Самоорганізація українців відродилася в Холодном

На жаль, у свідомості більшості сучасних українців топонім "Холодний Яр" викликає образ горілчаної торгової марки. І навряд чи хтось згадує хрестоматійні рядки Тараса Григоровича з однойменного вірша: "...Бо в день радості над вами// Розпадеться кара.// І повіє огонь новий// З Холодного Яру". Слова ці, написані Поетом 17 грудня 1845 р. як відповідь на спробу творців офіційної російської історії ганьбити гайдамацький рух, таки стали пророчими. Бо й століття не минуло, як хащі й урвища Холодного Яру знову стали союзниками українців у боротьбі за свою свободу – тепер вже проти іншого агресора – більшовицької Росії.
Для тих, хто не знає, скажу – Холодний Яр – це урочище в Черкаській області площею 6804 га, яке розташоване на території двох районів- Чигиринського та Кам'янського. Детальну інформацію можна прочитати за таким посиланням:
 
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%AF%D1%80
 
Так от, це саме серце України, тож не дивно, що саме тут раз-по-раз і зароджувався, кажучи по-сучасному, громадянський спротив. Мабуть, сама енергетика цих місць просякнута духом свободи й непокори усіляким зайдам, і покликана нагадувати майбутнім поколінням "хто ми, чиї сини, яких батьків". І саме тому громадянська спільнота Самоврядна Альтернатива зініціювала проведення триденного семінару на тему "Самоорганізація українців" саме тут.
 
27 серпня у табір на околиці села Мельники з'їхалося понад 70 лідерів та активістів "живих" громадських організацій, неформальних спільнот та середовищ, інтелектуалів та митців практично зі всіх обласних центрів Півночі, Центру, Півдня та Сходу України. Окрім Києва, тут були представлені Донецьк і Луганськ, були Одеса і Харків, Суми й Полтава, були Чернігів і Кіровоград... Були літні і зовсім юні, різні за світоглядом, але єдині в щирій любові до своєї землі і небайдужі до її майбутнього. Саме тому вже з першого дня панівним у таборі став дух побратимства і порозуміння, а дискусії, заради яких і зорганізовувався цей семінар, не перетворювалися на порожню тріскотню, як правило, закінчувалися конструктивом. Словом, якщо хтось і їхав сюди розчарованим одинаком, то назад повертався рівним серед рівних – майбутнім будівничим нової спільноти громадян, які збагнули свою місію і намітили подальший спільний шлях.
 
Я поки що не називаю прізвищ і організацій, бо свідомий, що холодноярський семінар – це тільки перший крок на довгій і нелегкій дорозі відродження самоорганізації наших громадян. Але вже тепер можу сміливо сказати – в Україні таки є люди, яким можна довіряти і ставати з ними пліч-о-пліч. І, на щастя
 
Сергій Пантюк