Харківська угода: Газ в обмін на політичну й економічну свободу

Підписання й ратифікація угоди про зниження цін на газ для України в обмін на подовження базування ЧФ РФ у Криму є стовідсотковою перемогою Росії. Україна при цьому, якщо не рахувати тимчасової вигоди для підприємств-спонсорів Партії регіонів, значно втрачає як у геополітичному плані, так і в плані економічної свободи.
Підставами для підписання харківських домовленостей між Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим називалася надто велика ціна на газ, що мала платити Україна відповідно до угоди, підписаної між Юлією Тимошенко і Володимиром Путіним у січні 2009 року.
 
Вона визначається за формулою, у якій за основу береться ціна на газ для найдорожчого в Європі італійського ринку ($450 за 1000 куб. м). У другому кварталі цього року Україна повинна була сплачувати $330 за тисячу кубів газу, що, за словами Миколи Азарова, є непідйомною ціною для української промисловості.
 
Сподівання на її зниження не давали регіоналам і їхній коаліції затвердити державний бюджет на 2010 рік.
 
Для вирішення цих проблем власне і готувалася зустріч між президентами України та Росії у Харкові 21 квітня. Подробиці переговорів довгий час не отримували широкого розголосу й тому у ЗМІ курсували переважно гіпотези з приводу того, що власне здатна запропонувати Росії Україна в обмін на зниження цін на газ для української промисловості.
 
Припускалося, що Росія вимагатиме посилення своїх позиції в галузі літакобудування за рахунок викупу контрольного пакету акцій АНТК "Антонов" і в атомній енергетиці – за рахунок надання преференцій при закупці ядерного палива російському концерну ТВЕЛ та спільній добудові енергоблоків для українських атомних електростанцій (зокрема, на Хмельницькій та Рівненській АЕС).
 
Також циркулювала інформація і про надання Україною в користування Росії своїх підземних газосховищ – нібито із значними знижками. Проте українська ГТС тепер значно менш цікава "Газпрому" у зв’язку з тим, що російська компанія заявила, що вже визначені строки запуску обхідного газопроводу "Північний потік", пробний старт якого планується на літо 2011 року.  
 
Газ як політична зброя
 
Підсумками угод, підписаних у Харкові під час зустрічі Віктора Януковича з Дмитром Медведєвим, стало зниження ціни на газ для України на 30% в обмін на подовження перебування Чорноморського флоту РФ у Криму до 2042 року. Однак правовий статус цих угод є туманним.
 
По-перше, це була угода між державами, а не між державними компаніями "Нафтогаз України" і "Газпром". І "чесне слово" обох президентів може небагато коштувати у таких випадках, бо воно ні до чого "Газпром" не зобов’язує і не гарантує те, що знижка буде і надалі такою самою, як передбачено угодою.
 
Російська сторона може і в подальшому тиснути на Україну, офіційно заявляючи, що вона не має відношення до формування цін, але реально використовуючи "Газпром" як політичну зброю
А це може призвести до того, що "Газпром" і надалі може підвищувати оплату за газ, ігноруючи угоду між президентами – мовляв, ця угода не стосується ринкової ситуації. Мало того, користуючись тим, що у "Газпрому" зараз монопольне становище, російська сторона може і в подальшому тиснути на Україну, офіційно заявляючи, що вона не має відношення до формування цін, але реально використовуючи "Газпром" як політичну зброю.
 
Така угода реально розв’язує руки Росії у "газових війнах". При тому, що офіційно ні Дмитро Медведєв, ні Володимир Путін не будуть причетні до підвищення цін на газ, оскільки пообіцяли, що ціна буде стабільною.
 
А міждержавні угоди до угод між суб’єктами господарювання досить важко прирівняти – це різні сфери права. І є підстави побоюватися, що за врегулювання чергових спорів між "Нафтогазом" і "Газпромом" Україні доводитиметься на переговорах з Росією платити щораз більшу ціну.
 
Росіяни можуть вести і надалі з Україною гру у "хорошого і поганого поліцейського", де в ролі "зла" виступатиме "Газпром", а у ролі "добра" – Медведєв з Путіним
Адже "Газпром" може піти на поступки лише завдяки безпосередньому втручанню російського президента та прем’єра, за що потрібно платити досить дорогу політичну ціну. А росіяни можуть вести і надалі з Україною  гру у "хорошого і поганого поліцейського", де в ролі "зла" виступатиме "Газпром", а у ролі "добра" – Медведєв з Путіним.  
 
По-друге, сама плата за цю знижку є доволі-таки некоректно оформленою – як з юридичної, так із економічної та політичної точки зору. Мова піде про подовження перебування Чорноморського флоту РФ до 2042 року. Згадаємо, що попередній Президент України Віктор Ющенко наполягав на тому, що після закінчення терміну договору про базування російського флоту він має бути перебазований на територію Росії.
 
Російське керівництво було змушене віддати наказ про будівництво нової бази ЧФ РФ у Новоросійську, що мало бути завершене до остаточного виведення російського флоту з Криму. Тепер Росія може цю базу не будувати ще принаймні 20 років (хоча існують варіанти скасування цих домовленостей у разі приходу до влади опозиційних сил).
 
Щодо розміщення нових баз у Конституції існує однозначна заборона, а от щодо продовження функціонування вже наявних це можна і заперечити
Та й Конституція України тут може бути розтлумачена двояким чином. З одного боку, у її тексті прямо записано, що розміщення іноземних військових баз на території України не допускається (пункт 7 статті 17). А з іншого боку, закон зворотної сили не має і тому не може бути застосованим до чинних баз, які вже існували на момент прийняття Конституції України. Тобто для розміщення нових баз існує однозначна заборона, а от щодо продовження функціонування вже наявних це можна і заперечити.
 
У перехідних положеннях Конституції таке можливо – за умов дотримання тимчасовості та орендної основи перебування військ разом з ратифікацією даної угоди парламентом (розділ 15, пункт 14). Тобто формально українське законодавство не порушене після ратифікації Верховною Радою цієї угоди.
 
Картинний виграш України
 
За підрахунками російської сторони, ціна поступок Україні становить $40 млрд. і розрахована на 10 років (в Україні фігурувала інша цифра – близько $35 млрд.). Але політична присутність росіян у Криму виявилася важливішою за такі витрати.
 
Незважаючи на те, що російський флот перебуває там в далеко не найкращому стані (значна частина суден є застарілою або технічно несправною), все ж він може потенційно загрожувати національній безпеці України. Головним чином через роль російських військових у можливій дестабілізації політичної ситуації в Криму. Тут ризики продовжують своє існування ще на 25 років і, швидше за все, вони тільки посиляться.
 
Але найважливіше те, що росіяни отримали можливість на досить тривалий час експлуатувати кримську інфраструктуру, що приносить їм прибуток у десятки разів більший, ніж плата за оренду кримських територій.  
 
Але повернемося до газу. Як стало відомо, базова ставка ціни на газ не змінилася, а ставка транзиту незначно зросла, окрім того, були виключені санкції за недобір газу згідно з попередньою угодою (хоча вони не застосовувалися і раніше).
 
Це значно пом’якшує для України умови купівлі газу. Однак є одне міркування, що може перекреслити всю цю картинну вигідність – Україна зобов’язалася закупити ще більше газу, ніж було передбачено минулими угодами (40 млрд. куб. м газу проти 33 млрд.).
 
Якби Росія сплачувала за оренду території в Криму за середньою ціною оренди країн НАТО, то Україна могла б мати ті самі прибутки, які доводиться тепер віддавати Росії
За підрахунками експерта МЦПД Віктора Чумака, якби Росія сплачувала за оренду майна, землі та акваторії у районі базування ЧФ орендну плату за середньою ціною оренди країн НАТО, то Україна могла б мати ті самі прибутки, які доводиться тепер віддавати Росії (по $3-5 млрд. щорічно). І це навіть без тієї самої знижки на газ, яку російський прем’єр  Володимир Путін назвав невигідною для Росії.
 
А так ми фактично віддаємо Росії за збільшені обсяги закупівлі газу левову частку прибутку від орендної плати. Від цього є вигоди, наприклад, для української металургії та хімічної промисловості, яким був потрібен дешевший газ. Але загалом для України це не є вигідною ситуацією, оскільки за економічну вигоду для "регіональних" бізнес-угруповань фактично розплатилися частиною геополітичної свободи.
 
Здешевлення газу не стимулює промисловість до впровадження енергоефективних технологій і серйозно загальмовує розвиток видобування газу в Україні
Здешевлення газу, по-перше, не стимулює промисловість до впровадження енергоефективних технологій, і, по-друге, серйозно загальмовує розвиток власного видобування газу в Україні. Обидві ситуації стратегічно вигідні саме російській стороні – так що у підсумку виграла Росія.
 
Економічна експансія РФ
 
Але на цьому російське керівництво зупинятися не збирається. Як стало відомо, готується нова міжурядова угода (саме заради її підписання і приїхав пізно ввечері 26 квітня з одноденним візитом Володимир Путін), яка передбачає нові поступки України Росії під виглядом співпраці.
 
Так, у цих домовленостях передбачено створення спільного підприємства, яке буде займатися закупками російського газу і перепродажем його українським споживачам. Тобто з’явиться аналогічний "РосУкрЕнерго" посередник, можливо, з тими ж реальними власниками.
 
Ще одне нововведення – контроль над тарифами на транспортування російської нафти українськими нафтопроводами, що здійснюватиметься російською стороною фактично в односторонньому порядку.
 
Найбільш значна зміна полягатиме у юридичних винятках для російських компаній – вони взагалі виходять з-під української юрисдикції і не несуть матеріальної відповідальності за власні дії (через гарантії недоторканості, передбачені угодою).
 
Нова міжурядова угода, яку готують до підписання, відкриває шлях до масштабного рейдерства з боку російських компаній
А українська сторона в такому ж односторонньому порядку буде зобов’язана визнавати рішення російських судів – через відмову від судового імунітету. І це відкриває шлях до масштабного рейдерства з боку російських компаній, які будуть стимулювати російські суди виносити вигідні їм рішення щодо українського майна.
 
Також є зацікавленість Росії у створенні спільного підприємства з видобутку урану та виготовлення з нього ядерного палива (хоча Україна мала всі можливості та технології для того, щоб забезпечувати себе ядерним паливом без допомоги російської сторони).
 
Росію також цікавить спільний експорт електроенергії з України, хоча до цього Україна обходилася без російської співучасті в експорті і займала свій сегмент ринку.
 
Якщо Україна погодиться на підписання такої угоди, то втратить залишки своєї енергетичної незалежності і стане зоною впливу переважно російських корпорацій
Одним словом, якщо українська сторона погодиться на підписання такої угоди, Україна втратить залишки своєї енергетичної незалежності і стане зоною впливу переважно російських корпорацій. При тому, що наближені до владної еліти підприємства можуть отримати свої преференції, в тому числі і методом "розпилів і відкатів" (на це вони, очевидно, і сподіваються – згадаємо про подвійну бухгалтерію у практично всіх сферах газової співпраці між Україною та Росією).
 
Максим Побокін, для Новинаря