами Литвина внутри ПР.
 
Посему, посадка Синьковского – сигнал-предупреждение регионалов литвиновцам. И хотя Владимир Михайлович и проявляет чудеса лизоблюдства, сие вовсе не значит, что «бизнес-крыло» его политсилы сей верноподданический запал разделят. Тем более «за спасибо». Меж тем, регионалам в Раде требуется устойчивое большинство, на всех сателлитов преференций не напасешься, а страх, как говаривал Николай Янович, лучший инструмент.
 

 

 

 

Фото: Макс Левин
 

 

 
Желающим поспорить – предъявляем пример Давида Жвании, лишившегося контроля над харьковским заводом имени Малышева вскоре после того, как мэром города стал Геннадий Кернес. Не потому, что не Кернес не любит Жванию, нет. Потому, что без заступничества Юрия Владимировича Иванющенко, Геннадий Адольфович не только мэром, но и просто кандидатом не сделался бы. Подобные заслуги «просто так» точно не оказывают. И борьба властей города и области за контроль над предприятиям – логичное стремление «держать руку на пульсе» объекта, приносящего реальные доходы, из которых можно потом отчислять – куда следует – дивиденды. Конечно, Завод имени Малышева – стратегический объект, за его работой внимательно следят КМУ и Банковая, он отдает поступления в бюджет, но все же все прекрасно понимают…
 

 
И, что? Жвания возмущается? Негодует, что его интересы попраны? Выводит из большинства своих «тушек»?
 
Нет, он понуро плетется на заседание комитета по экономическим реформам и, сидя там во втором ряду для приглашенных, преданно заглядывает в глаза Президенту.
 
Хотелось бы посмотреть, как после посадки Синьковского показательный демарш осуществил бы регионал (по форме) – литвиновец (по сути) Василий Хмельницкий. Или, скажем, руководитель спикерской фракции Игорь Шаров.
 
То-то же.
 
Или – после задержания другого своего сподвижника, Валерия Никитина. Никитина «приняли» 28 января, ему инкриминируют расхищения на 243 миллиона гривен, которые он будто бы успел осуществить за неделю (!) пребывания в статусе и.о. главы ведомства.
То, что плохо лежит
 
Идем дальше.
 

 
В ноябре СБУ расследует уголовное дело №576, «возбужденное по факту завладения неустановленными служебными лицами Госкомрезерва Украины, ПП «Ванк», ТОВ «Алан-трейд», ТОВ «Конкорд Плюс» и ГП «Златодар» чужим имуществом в особо крупных размерах – денежными средствами на общую сумму 57 215 671,96 гривен, путем злоупотребления своими служебными полномочиями группой лиц по предварительному сговору».
 
В рамках дела, следователь Компаниец выносит постановление о выемке личного дела экс-руководителя Госкомрезерва Михаила Поживанова, которое находится в центральном офисе ведомства в Киеве.
 

 
Зачем оно ему понадобилось, учитывая, что с этой должности Поживанов ушел в 2008 (перекочевав замом к министру экономики Данилишину, что сейчас кажется знаковым)?
 
По делу №576 активно допрашивали один из замов гендиректора «Златодара». Сам гендиректор, Владимир Лукьянец – «литвиновец» со стажем (в разные годы возглавлял и Черкасскую ОГА, и облсовет, и «литвиновцев» в облсовете). Вот, кстати, еще один «привет» от регионалов к литвиновцам.
 

 
Читаем недавнее интервью Поживанова «Газете по-киевски»
 
«…мне сказали, что на допросе в СБУ один из руководителей «Златодара» на вопрос следователя: «Может ли руководство Госрезерва знать о том, что у вас пересортица? Может ли Поживанов об этом знать?» – ответил: «Такие вещи без руководства невозможны, и Поживанов об этом знает». Я слышал, что на основании этих слов и возбуждено дело против меня».
 
О том, что Поживанов – «в черном списке» и «следующий на посадку», провластная газета «Сегодня» написала еще в сентябре. В ноябре у СБУ уже имелись необходимые показания свидетелей и даже выемка личного дела экс-чиновника уже состоялась. То есть, участь его была предопределена. В независимости ни от любых внешних и внутренних обстоятельств.
 
Почему же дело СБУ возбудила лишь 31-го января?
 

 
Вот тут-то обнаруживается любопытная деталь. Которую, конечно, можно считать простым совпадением. Но совпадение сие весьма характерно…
 
Итак, 20-го января в Мариуполе был открыт торгово-развлекательный центр «Украина». ТРЦ, возведенное на базе бывшего центрального универмага «Украина» строили несколько лет. Изначально владельцем объекта выступал бывший мэр города Михаил Поживанов. Однако, ввиду кризиса, пришлось привлечь к процессу западных инвесторов, ввиду чего контрольный пакет он утратил, а ТРЦ официально оформили на кипрскую структуру. Тем не менее, торговля всегда была, есть и будет бизнесом прибыльным. Особенно, если речь идет о единственном полноценном ТЦ столичного уровня в городе масштаба Мариуполя.
 

 
И на этом бизнесе в Украине есть кому, кроме беглых чиновников, зарабатывать.
 
Вскоре, после открытия, вокруг ТРЦ стали происходить любопытные процессы. Горчиновники возмутились тем, что компания-владелец ТРЦ базируется в Киеве, где, собственно, и платит налоги, а городу вообще никак не помогает. В ТРЦ намекнули: рады б помогать, да чиновники крысятничают. Сторону властей (!) приняли четыре сотни акционеров бывшего универмага, высказавшиеся относительно того, что, де, их права теперь ущемлены и они намерены судиться.
 
Со стороны все это, особенно – позиция миноритариев – напоминает увертюру к рейдерской атаке. Которую не факт, что понадобится организовывать, учитывая, что 31.01. СБУ, как было сказано, возбудило по Поживанову дело.
 

 
Защищать свое имущество, сидя в Австрии, да еще – на птичьих правах, не так-то просто. Впрочем, права эти скоро перестанут быть птичьими. Связавшись с самим Михаилом Александровичем, Lb.ua выяснил: он уже подал документы на предоставление политического убежища (хотя ранее скептически воспринимал подобную перспективу), успел пройти первые интервью, оформить процедуры и – в течении ближайших месяцев – рассчитывает на получение заветного документа. Который, впрочем, защите ТРЦ тоже не поможет.
 

 
Теперь – несколько логических заключений. Кто у нас, в последнее время, проявляет повышенный интерес к крупным торговым площадкам? Кто прикупил 7-ой километр? Кто рейдировал «Барабашово» на следующий (!) день после визита в Харьков президента?
 
Кто – через фактовые дела, давление налоговой – полностью «подмял» под себя «Нибулон» и концерн Евгения Черняка? Кто «отжал» по полной программе Олега Бахматюка?
 
Кому отдан на откуп юг страны (а не только Одесская и Запорожская области), с портовыми городами (коим является Мариуполь) включительно?
 
Еще раз озвучить фамилию или вы сами посмотрите, кто прошел в Раду под 111-м номером от ПР? Знакомый почерк, правда?
 
(Уважаемые читатели! Если вам есть что добавить к перечню объектов, перешедших под контроль господина Енакиевского; есть что рассказать о схемах, реализуемых им и его командой, пишите, пожалуйста сюда [email protected], - С.К.)
 

 
Сам Поживанов, конечно, склонен списывать происходящее на желание «донов» отомстить за его фрондерство в бытность мариупольским горголовой.
 

 
Версия, прямо скажем, спорная. С одной стороны, в середине 90-х Мариуполь действительно сильно контрастировал с остальными городами Донецкой области. Контрастировал, будучи оазисом относительной стабильности и «продвинутости» на фоне всеобщего «беспредела». Особенно, во времена мэрства Поживанова – с 1994-го по 1998-ой. Однако, лавры «мариупольского Собчака» – это, пожалуй, слишком. Как и предполагать, что, спустя столько лет, у «титульных донецких» нет других забот, кроме как сводить счеты с некогда оппозиционным мэром одного из городов региона. Масштаб, все ж, не тот. Другое дело: постараться прибрать к рукам то, что плохо лежит в отсутствие хозяина. Еще и под аккомпанемент уголовного дела. И с «бонусом» в виде «фиги» «заклятым друзьям» в лице литвиновцев.”
 

 
“Левый берег”
 

 

 
Кстати, господа ограбляемые предприниматели, а у вас еще не было мысли о том, чтобы объединиться и попробовать того же Юру Енакиевского, как бы это помягче, дезинтегрировать в протоплазму? Ведь это дешевле бы обошлось, чем отдавать половину, а то и весь бизнес? И перспективнее. И даже неудача была бы положительной. Потому что этот легендарный енакиевский Иванющенко на самом деле труслив до беспамятства. После «Майдана» ведь оно чкурнуло в Монако и появилось только после стопроцентной уверенности в победе Януковича. А сейчас, после победы, ездит с такой охраной, что сразу становится понятно, он очень боится. Как в юности на енакиевских рынках. А вдруг предприниматели решат, что проще не платить, а прикопать где-нибудь этого «Юрца Малого» вместе с его шпаной. Это страх уже почти генетический, в мозжечке. Но… вы пытаетесь договариваться. С теми, с кем заведомо нельзя вступать в переговоры.
 
Но вернемся к «роковинам». Если в начале этого года «жрали» еще осторожно, то сейчас жрут громко и не стесняясь. Недавно в сети появился отличный сайт под названием «Наші гроші». На нем изо дня в день показывается как именно «жрут» не стесняясь и публикуя данные об этой «жратве». А ведь есть еще «жратва» теневая. Цитируем издание:
 
«Наші гроші» з’ясували, чиї фірми минулого року проштовхували на тендер по освоєнню 670 мільйонів на збагаченні рядового вугілля. Тут і Юра Єнакієвський, і син Януковича, і Ахметов, і екс-генпрокурор Васильєв з росіянами.
 

 
Протягом 2010 року «Вісник державних закупівель» як мінімум двічі публікував оголошення про відміну торгів ДП «Вугілля України» на послуги зі збагачення рядового вугілля.
 
Цікавість збуджувала вага питання – на збагачення пропонувалось віддати 23,30 млн тон вугілля. Тож виникла потреба у з’ясуванні ціни питання.
 

 
НГ знайшов обґрунтування цієї закупівлі, поданого до Мінекономіки (торги спочатку мали відбутись у відкритому режимі, а потім вже по неконкурентній процедурі «закупівля у одного учасника»).
 
Виявилось, що «Вугілля України» планувало протягом жовтня 2010 року – вересня 2011 року отримати від збагачувальних фабрик послуги по збагаченню близько 23 300 тис. тонн рядового вугілля  на загальну суму 671,04 млн грн. (з ПДВ). Однак бенефіціари залишались невідомими, оскільки інформацію про учасників закупівлі було зашифровано словами «вуглезбагачувальні підприємства згідно з Додатком до обґрунтування». Самого Додатку, звичайно, не опублікували.
 

 

 
Запит до Міністерства енергетики та вугілля, поданий наприкінці минулого року, залишився без відповіді. Це можна зрозуміти, оскільки внаслідок адмінреформи «Вугілля України» знаходиться в стадії переходу від ліквідованого Мінвуглепрому до Міненерговугілля Юрія Бойко. Тож розібратись хто має відповідати на журналістський запит про питання ціною 671 мільйон гривень рядовим клеркам зараз може бути дійсно неможливо.
 

 
Врешті решт інформація щодо улюблених вуглебаронів надійшла від джерел НГ, які надали документ «Інформація про відхилення тендерних пропозицій поданих на процедуру відкритих торгів щодо закупівлі послуг зі збагачення рядового вугілля». На жаль у документі не повідомлялось про суму коштів, або хоча б вагу вугілля для кожного окремого підприємства. Проте сам перелік дає враження про тих, хто дуже хоче освоїти 671 мільйон гривень.
 
- ВАТ «ВК «Шахта «Красноармійська-Західна №1», Філія ЦЗФ «Чумаківська», код ЄДРПОУ 25906434, 83031, м. Донецьк, вул. Бараннікова, 27
 

 
Головним акціонером компанії є офшор Fintest trading co limited, який також виступає засновником спільного україно-кіпрського підприємства «Концерн «Енерго». В цьому випадку маємо справу з бізнес-угрупування Віктора Нусенкіса та екс-генпрокурора Геннадія Васильєва. Тиждень тому президент Віктор Янукович звільнив Васильєва з посади заступника голови Адміністрації президента, аби він сконцентрувався на роботі народним депутатом від Партії регіонів.
 
- ПАТ «Луганська вугільна компанія», код ЄДРПОУ 32474388, 91021, м. Луганськ, вул. Совєтська, 18.
 
100% акцій належить ВАТ «Закритий недиверсифiкований венчурний КIФ «Новi технологiї». Директором фірми є Іван Аврамов, відомий як партнер Юри Єнакієвського по вугільному бізнесу.
 
- ТОВ «Фінансова компанія «СТОІК», код ЄДРПОУ 36887054, 86406, Донецька обл., м. Єнакієво, вул. Марата, 1.
 

 
Співзасновником виступає той самий Іван Аврамов, бізнес-партнер Юри Єнакієвського, також відомого як народний депутат від Партії регіонів Юрій Іванющенко.
 
- ЗАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська», код ЄДРПОУ 00176532, 86481, Донецька обл., м. Вуглегірськ, вул. Тімірязєва, 20а.
 

 
Кілька років тому структури Аврамова-Іванющенко продали 59% акцій компанії «Рутек Україна». В українських мас-медіа цю фірму називали «дочкою» великого російського «Рутэк Холдинга». Проте в українському представництві російського холдингу, яке контролює заступник голови донбаського земляцтва в Москвів Володимир Лунєв, категорично відмовлялись признавати цю фірму своєю «дочкою». За даними ЗМІ, ТОВ «Рутек Україна» контролюється російською ТОВ «Фоника уголь», яка на 90% належить сибірському бізнесмену Олексію Забарському (будівництво та видобуток корисних копалин в Тюмені) та на 10% дніпропетровському підприємцю Феліксу Козинському.
 
- ТОВ «Донецьке вугільне паливо», код ЄДРПОУ 203806101, 83050, м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 33.
 
- ЗАТ ЦФЗ «Селидівська», код ЄДРПОУ 31714629, 85400, м. Донецька обл., Селидове, вул. Миру, 34.
 
- ТОВ «Кондратьївська центральна збагачувальна фабрика», код ЄДРПОУ 33755667, 84611, м. Горлівка, вул. Вуглегірське шосе, 327 «б».
 
- ТОВ «Донецьквуглезбагачування», код ЄДРПОУ 36887724, 83028, м. Донецьк, вул. Майська, 66.
 
- Філія ЦГФ «Торезська» ТОВ «Енергоімпекс», код ЄДРПОУ 30962337, 86605, Донецька обл., м. Торез, вул. Саратівська, 3.
 
- Філія ЗФ «Дзержинська» ТОВ «Енергоімпекс», код ЄДРПОУ 30962337, 85200, Донецька обл., м. Дзержинськ, вул. ім.. Леніна, 11.
 
Це група компаній в той чи інший спосіб контрольованих структурами Ріната Ахметова.
 
- Асоціація «Фінансових, промислових та торгівельних підприємств «Донбаський розрахунково-фінансовий центр», код ЄДРПОУ 24820699, 83014, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 6.
 

 
До створення цієї фірми причетна Оксана Решетняк, яку минулого року було введено до правління Укрексимбанку, та Михайло Добнєв. Він також є співзасновником ТОВ «Веспром» – фірми, на яку, за даними ЗМІ, було оформлено яхту (нині її продано) старшого сина Януковича «Центуріон». Другим співзасновником «Веспрому» є Олександр Колесник, відомий як «технічний» засновник фірм Олександра Януковича, старшого сина президента. Наприклад ТОВ «Українсько-інвестиційний союз», що будує яхт-клуб, рекреаційний комплекс та реставрує історичні будинки на набережній в Балаклаві. В останній фірмі у Колесника доля 40 грн., у Олександра Януковича – 4 млн.
 
- ЗАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Донецька», код ЄДРПОУ 00115797, 86607, Донецька обл., м. Торез, вул. Капустіна, 55.
 

 
Головним акціонером є ТОВ «Корпорація Донвугілля» Олександра Ковальова та Сергія Бурлака. На думку джерела НГ, до цієї компанії може бути причетний Юра Єнакієвський.
 
- ТОВ «Збагачувальна фабрика» №105, код ЄДРПОУ 31832110, 83048, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 202-а.
 
Даних щодо хазяїв фірми немає.»
 

 

 
А вот еще, по мелочи. Как за треть миллиона гривен издавать ведомственный журнальчик тиражом в 7 тысяч экземпляров:
 

 

 
«ДК «Укртрансгаз» за результатами тендеру 16 лютого уклав угоду вартістю 367 тис грн. з ТОВ «УкрПетроКонсалтинг» на послуги з підготовки, друкування та доставки журналу «Трубопровідний транспорт». Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель».
 

 
Заявлений тираж журналу складає 7 тис примірників.  ТОВ «УкрПетроКонсалтинг» засновано Ігорем Щуцьким, керівником групи компаній «Техінсервіс».»
 

 
А вот опять о вертолетах. Теперь для Канева.
 
«До червня 2011 року ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна» має збудувати в селі Пекарі Канівського району Черкаської області гелікоптерний майданчик з пасажирським терміналом пропускною спроможністю п’ятдесят пасажирів/годину з під’їзною дорогою. Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель».
 

 
Замовником будівництва вартістю 86,97 млн грн. виступило держпідприємство «Льодові арени», яке виступає від імені розпорядника коштів Нацагенства з підготовки до Євро-2012 та реалізації інфраструктурних проектів. Закупівля послуг проведена по неконкурентній процедурі «закупівля у одного учасника».
 

 
У серпні 2010 року президент Віктор Янукович у ході засідання Громадської гуманітарної ради доручив в рамках другої черги реконструкції Шевченківського національного заповіднику в Каневі збудувати на території музею вертолітний майданчик.
 
«Кожен раз, коли ми будемо там засідати, ми будемо стояти перед Кобзарем і думати, чи тією дорогою ми йдемо», – сказав Янукович.
 
Нещодавно стало відомо, що для польотів Януковича за 7,50 млн грн орендовано вертоліт Augusta.
 
Нагадаємо, за даними Держказначейства,  на реконструкцію та будівництво об’єктів Шевченківського національного заповідника та інфраструктури м.Канева у 2011 році за рахунок коштів державного бюджету передбачено 148 млн грн. Минулого року дніпропетровське ТОВ «Дольнік і Ко» отримало підряд на роботи вартістю 4,51 млн грн. з проектування будівництва туристичного центру «Авто-Ріка» з терміналом та реконструкцією причалу в м.Канів, а також гелікоптерного майданчику в селі Пекарі.
 

 
ТОВ «Завод Майстер-Профі Україна» належить Дмитру Мишалову, який відомий у якості менеджера девелоперських компаній групи «Приват» Ігоря Коломойського. Компанія є генпідрядником по будівництву навісу над НСК «Олімпійський».
 

 
А вот о том, как «жрет» господин Присяжнюк:
 

 
Понад мільярд державних інвестицій в гуртові аграрні базари будуть освоювати фірми, причетні до бізнес-минулого міністра АПК Миколи Присяжнюка.
 
Тема будівництва гуртових сільськогосподарських ринків по всій Україні якось незаслужено пройшла повз увагу широкого загалу. Хоча воно того варте. Уряд планує до 2013 року залучити до цієї програми близько 4 мільярдів гривень, із яких 1,2 мільярда будуть з державного бюджету. Цей ласий шматок держбюджету почали освоювати наприкінці 2010 року у Львові та Києві.
 

 
7 жовтня МінАПК видало наказ №625. Цим документом міністр Микола Присяжнюк надав статус гуртового ринку сільськогосподарської продукції товариству з обмеженою відповідальністю «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний» (далі ринок «Столичний»). І водночас відмовив у цьому статусі двом компаніям, які ще з часів уряду Тимошенко намагались його отримати. До речі, саму програму будівництва гуртових ринків теж розпочали при Тимошенко.
 
Далі події розвивались досить швидко.
 
12 жовтня уряд виділив 50 млн грн. із Стабфонду, які були поділені між київським ринком «Столичний» (4 млн грн.) та львівським ТзОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Шувар» (46 млн грн.).
 

 
«Тижню» вдалось з’ясувати в МінАПК на що мали піти ці кошти. У Львові – на роботи, пов’язані з розширенням існуючого ринку, у тому числі викуп земельних ділянок та будівництво під’їзних шляхів та інженерних комунікацій, а також виплату 50-процентної компенсації вартості необхідного обладнання. «Шуваром» володіє відомий місцевий підприємець Роман Федишин.
 

 
У Києві гроші виділені для компенсації витрат, пов’язаних з розробленням проектно-кошторисної документації з будівництва оптового ринку.
 

 
Уже 22 грудня Микола Присяжнюк взяв участь у урочистому закладенні капсули  київського ринку, який розташується поряд з об’їзним шосе на території Софіївсько-Борщагівської сільради. По плану перша черга ринку запрацює влітку цього року.
 
В принципі нові оптові аграрні ринки – діло благе. Оскільки таким чином створюються майданчики, де будь-який виробник міг би продати свою продукцію, не зустрічаючи звичайних перепон.
 
Проте, усвідомлюючи які звичаї царюють у нинішньому МінАПК, «Тиждень» перевірив хто ж буде контролювати нові оптові ринки. Для цього ми перевірили засновників ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний».
 
Засновників виявилось двоє. Це будівельна фірма ТОВ «Відрада-буд» (її статутний фонд аж 33,20 тис грн.) і ТОВ «Аграрний маркетинговий центр» (статутний фонд 65 тис грн.).
 
Найбільш цікавою виявилась остання фірма. У неї двоє засновників – ТОВ «Регіональний аграрно-маркетинговий центр «Шувар» (належить вже згаданому Роману Федишину), та Віктор Олександрович Пономаренко. Вивчення зв’язків цього громадянина вивело на Миколу Присяжнюка.
 

 
Пономаренко є окрім усього іншого співзасновником ТОВ «Нові інвестиційні технології». Ця фірма заснувала компанію «Торговий дім «Південна зернова компанія України». Співзасновниками виступили Інга Вершиніна та австрійська фірма «Уеллмайнд інвест гмбх».
 
Інга Вершиніна стала відома кілька років тому, коли отримала мандат нардепа по списку БЮТ, а потім перейшла до «антикризової» коаліції Партії регіонів, комуністів та соціалістів і отримала пост голови НАК «Хліб України».
 

 
Але більш цікава австрійська фірма. Преса вже повідомляла, що за часів тієї ж «антикризової» коаліції «Уеллмайнд інвест гмбх» виявилось співзасновником такого собі ТОВ «Монолітінвест». А разом з австрійцями співзасновником фірми стали Олена Ставицька та особисто Микола Присяжнюк.
 
Отже маємо таку ситуацію, коли «ринковик» Пономаренко знаходиться від міністра Присяжнюка на відстані австрійської фірми. Вона дуже часто світиться засновником в компаніях, що мають відношення до єнакієвсько-донецького середовища, з якого вийшов Микола Володимирович.
 

 
Звичайно, не можна твердити, що міністр є безпосереднім бенефіціаром свого ж рішення про залучення ТОВ «Ринок сільськогосподарської продукції «Столичний» до освоєння державного мільярду. Проте вимальовується дуже цікава тенденція. Найбільші підряди в аграрній галузі – це і поставки цукру майже на мільярд, і скандальна історія з експортом зернових – отримують компанії, які так чи інакше пов’язані з бізнес-партнерами Миколи Присяжнюка. Тенденція…
 
Вперше опубліковано в «Тижні»
 

 

 
Вот такие «роковини». Тактика и скорость действий нынешней власти не оставляют сомнений: следующие «роковини» Януковича, если они состоятся, мы будем отмечать «двойной пайкой» в обществе лагерного типа. И если на эти «роковини» киевлян с вопросами соберут у мусросжигающего завода, то через год шоу состоится на фоне крематория. И единственный выход для всех нас – организовываться и готовиться к уничтожению нынешней власти. Иного выхода просто нет. Потому что нынешняя власть – это не «рекет» 90-х. Это хуже. Это мутировавший и организовавшийся «рекет».
 
Станислав Речинский, «ОРД»
 

http://ord-ua.com/2011/02/25/rokovini-reketirov/?lpage=1