Дві мови – одна ворожнеча.

Існує довід який дуже люблять представники російськомовної громади України – мовляв у світі є багато держав з двома та більшою кількістю державних мов, чому ж тоді україномовні виступають проти другої державної російської? Карколомних доводів задля обґрунтування  всіх «за та «проти» вже сказано чимало. При цьому вкрай рідко чутно такий довід – відмовляючи російськомовним у визнанні російської другою державною, українці банально захищають свою мову від остаточного знищення у майбутньому.
 
Мовно-культурне протистояння існує завжди і по всьому світові. В умовах глобалізації мова країни що має більш сильну культурну індустрію (і як наслідок – кращу рекламу своєї економіки) намагається витіснити національну мову в медійної середовищі певної держави. Якщо держава не чинить опір – невдовзі вона говоритиме мовою «медійного окупанта». Прикладів цьому – безліч.
 
У Ірландії національна ірландська мова має конкурувати з англійською - мовою за якою стоять Англія та США. Нині навіть за офіційною статистикою, особи що володіють ірландською складають 1/4 населення країни і тенденції до збільшення їхнього числа не спостерігається попри всі намагання уряду. Не попишеш – демократія. Хочеш аби твоя національна мова виживала – мусиш конкурувати з британським телебаченням та Голівудом. Якщо пуп не розв’яжеться.
 
Мовне питання – довічний камінь спотикання у Бельгії. Нідерландомовна Фландрія витрачає шалені кошти на підтримку своєї національної ідентичності, але нічого не може зробити з франкомовною Валонією. Складно поширювати на Валонію нідерландську мову, маючи у конкурентах медіапростір і кіноіндустрію цілої Франції.
 
Сама Франція чинить шалений опір британізації свого культурного простору. Щороку Франція витрачає до 4 млрд євро на популяризацію в світі своєї культури. Витрачає успішно – романи Олександра Дюма читає вся планета, а Крістіан Клав’є, П’єр Рішар та Жерар Депардьє – зірки світового рівня. Заходами культурними Франція не обмежується – за використання англіцизмів у громадських місцях француз може на півроку потрапити за грати. Ідеться про демократичну (!) країну, гадаю ніхто не сумнівається?!
 
А от українці не можуть собі дозволити витрачати великі кошти на підтримку своєї мови. Українці не мають адміністративних важелів, аби зупинити русифікацію своїх дітей. А русифікація триває – тільки лицемір буде стверджувати протилежне. Справа не в якійсь активності росіян, нинішня Росія навпаки зробила все можливе аби російська не тільки не поширювалася у світі, а ще й зникла б з побуту навіть у кількох російських регіонах (Дагестан, Чечня, Тива). Про Молдавію, Грузію та Казахстан – марно казати.
 
Русифікація, як і заводи, і ГТС нам залишилася у спадок від совка. Перелічувати всі її складові довго та й не потрібно. Варто виділити тільки дві – створення українській іміджу «мови села», а російській – престижного щаблю. Ви чули колись аби у Львові чи Києві людині казали: «Та годі кацапською белькотати – говори нормально!» Не чули? А ви поговоріть українською у Луганську чи в Криму – дізнаєтеся яка мова є «нормальною» і чому. Нам кажуть про утиск російської? Та в кількох регіонах України відбувається справжній моральний і фізичний геноцид україномовних громадян! Це – ознака демократії?!
 
Що станеться якщо російська таки стане другою державною? А станеться те що частина нині ще україномовних (точніше – суржикомовних) громадян таки остаточно стане російськомовними. На Сході українська перетвориться на тимчасово неприємність часів навчання у школі. Західна натомість упреться до останнього і продовжить спілкуватись українською. А Центральна? Судячи з останніх подій – Центральна долучиться до Західної. Дитині зрозуміло, друга державна потрібна рускоязичним не для збереження російської – для того аби не говорити українською. Тож закріпивши статус своєї мови законом, вони вдадуться до подальшої русифікації українців. Тут третього не дано, або – або.
 
Вже зараз є фірми з яких викинули усіх російськомовних – у дончаків хай роботи пошукають. Вже зараз трапляються випадки коли сім’ї розсварюються в дим, через те що син чи дочка, живучи в місті «зкацапилися» - перейшли в щоденному спілкуванні на російську. А далі? А далі розкол між україномовними та русскоязичними буде тільки поглиблюватися. Так само як баски в Іспанії іспанську знають, але не вживають (або кавказці у Росії - російську), так само українці будуть вправлятися в побутовому націоналізмі. Особливо – молодь, вона такі ігри любить. Вже зараз молодь всупереч волі влади влаштовує фестивалі українських рок-груп, гайдамацьких та повстанських пісень, тощо. В який розсадник націоналізму перетворяться ВУЗи Центральної України в рази появи «другої державної» - моторошно собі уявити.
 
Адміністративних важелів для зупинки цієї хвилі держава не має – вибачте шановні, сталінізим лишився у минулому. Демократія має свої прикрі боки навіть у Росії – там можуть формувати НАШИстський путінюгенд на озері Селігер, але заткнути пельку Євгенії Чіриковій, Олексію Навальному та Юрію Шевчуку, Кремлеві нині несила. А Україна на щастя – не Росія.
 
Прийняття другої державної не зніме проблеми – воно її тільки поглибить. Для українця російськомовний стане особою яка краде в українця його душу – зазіхає на його ідентичність та воліє знищити мову його народу. Слова «рускоязичний» і «ворог» для багатьох українців стануть синонімами.
 
Держава отримає дві мови і одну ворожнечу. Довічну.
 
Чи розуміють це рускоязичниє? Чи є спосіб виправити цю ворожнечу? Чи можливо прийти до якогось спільного варіанту вирішення проблеми? Про це – у наступній статті.
 
Дмитро Калинчук