"Я вiрила, що бодай СБУ менi допоможе"

Приватний пiдприємець звернулась на широко розрекламований "телефон довiри" спецслужби. Та сьогоднi вона впевнена, що її просто використали
... Червоноград -- мiстечко невелике. Тут усi одне одного знають. Працiвникiв мiлiцiї i суду, податкiвцiв. Знають, хто скiльки "бере", i хто скiльки "дає". Слово "хабар" тут, утiм, як i по всiй Українi, як "добрий день": не даси -- задавлять.
 
Валентина Соловей не погодилась бути такою, як усi. Ось її iсторiя.
 
-- 1995 року я виїхала до Нiмеччини, бо не було грошей навiть дiтям на хлiб.
 
Працювала вантажницею, на польових роботах. Хазяїн-нiмець мав свою фiрму, тож якось доручив менi вести бухгалтерiю. Я вкладала у свою роботу душу, було важко, адже чужа країна, iнший облiк. Нiмець цiнував мою працю. Пiзнiше дав рекомендацiю iншому пiдприємцю, Вольфгангу, який шукав новi ринки за кордоном. Я переконала його, що в Українi можна робити бiзнес. I ми вiдкрили тут спiльне пiдприємство, в яке i я вклала всi свої заощадження.
 
Ми почали робити металевi запчастини до банкiвських сейфiв i згодом
вiдправляли їх у Європу.
 
Менi тодi говорили, що майже всi нашi пiдприємцi дають хабарi податкiвцям. Кажуть, так заведено. Я не вiрила i нiколи не платила. Хотiла, аби мої дiти дивилися на мене з гiднiстю, а не з огидою. Я завжди вчу їх бути чесними. То чому мала показувати своїм синам поганий приклад i давати хабарi тiльки тому, що так заведено?
 
Я нi в кого не вкрала анi копiйки, держава не дала менi роботи. Навпаки, я уможливила заробiток iншим людям, то хiба це привiд вручати хабарi податкiвцям?
 
Але якось у податковiй менi сказали: "Вернулися старi часи. Хочеш, аби
повернули ПДВ, плати готiвкою 25 вiдсоткiв суми. Платять усi. Не платитимеш -- не матимеш те ПДВ, будеш чекати на нього роками, а ще зробимо проблеми".
 
Розумiєте, наше пiдприємство експортувало запчастини до сейфiв у Європу, i за кожне постачання держава мала нам, згiдно з українським законодавством, повертати 20 вiдсоткiв його вартостi. Для нас це великi суми, це оборотнi кошти, без яких пiдприємство задихалося.
 
Я їм тодi сказала: плачу податки державi, то чому маю давати ще грошi? А з мене смiються. Питали, чи не знаю, де живу?
 
Не спала ночами, не знала, що сказати спiввласниковi, який iз нiмецькою педантичнiстю рахує кожну копiйку i строго дотримується кожної букви закону.
 
Я вiдмовилася платити, i в нашого пiдприємства справдi почалися проблеми. Бухгалтер кiлька раз ходила по довiдку про "вiдсутнiсть валютних цiнностей", без якої товариство не може вiдправити виготовлену нами продукцiю за кордон. Та цiєї довiдки нам не давали, мотивуючи тим, що директор, тобто я, не "домовилася" з начальницею податкової панi Величко.
 
I казали вiдверто: погоджуюся заплатити готiвку -- вiдразу повертають ПДВ.
 
Тодi зрозумiла, що жити спокiйно податкiвцi менi не дадуть. Тож вирiшила поставити крапку в цьому вимаганнi раз i назавжди. "Я все життя жила чесно. I житиму так", -- сказала собi тодi.
 
Ось тодi я й помiтила на узбiччi автошосе рекламний бiлборд iз "телефоном
довiри" Служби безпеки України, якi тодi порозмiщували в багатьох мiстах. Зателефонувала, оповiла свою iсторiю.
 
Менi запропонували поїхати до Львова, в обласне управлiння СБУ, i написати заяву про вимагання хабара. Переконували погодитись на умови податкiвцiв i зробити все, що ті вимагають. Працiвники спецслужби навчили мене працювати з камерою, яку вмонтували в гудзик мого пальта, i попросили ще раз повторити питання, що їх ставила ранiше, не  погоджуючись давати хабара.
 
Я пiшла на все те. Зателефонувала в податкову, сказала, що заплачу наступного дня, як тiльки менi повернуть ПДВ. У присутностi пойнятих переписали номери кожної купюри (4600 гривень), а також при менi цi грошi помiтили спецiальним порошком.
 
Це було напередоднi 8 березня, шостого числа. Я чекала в автомобiлi кiлька годин, бо черга до Величко, начальницi податкової, була така, як до мавзолею. Пiдприємцi йшли з дорогими букетами й торбами. Нарештi й мене покликали в кабiнет до "самої" -- начальницi податкової Ольги Величко. Я зайшла...
 
Величко запропонувала менi в кабiнетi сiсти, та я вiдмовилася, бо боялася, що вiдеокамера, яку вмонтували працiвники СБУ в гудзик мого пальта,
може не зафiксувати якихось деталей. У ходi розмови я ставила тiй панi
рiзнi питання. Розпитувала: якщо дам ту суму, чи податкова менi бiльш не створюватиме проблем й чи завжди повертатиме ПДВ? Величко менi сказала, що цю суму я маю платити з кожного повернутого ПДВ, от тодi нiяких проблем й не буде...
 
Ольга Величко, тодi начальник податкової iнспекцiї мiста Червонограда, не знала, що цього разу їй не просто дають грошi, мiченi спецiальною фарбою, яка залишає вiдбитки на руках, а ще й пильно спостерiгають за всiм працiвники СБУ.
 
Я передала грошi з рук у руки. За домовленiстю з працiвниками СБУ, пiсля передачi я мала сказати Величко: "Вiтаю вас iз днем 8 березня". Це було нашим iз СБУ паролем, що означало: начальниця взяла мiченi грошi до рук.
 
Пiсля фрази "вiтаю вас" я вийшла з кабiнету, i вiдразу ж туди забiгли працiвники СБУ. Крiм переданих мною купюр, якi залишили слiди на руках Величко, у її кабiнетi виявили ще п'ять конвертiв iз грошима.
 
Я свято вiрила: мене, пiдприємця, правоохоронцi захистять, а працiвницю податкової служби, котра вимагала й отримала хабар, покарають.  Так i мало б бути.
 
11 березня прокуратура мiста Червонограда порушила кримiнальну справу за фактом одержання панi Величко, начальницею податкової iнспекцiї, хабара в розмiрi 4600 гривень. Стаття 368 КК України, ч. 2, за якою й порушили кримiнальну справу, вказує на те,  що хабарник має сидiти у в'язницi вiд 5-ти до 10 рокiв, усе його майно конфiскують на користь держави, а також вiн не може щонайменше 3 роки обiймати певних посад.
 
Я була переконана, що хабарницю покарають, а мiй вчинок стане наукою для iнших -- податкiвцi не так нахабно обдиратимуть пiдприємцiв.
 
А через кiлька мiсяцiв зателефонувала знайома i сказала, що Ольгу Величко, ту саму, котрiй я з рук у руки, що зафiксувала вiдеокамера працiвникiв СБУ, передала мiченi купюри, ... пiдвищили! Вона тепер начальник податкової iнспекцiї вже в обласному центрi!
 
Я ледь не знепритомнiла. Скажiть менi, де ж правда?..
 
ЩО БУЛО ДАЛI?
 
Кримiнальну справу за фактом отримання хабара податкiвцем, яку порушили за фактом, зафiксованим СБУ, прокуратура закрила. За вiдсутнiстю складу злочину. Серед пiдприємцiв Червонограда ширяться чутки, що прокуратура "взяла" за закриття цiєї справи 160 тисяч. Доларiв.
 
А для Валентини Соловей почався новий вiдлiк часу: жiнка почала оббивати пороги прокуратури...
 
"Прокурори i слiдчi вказували менi на дверi й щось бурмотiли пiд носи. Нiхто менi не дав постанови про закриття кримiнальної справи. Показували на дверi, як собацi. Менi вручають лише вiдписки. Ними вже можна хату обклеїти..."
 
Та не склала рук i має твердий намiр довести справу до кiнця, щоб усi знали, як прокуратура Львiвщини покриває хабарникiв.
 
Коментар Володимира Кривошея, речника СБУ:
 
"У березнi 2009 року спiвробiтники СБУ у Львiвськiй областi здiйснювали заходи для виявлення та запобiгання хабарям з боку спiвробiтникiв податкової iнспекцiї м. Червонограда. Усi матерiали задокументованого злочину, вiдповiдно до чинного законодавства, передано до органiв прокуратури. Зiбранi працiвниками СБУ матерiали i стали пiдставою для порушення кримiнальної справи за статтею 368, ч. 2 КК України".
 
Олег Мицик, адвокат, у минулому прокурор:
 
"Такi справи просто так не закривають. Це схоже на поганий жарт iз боку прокуратури. Cлiдчий отримав висновки експерта задокументованого СБУ злочину. Що ще треба? У суд -- i за грати. Але вони, мабуть, знайшли якусь формальну зачiпку, що дозволила, як кажуть, продати справу".
 
Хто така Валентина Соловей?
 
Народжена на засланнi
 
Валентинi Соловей -- 40 рокiв. Народилася в мiстi Кизил Пермської областi на Уралi. Туди бiльшовики вивезли її маму Марiю iз чернiвецького села Луковицi. В Україну репресована родина повернулася 1975 року. Валине життя на чужинi було не з медом.
 
Мати трьох дiтей
 
Валентина -- мати трьох синiв. Найстаршому -- вiсiмнадцять, вiн -- студент, наймолодшому -- п'ять. Чоловiк Вадим працює разом iз дружиною у товариствi, в якого податкова вимагала хабара. "Я горджуся своєю дружиною. Вона справедлива", -- каже чоловiк. I сини гордяться своєю мамою: "Вона в нас найкраща!"
 
Її кредо
 
"Я можу звiдси виїхати до Нiмеччини, бо мiй прадiд -- нiмець, однак цього не зроблю, бо люблю землю, на якiй живу. Я -- борець. І боротимуся з цiєю гнилою системою до кiнця. Бо хочу жити гiдно у своїй країнi. I хочу, щоб тут гiдно жили мої дiти. Я хочу поважати закон, людей i хочу, щоб вони поважали мене".
 
Чому мiлiцiя, прокуратура, чиновники, суддi, податкiвцi беруть хабарi? А дуже просто: тому, що ми їх даємо. А чому вимагають? Та тому, що звикли i вважають це нормою.
 
Хто допоможе Валентинi Соловей?
 
...Кiлька годин я слухала iсторiю Валентини Соловей. I, вiдсторонено
аналiзуючи цей монолог, я сьогоднi запитую себе: що ця жiнка, котра стала iзгоєм на своїй землi, зробила не так?
 
Вона народила трьох синiв. I не просила в держави пiльг, бо каже: народила їх не задля грошей, а для себе. Вона не просила в держави грошей i тодi, коли в Українi була велика скрута. Не стояла навколiшки й не казала "дайте", а поїхала до Нiмечини, чужої країни, аби заробити своїм дiтям на їжу й одяг.
 
I там, на чужинi, вона не випрошувала милостинi. Мовчки тягала важкi ношi, гарувала, самотужки вивчила нiмецьку мову й закони тiєї країни. Знайшла там пiдприємця, переконала його, що вона може стати гiдним партнером, повернулася в Україну i започаткувала бiзнес на заробленi важким потом грошi.
 
I знову: вона не простягала до держави руки, а сама навчилася заробляти й дала можливiсть заробiтку iншим людям.
 
Вона хотiла жити чесно. Жити гiдно. Не красти, не обманювати. Вона платила податки державi. Всi -- до копiйки. I коли зiткнулася з людською нечеснiстю, iз захланнiстю держчиновникiв, котрi живуть на сплаченi нею ж податки, уперше попросила захисту в держави. Звернулася до СБУ -- єдиного органу, якому ще довiряють люди. СБУ допомогла, але що з того вийшло?
 
Держслужбовець, котра вимагала хабара i цей хабар отримала, -- нинi герой. Працює на високiй посадi, можливо, їй i далi носять "гостинцi"...
 
А вона? Втратила здоров'я, заробiток, бо був час, коли нiмець-спiввласник не захотiв мати справи з країною, де не поважають закони, i згорнув бiзнес.
 
Вона сьогоднi оббиває пороги прокуратури Баганця, ковтає гiркi сльози
приниження i домагається своєї правди.
 
Я слухаю монолог доньки панi Марiї, котру в 1942-му Совiти вивезли до
Сибiру. I думаю: доки в нашiй країнi є такi люди, як ця непокiрна жiнка-пiдприємець iз Червонограда, доти Україна й справдi не вмре.
 
Бо не та жiнка, котра взяла хабара, -- герой, а ось ця, що не забажала скоритися, не захотiла жити, схиливши голову в страху перед владою, не захотiла стати на колiна перед чиновниками, котрi, як тi кровопивцi витягують iз нас заробленi важкою працею грошi. I готова боротися з корупцiонерами-прокурорами, якi продають справи, покриваючи хабарникiв.
 
ЗАПИТАННЯ ДО ВЛАДИ
 
А чи готовий боротися з корупцiонерами у своїх лавах генеральний прокурор України Олександр Медведько? Чи готовий вiн пояснити, чому його пiдлеглi нехнують законом?
 
А чи готовий боротися пан Хорошковський, голова СБУ,  iз байдужiстю своїх спiвробiтникiв, котрi, так виглядає, просто злякалися прокурорiв i не змогли, вiдповiдно до закону, захистити права жiнки-пiдприємця?
 
Ми звертається до всiх тих, хто не хоче бути рабом у своїй країнi й стояти навколiшки перед корумпованими правоохоронцями, депутатами та чиновниками.
 
Напишiть нам, що ви думаєте про iсторiю цiєї жiнки. Пiдтримаймо всi разом
вiдважну Валентину Соловей i доведiмо, що правда таки перемагає.
 

Світлана МАРТИНЕЦЬ, Експрес
 
http://www.expres.ua/main/2010/07/09/38528