Про білу фату, білі колготи та білі рукавички

…Нарешті, мусимо думати. За п'ять років Помайдання розівчилися це робити.
 
Спостерігали за манжетами білих сорочок Ющенка, ми спостерігали за його вишитими сорочками і вислуховували пастирські проповіді про те, як треба любити Україну, її мову, її історію, але практично нічого радикально не міняти в її долі в її щоденному бутті, навіть не приступити до жодної реформи.
 
Суцільні балачки, заклики, наміри. Жодної реальної справи! Хіба що знято таємність із трагедії Голодомору, реставровано гетьманську столицю Батурин та відбудовано "Мистецький арсенал". Це за п'ять років могутньої президентської влади з прямою вертикаллю аж до районного центру, а то й села.
 
Декоративний лідер, якого висхідна хвиля спалаху національної свідомості українців винесла на вершину історії, але він не був готовий до такої висоти.
 
Сірий, бездіяльний період управління Україною Віктором Ющенком може запам'ятатися хіба що спробою реанімації кволої національної пам'яті українців. І від того користь велика для молодої держави.
 
Ну, не спромігся чоловік на більше. Переоцінив свої сили, балотуючись у президенти. Зробив, що міг. Вибачайте. Обирайте собі, кого хочете, а я пішов. До "Мистецького арсеналу", до бджіл, до свого фільварку в Безрадичах… І тоді забулася б, можливо, бездарна, хуторянська, в малоросійському стилі, громадянська війна з власним урядом.
 
Якщо в Ющенка патологічна, невиліковна ненависть до вчорашньої вірної соратниці чи комплекс усвідомлення своєї політичної неконкурентоздатності поруч з нею, то навіщо ж було проявляти малодушну безпринципність і створювати з нею коаліцію, вносити її кандидатуру на посаду прем'єра?
 
Треба після позачергових виборів падати в обійми регіоналів, садити в урядове крісло Януковича. Юля залишилася б в парламенті, очолила б опозицію. Сильну, конструктивну, котра допомагала б уряду конкретними порадами у доланні вселенської кризи.
 
Стверджую: Юля б щоденно, на відміну від Януковича, працювала в парламенті, така опозиція не сиділа б у кущах, виходячи звідти для того, щоб обгавкати тих, хто справді працює, а підставляла би своє плече тим, хто цього потребує. І з такої опозиції Юля ішла би в президенти. І мала б блискучу перемогу вже в першому турі.
 
Свідома Україна, у тому числі й найближче оточення Ющенка, знали, що це перша й остання його президентська каденція, що наступної не буде. Знали всі, крім самого Ющенка.
 
Він прийшов під мільйонний гул Майдану і мав можливість тихо, непомітно залишити Перше крісло держави, передавши владу тому, хто таки виконає заповіти Майдану і в такий спосіб відродить занедбану ним державотворчу ідеологію Майдану. Цей варіант мала би підказати, навіть змусила б це зробити любов до України, відповідальність за її майбутнє.
 
Та і в душі, і в розумі Ющенка на цьому шляху, на шляху любові до України, постала ненависть до Тимошенко. Як письменник, я це розцінюю саме так: на терези з одного боку було кинуто любов до України, президентська відповідальність за її подальшу долю, а з другого – комплекс ненависті до особи Юлії Тимошенко.
 
Остання заступила світ і розум Вікторові Андрійовичу. Особливо після того, коли він дізнався результати першого туру і збагнув, що в Юлії Тимошенко є реальний шанс стати наступним президентом України. Адже більшість голосів Тігіпка, Яценюка, Ющенка, Гриценка, Литвина, Костенка, зрештою навіть Тягнибока у першому турі забрано на електоральних пасовиськах саме Юлі.
 
У другому турі вони мали б повернутися до неї. То більше, що Ющенко знає ціну команди Януковича, пережив від неї страхітливі образи, фальсифікації й приниження своєї гідності, (згадайте хоча б шабаш у Донецьку в 2004-му), знає різницю між програмами, поглядами і цілями обох претендентів.
 
І не треба було йому, вже остаточно переможеному "супердемократичному" гарантові Конституції, підтримувати у другому турі Юлію Тимошенко. Його підтримка лише б нашкодила будь-кому, навіть Януковичу.
 
Президентові варто було сказати одну-єдину фразу: "Голосуйте за кого хочете, моя справа – забезпечити демократичність вашого вибору!"
 
Ясна річ, на такий елементарний, суто людський, людинозобов'язуючий крок Ющенка вже не вистачило. Його політичні, людські, зрештою, чоловічі акумулятори цілковито сіли.
 
Він повівся не як державник, зобов'язаний поставити національний інтерес, подальшу долю нації вище примітивних емоцій свого "еґо", а як ображений на сусіда, заздрісний сільський дядько з притчі про корову.
 
І тут Ющенко вдається до політичного лукавства, а точніше – політичної підлості – він напускає демагогічного туману – мовляв, Янукович і Юля – абсолютно однакові, тотожні, обоє антиукраїнські…"два чоботи"… І за Юлі, і за Януковича, мовляв, Україна загине. Хай гине! Мені байдуже. Порятунок України в тому, щоб ви проголосували проти них обох. Ви голосуйте проти обох, у цьому порятунок України за рецептом "патріота" Віктора Ющенка.
 
Цей сигнал посилається передусім у патріотично-емоційну Галичину:викреслюйте обох! Ідіть на вибори і голосуйте "проти всіх"! Цим ви врятуєте Україну. Більше того, Ющенко об'їздить з виступами всю Західну Україну, закидає її листівками із прямим закликом не підтримувати жодного з кандидатів. Залучає до цього жалюгідні рештки своєї партії "Наша Україна".
 
В’ячеслав Кириленко, Ксеня Ляпіна, Оксана Білозір, Кензьор, Ткач, Стойко, костенківці, єдиноцентристи, парубії фактично агітують за Януковича, бо всіляко нищать Юлію Тимошенко і свідомо не чіпають лідера регіоналів.
 
Донеччина, Луганщина, Харківщина, Одещина, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина Ющенкові і, як вони кажуть, "нацикам", не довіряють і тому не чують президентської настанови "Голосуйте проти всіх!".
 
Вони підуть на вибори і, на зло ненависному їм Ющенкові, будуть голосувати за Януковича. Президент їх до цього навіть заохочує. То більше, що він постійно демонструє поблажливо-приязне ставлення до свого головного політичного ворога 2004-го Януковича, котрий кидав йому не рукавичку, а відбійний молоток, приказуючи: "Виході, труслівий Леопольд! Виході, поговорім!!!" Тепер його ворогом стала Юля.
 
А для прихильних до Ющенка, емоційно- довірливих до його патріотичних гасел галичан (а ще після того, як з тріском програно вибори – "кинув Героя" Бандері, визнав УПА; чому не зробив цього давніше, коли був повноцінним президентом?) це вже пряма вказівка: забираємо голоси в Юлі!
 
Не просто не йдіть на вибори, а йдіть, голосуйте, але проти всіх, тобто – проти Тимошенко. Зрештою, усю виборчу кампанію другого туру Ющенко вів до влади Януковича.
 
Донецький, кримський, луганський, харківський, миколаївський, запорізький, херсонський, одеський, дніпропетровський проросійський виборець Януковича піде на дільниці майже організованими шеренгами, навіть ті, хто у 2004-му голосував за Ющенка. Цим вони відімстять йому за зраду ідеалів Майдану.
 
Це була жорстока і підла війна Ющенка у другому турі не лише проти Юлі, а й проти націонал-демократичних сил, проти європейського вибору України. Зрештою, проти самої України. І це в той час, коли все чесне, свідоме, далекоглядне, справді українське, що є в нашого народу, навіть не в усьому довіряючи Юлі – стало на її бік.
 
Перший президент України Леонід Кравчук, академік Борис Патон, філософ Попович, легендарний Левко Лук'яненко, політв'язні Богдан Горинь та Микола Горбаль, геніальний український художник Іван Марчук, видатні кіноактори Іван Гаврилюк, Федір Стригун, класики української літератури Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Анатолій Дімаров, Роман Іваничук – фактично вся Національна спілка письменників іменем своєї президії. Та майже всі ті, хто стояв на Майдані чи гаряче підтримував його і Ющенка в 2004-му!
 
Це була, після Майдану, друга перемога Ющенка: вибори в кінцевому підсумку виграв Янукович. Піррова перемога, братове українці. Піррова. Останню медаль Героя, що залишилася до інавгурації Януковича, Ющенко міг би почепити собі. І зійти з політичного кону.
 
Я на своєму, лихої слави, сотому виборчому окрузі в Кіровограді під час виборів, зробив усе, що міг. У провінційному обласному центрі, де при владі залишилися зухвалі криміналізовані угрупування, котрі тримають у лещатах фінанси, нерухомість, медицину, освіту, комунальну сферу і котрі легально підтримують регіоналів на всіх виборах – за Юлю проголосувало п'ятдесят дев'ять відсотків виборців.
 
Це при тому, що були і неприродно масовані голосування дома, були "каруселі", були організовані регіоналами "підвезення" своїх виборців до дільниць.
 
Сотий округ і цього разу був оригінальним у найкращому розумінні цього слова. Регіонали пропонували студентам гроші за "правильне" голосування. Треба було проголосувати, сфотографувати бюлетень на мобілку. Вкинути бюлетень в урну. Прийти після цього в призначене місце, показати фото на мобілці й отримати гроші.
 
Молодь знайшла вихід, як одурити фальсифікаторів. Вони в кабіні впихали бюлетень у целофановий файлик, ставили "пташку" проти Януковича, фотографували на мобілку. Виймали бюлетень. Тепер робили позначку проти Тимошенко. Вкидали бюлетень в урну і йшли отримувати гроші.
 
Мені вони навіть показували, як це робили. Надавалися до цього лише ті, хто ледве зводить кінці з кінцями від стипендії до стипендії.
 
У першому турі мені не дозволили проголосувати, хоч я виконав усі постулати закону: взяв довідку в готелі, що проживаю там уже місяць, зареєструвався в паспортному столі, мав про це офіційне підтвердження, за кілька днів до виборів зайшов на дільницю, де комісію очолювала комуністка, котра відразу дала зрозуміти, що мені тут не вдасться "перєступіть через закон". Мені відмовили, нічого не пояснюючи. У другому турі помінявся склад дільничної комісії, і мені навіть надіслали запрошення до готелю.
 
Принагідно я сердечно дякую мешканцям обласного центру, де Кіров і досі демонструє свої штани "галіфе" на центральному майдані перед обласною радою та адміністрацією, та жителям цієї прекрасної, справді центральноукраїнської області за їхній розважливий, мудрий і стоїчний патріотизм, громадянську сміливість і непідкупність. Ви відстояли авторитет та політичну вартість, значущість саме Центру України та розумну ідею україноцентризму. Я й надалі з вами. У ваших проблемах і клопотах.
 
Не можу обійти поведінку в другому турі тих, хто в першому претендував на роль лідера сорокасемимільйонного українського народу. Маю на увазі не тих, хто просто "прогулявся на вибори", а серйозних претендентів на папаху (не шапку!) Мономаха в Україні: Тігіпка, Яценюка, Гриценка. Решта не варті вашої уваги через мізерію набраних голосів.
 
Не збагну, для чого було йти на вибори Юрієві Костенку, знаючи, що його партія вже не здатна на сомостійну роль у політиці? Чиїх два з половиною мільйонів гривень застави викинуто на вітер? Що за проект? Забрати голоси в Юлі у першому турі? Ну забрав мізерію і зіскочив з потягу. У політичне небуття. А це ж колишня, розкольницька частина раніше могутнього Руху. Амінь! Кажуть, тепер топчуться біля офісу партії Регіонів. Дай, Боже, щоб брехня.
 
Але як нам зрозуміти поведінку Сергія Тігіпка, який вихопився з політичної тіні, відсидівшись у бізнесі, поки політика в Україні, завдяки Ющенкові, набрала ознак шизофренії? Забулася його утаємничена втеча з посади голови штабу Януковича в 2004-му, коли запахло поразкою.
 
Забулося те, що, власне, Юля покликала його із забуття торік у свою команду. Ні за що не відповідав чоловік, не тягне за собою жодного негативу з економічної кризи. Чистюля! Фарт! Підмощені подушечки на плечах для ефектної реклами.
 
Гаразд, набрав аж тринадцять відсотків. Зробив заявку на своє політичне майбутнє. Теж правильно. Думає про себе, про наступні вибори. А хто ж подумає про Україну? Хто ж пожертвує своїми егоїстичними амбіціями?
 
Він, Тігіпко, котрому його політтехнологи грамотно провели рекламну кампанію, на яку повівся середній клас, просив, бачите, не підтримувати в другому турі нікого, щоб залишитися політично "цнотливим". У білій фаті, білих колготах та білих рукавичках. Хіба ж Тігіпко, котрий дременув із штабу Януковича, коли запахло поразкою, не знає базових вартостей і різниці між Юлею та Януковичем? Попри те, що Юля пропонувала йому ідей на посаді прем'єра? Іди, реалізовуй себе, а потім сягнеш і президентства.
 
Ні, таки опустився до примітивного малоросійського самоїдства. Ось тому й приречена кутуляти на милицях наша українська Доля, братове.
 
Те саме стосується й Арсенія Яценюка з його істеричними амбіціями й екзальтованим пафосом "вундеркінда".
 
А тим часом Жириновський після виборів в Україні уже заявляє: "Через пять лет они поймут, что у них нет экономики. А поскольку нет экономики, надо возвращаться в отцовский дом. Погуляли – и назад, ребята, домой. Пошутили и хватит. Назад, домой!"
 
Чуєте, ті, хто "проти всіх"? Котрі вкрали перемогу в України й віддали її Януковичу? Вас кличу назад! У ганебну колонію.