Запахи у повітрі

Все чим переймалася сьогодні переважна більшість українських громадян – це питання, запроторять, чи не запроторять Юлію Тимошенко до буцегарні.
 
При цьому складалося враження що цього хотіли всі. Як ті хто цідив крізь зуби «юлька-варофка, так тобі й треба» та радісно потирали руки, так і ті хто є начебто належать до протилежного табору.
 
Перші хотіли цього просто з ненависті, з бажання помститися (за що?), та й просто від природної агресії, випустити яку назовні заважає елементарне боягузтво, то ж вони втішаються споглядаючи, як влада «мочить» опозиціонерів.
 
Інші в такому бажанні навряд чи призналися б одне одному вголос. Але там, в глибині душі. Цей режим, образно кажучи, вже розлив навкруг стільки вогненебезпечної суміші, що здається, що потрібна лише іскра й спалахне полум’я народного гніву.
 
Але чи то попередні іскри були надто слабкими (День гніву, знущання влади над Луценком), чи то розлита суміш ще надто вибухова.
 
От і сподівались (цілком припускаю, що багато хто підсвідомо), що ото зараз Юлію Володимирівну закриють і спалахне, і бабахне.
 
Найбільш нетерплячі стікалися до генпрокуратури й втягували носом повітря, намагаючись вловити запах набезпечно-горючих випарів.
 
Не знаю. Може Пшонка висовував голову у вікно й теж нюшив тепле травневе повітря. Потім телефонував своєму другу Януковичу й радився.
 
- А чим пахне? – питав Янукович.
- А х-хто його знає, - спіткнувшись на літері «х», відповідав Пшонка.
- А ти нюхай, нюхай, - наполягав Янукович.
 
Пшонка чемно висовувався у вікно мало не по пояс й старанно тягнув носом.
 
- Каштанами пахне, - доповідав він за мить.
- А бензином, чи там газом, чи цим, як його, кєросіном не пахне, - наполягав Янукович, бо звідки ж йому знати, що «кєросін» українською буде «гас».
 
Прокурор знову нюхав і, боячись фатально помилитися, доповідав, що наче трішки, але таки пахне. Трохи провагавшись, додавав, що пахне може навіть і не трішки, а може навіть і не пахне, а смердить, хоча цілком можливо, що то таки каштани.
 
Словом, сьогодні Тимошенко, після восьми годин допитів й слідчих дій, таки відпустили.
 
Хтось зітхнув, з полегшенням зітхнув. Хтось спересердя плюнув. У теплому травневому повітрі явно відчувався запах каштанів і ще чогось невловимого.
 

 
P.S. Всі персонажі і події цих нотаток є витвором виключно уяви автора. Будь яке співпадіння з реальними подіями, людьми, прізвищами, деревами, запахами вважати лише випадковим збігом, обумовленим грозовим фронтом, що насувається на Україну.