Цушко влаштує земельним рейдерам «кадастрофу»?

Пристрасті по кадастру
 
Дізнавшись, що міністром економіки призначено Василя Цушка, я зітхнув з полегшенням. Ну, нарешті! Здійснюються мрії численних інтернет-форумників і деяких екзальтованих адвокатів.
 
Ідучи на вибори, команда чинного президента Януковича обіцяла багато цікавого. Ми люди незлопам’ятні, просто пам'ять маємо гарну. Тому ми аж ніяк не збираємося забувати ні про 5 років податкових канікул, ні про іпотеку під 7%, ні про 17% ПДВ, ні про 16% податку на прибуток. Тим більше, про 75% бюджетних місць в українських ВУЗах, та про відміну наповнюваності класів і збереження 2000 сільських шкіл.
 
Але тепер всі ці обіцянки стають неважливими. Те, що на нас насувається, - справді того варте. Новосформований уряд Азарова безперечно й дуже скоро мусить покласти край корупції і беззаконню в питаннях власності на нерухомість і земельне майно, причому раз і назавжди. Йдеться про впровадження системи титульної реєстрації права на майно і створення відкритих реєстрів власності та кадастру всього нерухомого майна на теренах Української держави. Подання на розгляд Верховної ради відповідних законів слід чекати у найнайближчий час.
 
Історія питання така. За совецької влади, земля їй пером, найвільніша у світі совецька людина власності не мала як такої. Квартира була власністю не особистою – державною. Купити-продати її було не можна. Кількість цінностей вдома завжди могли перевірити представники влади. Частіше за все - за «стуком» сусідів. Чи по статках живемо?
 
Аж відколи совецький лад, земля йому пухом, пішов у кращий світ, на просторах великого й могутнього з’явилася верства населення забута в Україні з 1917 року, а в Росії й взагалі майже нечувана – приватний власник. Українські громадяни де легко, де не дуже поставали власниками своїх помешкань, машин, дачних будиночків, грошей (у будь-якій валюті), деяких цінностей і ще багато чого. Найбільш спритні українці стали господарями приватних торгівельних точок, майстерень, всіляких сервісів і більш потужного бізнесу. Пересічний громадянин раптом усвідомив, що за приватну власність можна сперечатися з владою. Чи багато людей насмілювалися за совка судитися з міліцією? І тільки не треба базікати про найвзірцевішу у світі совецьку міліцію. Десь вона може й була взірцевою, але тільки не у промислових містах.
 
В сучасному житті судові позови проти міліції, слідчих прокуратури, працівників ЖЕКів та держадміністрацій стали майже нормою. Але там де є власність – є й бажаючі привласнити. Особливо в умовах, коли в країні існує чимало об’єктів, належність яких не встановлена остаточно. Тим більше – коли суди продаються, інспекції покупаються, а земля у центрі столиці України давно подолала ціну землі у центрі Парижу. Хто з нас не чув фрази «землевідвід» чи «незаконне виділення землі»?
 
Факт має місце. На сьогоднішній день в Україні формалізовано тільки 5-8% земельної власності, в залежності від методики підрахунку. Тобто – тільки 5-8% української землі та об’єктів нерухомості мають чітко визначеного власника, право власності якого підтверджене відповідними документами та постановами. Все інше – під питанням. Права власності на всю іншу землю та нерухомість можуть бути щомиті оскаржені в суді, чи змінені постановою відповідного органу влади. Саме таке становище дозволяє особам з грішми, зв’язками та впливом невизначену форму власності на землю спокійнісінько перетворювати на цілком визначену. Тобто – на свою приватну. А оскільки під гарячу руку потрапило чимало земель пам’ятників, заповідників та приватних осель, де вже мешкають люди – проблема у суспільстві набула чималого розголосу.
 
Скандально відома адвокатка Тетяна Монтян вже не один рік проголошує в пресі ідею формалізації всієї української нерухомості. Йдеться по суті про гігантську ревізію, задля визначення конкретних власників усієї нерухомості й усього майна в державі Україна. Метою такої ревізії має стати всеукраїнський реєстр – такий-собі списочок, до якого буде занесено, кому й на яких підставах належить те чи інше майно на теренах держави. А цей реєстр доповнить державний кадастр, в якому має бути описане, з чого складається це майно, де його кордони тощо. Наявність такого реєстру, по-перше, має вирішити усі суперечки стосовно тих чи інших об’єктів і визначити конкретного власника – державу, юридичну чи фізичну особу. Наявність реєстру покладе край спекуляціям та унеможливить рейдерство. Хіба не гарно?
 
Проблема виникла не в нас єдиних, та ж сама ситуація з майном була на просторі всього колишнього соцтабору. Але там формалізувати власність розпочали зразу ж відколи совецька влада віддала Богу душу. Не тільки в Польщі, Угорщині, Румунії чи Східній Німеччині, а й у країнах Балтії питання визначення власників виникло з перших років їхньої незалежності. Процес цей нешвидкий і дуже болючий. Приміром, в Естонії формалізація власності була розпочата у 1992 році. На шляху ревізії на естонців чекали незчисленна кількість судів, нервів та скажених суперечок. На сьогодні в Естонії формалізовано 97% всієї власності – за решту й досі тривають суди. Для самої ж держави така формалізація виявилася вкрай вигідною. По-перше, було унеможливлено численні суперечки за власність і майно. По-друге, в зародку було задушене неабияке джерело корупції. А по-третє, численні збори та податки на власність добряче поповнили державну скарбницю.
 
Але це – у них. Що не кажіть, в країнах східної Європи та Балтії, верства власників існувала задовго до приходу будівників «великої імперії» та «режиму рівноправних трудящих». В Україні до 1917 року традиція приватної власності на землю існувала, але власників було небагато. Власне кажучи, саме «земельне питання» спричинило більшовицький переворот і громадянську війну. Зараз же в Україні більшість населення просто не розуміє потреби формалізації власності. Чимало людей ще й зараз внутрішньо залишаються тими ж самими «совецькими громадянами», будь-якої миті готовими до повернення реальності, коли «все навкруги колгоспне, все навкруги моє».
 
Зв’язку між чітким визначення власників на все майно в межах держави та власним добробутом більшість людей просто не усвідомлюють. Яке там державне майно? Тут би своє зберегти! Ті ж, хто розуміє – так само не поспішають агітувати за формалізацію. Причина очевидна – у мутній річці краща риба. Коли мова йде про те, аби самому здобути власність і бажано б дешево, державні інтереси стають зразу ж дрібними і якимись далекими. Про те, що така власність вже завтра може бути відсуджена на користь риби з більшими зубами, в такі моменти якось не мислиться. Результати такого господарювання вже мають свої сумні наслідки. Згідно з чутками, покійний Євген Кушнарьов у різних формах власності мав статки близько $500 мільйонів. Після смерті політика «зграя товаришів» залишила його сім'ї лише крихти.
 
Взагалі-то постанову про створення автоматизованого земельного кадастру Державний комітет по землересурсах прийняв ще 1997 року. У 2004 році Всесвітній Банк відкрив кредитну лінію на майже $ 200 мільйонів для здійснення Проекту з видачі державних актів на землю і  розвитку системи кадастру. Пізніше банк ледь не призупинив фінансування – урядові установи України фактично саботували роботу. Небайдужі громадяни, і в першу чергу адвокатка Тетяна Монтян тривалий час носилися з ідеєю формалізації мов з ліхтарем серед білого дня. Аж нарешті пані Монтян пощастило. За її словами, вона знайшла політика, якого зацікавила ідея створення державного реєстру власності. І був цим «добрим молодцем» міністр МВС у другому уряді прем’єра Януковича, пан Василь Цушко. Усвідомивши всю глибину ідеї, пан Василь провів інвентаризацію землі, що належала до відомства МВС. І, о жах, з 97 тисяч га міліцейської землі тільки 3 тисячі мали держакти. За твердженнями адвоката Монтян, саме за інвентаризацію землі МВС, а аж ніяк не за сутичку «Беркута» з президентською охороною в будинку Генеральної прокуратури, міністра було усунуто з посади, а невдовзі - отруєно.
 
Клята ненажерлива помаранчева влада гнобила чесного й самовідданого міністра Цушка за його принциповість у земельних питаннях. Хіба хтось сумнівається у цьому? Он як охарактеризував Цушка голова правління Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча і головний спонсор СПУ Володимир Бойко: «Василь Цушко – патологічно чесна людина… Він – людина небагата. Ніколи чужої копійки не поклав у кишеню. Та й іншим не дозволяв».
 
Тож справедливість не за горами. Тепер пан Василь Цушко - цілий міністр економіки. Напевно, вже зараз він готує укази про формалізацію власності. Рейдерів та корупціонерів невдовзі чекає справжня «кадастрофа».
 
Мушу чесно визнати. Дивлячись на фото пана Цушка, я дуже сумніваюся, що він взагалі розуміє значення слова «кадастр». Сам пан Цушко ніколи й нікому не розповідав про ці безперечно героїчні риси своєї біографії. Про подвиги вже чинного міністра економіки, місту та світу відомо виключно зі слів вищезгаданої адвокатки Тетяни Монтян. Тож доводиться вірити їй на слово. Бо інакше, як нам вірити їй по інших гучних справах? Наприклад, як тоді вірити її розповідям про «справу педофілів»?
 
Дракон - Дмитро Калинчук для "Українського тиждня"
 
http://www.ut.net.ua/tribune/199/0/11/