Реклама з ненависті.

Голос у слухавці випромінював захват: «Я тут вашего «Черного ворона» дочитал. Слушай, а сильная вещь!» Людина яка це казала, ще місяць тому переконувала мене що українська мова – неконкурентоздатний анахронізм. Мовляв книжок цікавих українською – нема, кіно якісного – нема, коміксів-мультиків – на пальцях перелічити, а з цього висновок – українська мова приречена на зникнення. Нині після «Чорного ворона» він раптом позбувся відрази до української книжки – вже стрельнув у мене шклярівський «Ключ» (а що там ще цей Шкляр написав?), позичив «Холодний яр» Горліс-Горського (закортіло почитати про Холодний яр) та відкрив для себе «Книгарню Є».
 
А почалося все з того що тиждень тому він спитав у мене: «Слушай, че там за крик вокруг романа «Черный ворон»? У тебя он есть на почитать?» Виглядає анекдотом, але роман Шкляра мій приятель відкрив завдяки галасу здійнятому Бодаренко, Колесніченком, Чаленком та іншими Табачниками, що мовляв, Шевченківську премію вручили за ксенофобський, антисемітський та порнографічний роман. Виходить кращою рекламою для українського роману став рев та галас вчинений дрімучими українофобами?!
 
Насправді їхні звинувачення варті божевільні. За їхньою логікою треба негайно заборонити як ксенофобські, фільми «Адміралъ» та «Господа офіцери» (там «правильні росіяни» закликають різати «росіян неправильних»). Треба негайно заборонити як антисемітські фільм «Столипін… Невивчені уроки» та цілу низку російської документалістики (звинувачують євреїв у тероризмі та поваленні царизму). А романи Анджея Сапковського «Вежа блазнів» та «Божі воїни» треба взагалі покарати остракізмом – там і закликання чехам різати німців, і антисемітські промови католицьких прелатів, і порно-сцени… У змалюванні статевих стосунків між чоловіком і жіночкою в різних позах та ракурсах Шкляру до Сапковського ще рости й рости.
 
Якщо роман Шкляра антисемітський, ксенофобський та порнографічний, то як бути усіма переліченими і ще багатьма незгаданими творами європейських, американських, а зрештою й російських митців? Гадаю Бондаренко-Колесніченки-Табачники про це не думали. У стані оскаженіння людина взагалі втрачає здатність мислити логічно. Дрімучі українофоби відчули потужність удару, нанесеного їм романом Шкляра. Роман читатимуть. Його героями – захоплюватимуться. Тема Холодного яру набуватиме все більшої популярності. За Холодним Яром суспільство все детальніше усвідомлюватиме зміст явища української отаманщини.
 
Отаманщина це таке явище до якого аж ніяк не притягнеш «геополітичні плани австрійського генштабу» та «підступну пропаганду галичан». Більше 200 загонів чисельністю від 500 до 10 тисяч осіб (Зелений, Ангел, Чучупака, Блакитний, Гулий, Гальчевський, тощо) складалися з мешканців Наддніпрянщини, Слобожанщини, Поділля та Причорномор’я і билися вони за вільну Україну без усякої галицької пропаганди. І це ми ще не згадали про повстанців-анархістів (Махно, Коцур, Маруся Нікіфорова), про отаманів-флюгерів (Божко, Григор’єв) та про штатні частини української армії складені з наддніпрянців (Запорізький корпус полковника Болбочана, Гайдамацька бригада, Волинська дивізія полковника Оскілка, Сіра дивізія, тощо).
 
Шкляр зробив те що українським митцям треба було робити з самого початку Незалежності. Не плакатися про засилля російськомовних книжок, а писати якісні власні. Не вимагати обмежень на російськомовний продукт, а створювати свій – конкурентоздатний. Те що держава має дбати про мову українців – обговоренню не підлягає. Але дещо може зробити і простий митець. Він можна розкрутити своїх героїв на противагу російським.
 
Вони нам – гаспод-офіцерів та анархіста Махно, а ми їм – солдат-запорожців, кінну бригаду Чорних Шликів та отаманів-самостійників.
 
Можна писати твори не з нудливо-андеграундним сюжетом, а легкі, стрімкі, емоційні, провокативні. Імперці казитимуться? Та хай їм грець! Вони казитимуться з будь-якого прояву української самосвідомості, тож днем раніше – днем пізніше, не суть важливо. Проти імперської пихи треба діяти нахабно, весело і глузливо як діяли… ті самі українські отамани.
 
Роман «Чорний ворон» («Залишенець») для імперців став аж надто потужним ударом. Вони зрозуміли що це лише перша ластівка – далі буде. Засліплені злобою та безсиллям українофобська «п’ята колона» здійняла вереск – роман ксенофобський, антисемітський, порнографічний! Вони здійняли хвилю у пресі… і цим створили для роману дивовижну гучну рекламу. Якби вони просто промовчали, подія може пройшла б як непомічена. А тепер наслідки стануться обов’язково. Два видання роман вже витримав протягом практично одного року – рекорд для української книжки. Гадаю невдовзі знадобиться й третє – після такої реклами попит явно перебільшить пропозицію. На Сході романом зацікавилися вже зараз.
 
Тож мусимо бути вдячні Бондаренкам-Колесніченкам-Табачникам та їхнім симпатикам. Українофобія що застелила їхні очі за певних умов стає дуже корисною. Хай верещать і скиглять далі! Хай далі рекламують у своїх областях україномовні твори.  
 
Дмитро Калинчук