Совки такі совки. Методи лікування совкізму

http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/4bd0824e91177/"Наші люди" (ТМ) ніколи не перестають дивувати мене кількістю та якістю когнітивних дисонансів, які незрозумілим для мене чином благополучно уживаються в їхніх головах. Такі люди примудряються не розуміти, що гроші бувають не лише у вигляді різнокольорових папірців, а й, наприклад, у вигляді найорізноманітніших речей – наприклад, квартир. Загальновідомо, що "власне житло" є в буквальному сенсі слова фетішем для багатьох українців – фетішем, який знаходиться по своїй значимості десь відразу за жабою та "хатою скраю", якраз перед салом та "трьома гетьманами на двох".
 
Візьмемо знаменитий приклад "бабця – власниця квартири на Хрещатику вартістю мільйон баксів, яка отримує пенсію 700 гривень та харчується з найближчого смітника". Внаслідок утрованості прикладу, знаходиться безліч доволі-таки притомних з вигляду людей на кшталт Віталія Портнікова (який на повєрку виявився найсовковішим совком), які пишуть щось тіпо: "Оказалось, что ми нє знаєм, кто тут бєдний, а кто богатий. Квартіра в цєнтрє – нє прізнак пєнсіонєрского богатства".
 
Ах, як же ж нам шкода бабцю, а-я-яй! Так, якусь бабцю, можливо, і шкода. Але набагато більше мені шкода, наприклад, онкохворих дітей, які мруть, як мухи, в наших лікарнях через банальну відсутність у їхніх батьків грошей на ліки, тощо. Також мені значно більше шкода бабусь з депресивних сіл та містечок, які пахали в своєму житті навряд чи менше, ніж бабці з хрещатиків, а тепер – помирають в своїх нетоплених хатах вартістю в пару штук баксів разом з землею в дуууже базарний день. І молодих людей мені шкода – тих, які понаєхалі" в великі міста зі своїх депресивних недокапіталізованих зажопінськів, пашуть з ранку до ночі за копійки, ночують на койко-місцях в нічліжках, і при цьому (не мають навіть де потрахатись) позбавлені можливості завести сім'ю-діточок.
 
Коротше, в нашій країні є купа категорій населення, які значно більше заслуговують на співчуття, ніж "мільйонери зі смітників" з совковим менталітетом, тобто люди, які мають будь-які активи шаленої вартості, але в силу різних об'єктивних та/або суб'єктивних причин нездатні розпоряджатись ними на засадах економічної доцільності.
 
Нікому не спадає на думку пожаліти йолопа, якій купив заради понтів супер-пупер тачку, але змушений жити у власному гаражі, або ідіотку, яка накупила купу шмоток від усіляких там луївіттонів, але змушена голодувати, бо відповідно на тачку та шмотки ними було витрачене ВСЕ наявне у них бабло. Тобто, більшість людей, які звикли "жити по срєдствах", кепкують з потрєблядєй, які нездатні адекватно оцінити власне матеріальне становище.
 
То з якого ж переляку "бабка з Хрещатика" знаходить таку непропорційно велику кількість "співчувальників"?! Когнітивна загадка, їй-бо! Тим більше, що у абсолютної більшості таких бабок є спадкоємці, які не бажають утримувати цих бабок при житті, але вступати у спадщину біжать наввипередки прямо з кладовища. Співчувальники! Подумайте ще раз – ви дійсно вважаєте, що є багатшими та успішнішими, ніж ці спадкоємці – аж настільки, аби субсидіювати їх за рахунок власних податків?!
 
Особисто я вважаю, що всім цим "бабкам з Хрещатика" слід створювати умови для того, аби вони могли безпечно та безперешкодно провести відчуження занадто дорогих для них активів та придбати натомість щось більш адекватне за ціною. Також я вважаю, що, оскільки "старі дерева не пересаджують", то цим людям слід дати дожити в (їхніх прєлєстях) засраних та захламлених хрещатицьких помийках, але... будь-які виплати на кшталт субсидій повинні зараховуватись як обтяження їхнього майна, які згодом компенсовуватимуться спадкоємцями під час переходу до них права власності на цю спадщину.
 
Про нашу глибоко хибну систему субсидій "на квартплату" – тобто на комунальні послуги та обслуговування багатоквартирних будинків – вже писано-переписано. Це віртуальні гроші, які отримують потенційно дуже багаті люди, власники недокапіталізованого майна – отримувачі субсидій, а "освоюють" – ЖЕКи, які (банально ці гроші коммуніздять) роблять вигляд, що нібито надають якісь там комунальні послуги та нібито обслуговують будинки. Систему отримання допомоги в Україні навмисно зроблено настільки складною та забюрократизованою, щоб лише дуууже вперті люди могли її врешті-решт отримати. Відповідь на сакраментальне питання – "кому це вигідно" – теж нібито знають всі.
 
Безумовно, субсидії мають бути, але – лише для дійсно бідних людей, у яких немає не лише грошей, а й майна. У тебе є житло, але (тимчасово чи вже назавжди) немає грошей на його утримання? Чудово, можеш жити в борг, тихенько (чи навіть швиденько) "проїдаючи" своє майно. І лише тоді, коли розмір отриманого тобою в борг зрівняється з вартістю твого майна, ти позбудешся його, підеш в соціальне житло та отримуватимеш допомогу по справжній бідності, а не ту урівнялівочну субсидію, яку зараз отримують всі, кому не влом збирати всі ці довідки та сидіти в чергах заради отих жалюгідних копійок.
 
Отже, має бути відкритий реєстр отримувачів соціальної допомоги, який, в свою чергу, неможливо скласти без складання відкритого реєстру нерухомого майна. Так-так, я нарешті добралася до своєї улюбленої мантри, ага.
 
Але цього разу я детальніше зупинюсь на аналізі деяких конкретних факторів, які вже двадцять років продовжують тримати Україну в тісних лабетах совка, та розповім про конкретні кроки, які плануються для виправлення ситуації.
 
На даний момент, за статистикою, приватизовано приблизно 87% нашого житлового фонду. Ті нещасні 13% житла, яке ніяк не приватизується, увібрали в себе всі прорахунки української пострадянської концепції приватної власності, а всій Україні загалом – заважають переходу до цивілізованих відносин власності.
 
Проблема полягає в тому, що приватизація можлива лише за наявності згоди на неї всіх (прописаних) зареєстрованих на конкретній житловій площі. Таке єдіномисліє відсутнє саме в 13% випадків з цілком зрозумілих причин – хтось (молодь) чекає, поки повмирають старі, хтось давно "вижив" сусідів на зйомне житло та хоче якомога надовше зафіксувати цю ситуацію, хтось не дає згоду на приватизацію через ниці спонукання чи через старечий маразм.
 
Якщо в квартирі немає кімнати, розмір якої максимально точно співпадає з гіпотетичною ідеальною часткою особи, яка бажає скористатись правом на приватизацію, і укласти окремий договір житлового найму є через це неможливим, ситуаціє заходить в глухий кут. Логікою законодавця, який передбачив обов'язкову згоду усіх наймачів, було небажання "плодити комуналки". Але цієї мети досягнуто не було, бо аж 13% громадян все одно так і не змогли порозумітись з сусідами.
 
Тому для якнайшвидшого завершення приватизації житла слід негайно дозволити індивідуальну приватизацію ідеальних часток незалежно від бажання інших осіб, зареєстрованих в квартирі/кімнаті.
 
Слід сповістити населення, що незабаром настане "день Х", до якого всі бажаючі матимуть змогу приватизувати ще недоприватизоване, в тому числі – і без згоди потенційних співвласників. А ті, хто відмовиться від цього свого права з будь-яких причин – залишаться простими орендарями квартир/кімнат чи навіть частин квартир/кімнат, що належать територіальним громадам, які вчинятимуть надалі з орендарями на власний розсуд. В тому числі – встановлюватимуть ринкові ціни оренди та виселятимуть за несплату орендної плати. Переконана, що під такою загрозою, належним чином "розжованою" через ЗМІ, рівень приватизації практично миттєво сягне стовідсоткової позначки.
 
Навіщо ж так потрібно і чому це так важливо – покінчити нарешті з приватизацією? А тому, що саме наявність оцих 13% неприватизованого житла є суттєвою перешкодою для масового створення ОСББ (об'єднань співвласників багатоквартирних будинків). Чому? А тому, що для того, аби люди могли приймати якісь рішення стосовно свого спільного майна, їх потрібно озброїти ефективними алгоритмами прийняття таких рішень.
 
Наведу приклад. В моєму під'їзді – лише дві квартири на поверсі, і на всіх 18 поверхах мого під'їзду всі сусіди благополучно поділили між собою допоміжні приміщення біля своїх двох квартир та відремонтували їх – а це приблизно 64 кв.м. коридорів та "вуличних" балконів. Ми з сусідами, наприклад, розмежували цей простір стіною, в результаті чого сусіди отримали величезну кладовку без вікон, а ми – майданчик біля сміттєпроводу, який ніколи не викристовувався за призначенням (ми туди поставили диван та телевізор), та "вуличні" балкони. Всі щасливі – і сусіди, які тепер зберігають купу речей за межами квартири, і ми з чоловіком, бо тепер сини наші водять в гості дівчаток одночасно і у відокремлене приміщення, і фактично у нас на очах;)
 
А в сусідньому під'їзді – вже чотири квартири на кожному поверсі. Так ось – там привели до тями аналогічні вільні площі лише на трьох поверхах з 18-ти. Чому? А тому, що двом квартирам домовитись, як бачите, в кілька разів простіше, ніж чотирьом.
 
То що ж казати про багатоквартирні будинки, в яких по 100-600 квартир?! Про що вони можуть домовитись без чітко прописаних алгоритмів? Питання риторичне. Але навіть якщо дати нашим людям алгоритми, аналогічні прописаним, наприклад, в естонському Законі "Про квартирні товариства" (чудова діюча модель міні-акціонерного товариства, да), то... вони не зможуть ними скористатись!
 
Тому що, як я вже пояснювала на пальцях, наші багатоквартирні будинки не формалізовані як цілісні майнові комплекси! Тобто, немає окремого правовстановлюючого документа на цілий будинок, в якому було б зазначено, якої він площі, які в ньому є приміщення, кому вони належать і якою часткою у вигляді арифметичного дробу є. А отже, неможливо визначити навіть кворум, тобто кількість співвласників, необхідних для проведення загальних зборів та прийняття легітимних рішень.
 
Зрозуміло, що доки в кожному будинку 1/6 квартир належить тіпо териториальній громаді, а насправді – є у "прихованій" власності зареєстрованих там людей – ніяких правовстановлюючих документів на ці квартири ніхто не робитиме, а отже, ніяких ОСББ масово не стоврюватиметься. Про проблему горищ та підвалів навіть згадувати страшно: (
 
Отже, ось вам логічний ланцюжок:
 
1. (Не застібнуто верхній гудзик на гімнастьорці) Заборонено приватизацію ідеальних часток, через що 1/6 житлового фонду ніяк не приватизується.
 
2. Суттєва кількість неприватизованого житла заважає формалізації багатоквартирних будинків як цілісних майнових комплексів, поділених на квартирні власності, визначені як частки цих комплексів у вигляді арифметичного дробу.
 
3. Невизначеність часток перешкоджає створенню та успішному керуванню ОСББ.
 
4. Фактична безхазяйність житлового фонду призводить:
 
а) до його руйнації;
 
б) до шалених об'ємів крадіжок грошей, які сплачуються населенням за ненадані послуги з обслуговування житлового фонду.
 
Це так, для початку. Реформи ми починаємо такі:
 
1. Перший етап – зміни до законодавства, завдяки яким буде закінчено приватизацію в найкоротші строки (дозвіл на приватизацію часток незалежно від бажання сусідів), та розробка методів формалізації багатоквартирних будинків як цілісних майнових комплексів.
 
2. Другий етап – впровадження ефективних механізмів прийняття рішень в багатоквартирних будинках.
 
Далі буде