А ЩО В МІШКУ? - 5,9

Олександр Кузьмук
 
Коли Лесь Подерв'янський вустами маляти риторично питав, – "Папа, а шо лучше ахвіцер чи камандір?", то відповідь сформувалася не інакше, як після погляду на фото Олександра Івановича, – "Та адін х.й!". Але ж не треба вважати, що в українській армії Олександр Іванович такий адін! Далеко не один! На тому стоїмо і за це вмремо! Бо цінний кадр – це цінний кадр і, як не крути, і не тасуй нашу колоду – а кадри вирішують все. І в основному вони вирішують, питання свого переміщення після чергового грандіозного просирая.
 
Що ж особливого у видатній постаті ахвіцера і камандіра? Це потребує детальнішого розгляду.
 
Як відомо, у товаріща Сталіна були Ворошиловські стрільці і Сталінські соколи. Тепер, щоб оцінити масштаби особи Олександра Івановича і особливості її виникнення, згадаймо – через 50 років на тій же території з'явилися Кузьмукові снайпери і Кравченкові орли... Допитливий читач спитає, а чим же відрізняється Ворошиловський стрілець від Кузьмуківського снайпера? А тим, що снайпери Кузьмука б'ють на випередження! Не будемо уточняти про відмінність соколів від орлів – нам голова дорога...
 
О.І.Кузьмук носить, згідно зі статутом, погони,фуражку, вуса і лампаси. У такому вигляді він є першим всесвітнім взірцем чоловічої краси (після нього йдуть Аполлон Бельведерський і Давид Мікельанджело – нє по уставу одєти!). Все необхідне Олександру Івановичу носить адьютант в дипломаті. У адьютанта: дві пари шкарпеток, одеколон "Русскій лєс", одноразовий прибор для гоління, набір жилеток "Нева", пачка сигарет "Пріма", книжка В.Алєксєєва "Красниє і бєлиє" – подарунок рідної фракції на 23 лютого. Крім цього в дипломаті: бінокль (для рекогносцировки на мєсності), пляшка коньяку (для рекогносцировки на мєстє), газета "Урядовий кур'єр" (для маскіровки), мобіла (для связі), газета "Голос України" (постєліть), огірочки-помідорчики, одноразові стаканчики, картошечка в мундірчіках (для стратєгіческого планірованія. Чапаєв – голова!), накладна борода, запасні вуса, чорні окуляри (для развєдки), вазелін (для развєдки боєм!).
 
Роман Зварич.
 
Це посполито. Знаменито. Гламурно. Врешті-решт, демократично – написати про Романа Зварича. То є вимога часу. То є те, що треба, бо те що не треба вже було. Коли воно було, то, зрештою, не важливо, бо є факти важливіші. Бо чи ми маємо доведено факти, що щось було? Ні, ми абсолютно не маємо такої певності. Як би ж ми мали таку певність – то певно, що визначеність була б... Але, я повторюсь – визначеність є тільки в тому, що особа є визначна!
 
Роман Зварич має пакет. Так історично склалось. Багато рішень приймається людиною пакетом. Наприклад, коли ти одружуюшся, то це є пакетне рішення, бо крім потрібної тобі дружини ти пакетом одержуєш тещу, тестя, дурну родину і родинний бізнес. Важко розділити добре від хорошого? Та отож. На те він і пакет – дитя компромісу. У пакеті:
 
проект Універсалу Національної єдності (сиквел), Проект Універсалу національної любові, проект універсалу національного сексу, проект універсалу національного харчування та проект універсалу національного сну (як каже Свєта, – "Рома, ти пиши! палюбе шота покатіт!"), значок Колумбійського товариства любителів книги (трясця його мазафаки! не в той корпус ходив! Ну хто ж знав – що той диплом, то придаток до значка, а не значок – прилаток до диплома! Думав, що пакетом і професора дали! Ой-йо-йой! Окуляри треба було брати сильніші!), кредитна картка від "Сітібенк" (посполито!), посвідчення депутата (знаменито!), постанова Уряду про відновлення реекспорту нафти (за_бісь!).
 
Михайло Чечетов.
 
Михайло Васильович митець. Справжній проффесіонал і спеціалістт своєї справи. Правда, слова проффесор і спеціалістт по старій звичці доцента і кандидата економічних наук він пише з одним "фи" і одним "ти" але він старається відповідати загальному інтелектуальному рівню партії і, особливо останнім часом, в усному мовленні робить великі успіхи. Правда йому ще далеко до таких златоустів як Василь Кисельов і Валерій Гелетей, але Михайло Васильович старається, бо такий він вже є – старанний.
 
Михайло Васильович носить з собою полотняний вузлик (у 2004-му як взяв, так до нині не розстається!). У вузлику: платинова кружка, ложка і миска стилізовані під алюміній з гравіровкою "Лучшему руководителю за хорошую работу" (Леонід Данілич подарив... такий шутнік!), сувенірні фарфорові лапті (Віктор Михайлович та Рінат Лєонідич подарили... Говорили, шо єслі шо – то настоящі сплетуть... Такі шутніки!), голку з ниткою та скорозшивач (Святослав Михайлович подарив... такий шутнік!), пачечку чая (Юра подарив, Луценко – хто так шутить!), трипільський глечик (подарив Віктор Андрійович... Не поняв намьока... В чом прікол?). Ігрушечний тепловоз (Валентина подарила... Шутніца...)...
 
Віктор Пінчук, Дмитро Фірташ, Семен Могілевич, Сергій Тарута, Ігор Коломойський.
 
Чому всі разом? А тому, що ці люди нічого не носять в руках. Вони все носять в кишені. Люди-кишені. "Мани-мани-мани-мани ми не люді, а кармани, а карманам, как ізвесно, дєнєжкі нужни". Для чого? Як для чого? А для чого людям гроші – спочатку, щоб мати все, а потім – щоб все не втратити. Грошей не буває мало. Грошей не буває достатньо. Гроші. Кожен з них каже, що гроші – ніщо. Але всі вони живуть так, що гроші – все. Вони самі гроші. Вони капіталізуються, розмінюються, вони коштують, інфлюють і змінюють свою вартість. Вони Капітали. Вони давно перестали бути людьми і стали величинами... Який дивний світ – можна керувати великою країною, мільярдним бізнесом і арміями людей, але не можна керувати своїм шлунком і сном. Проте, серед усіх небагатьох некерованих стихій, які лишились у світі, найобразливішою і найгрізнішою є діарея. Їй реально пофіг сьогоднішня вартість хазяїна і його впливовість. І це єдина величина яка не продається. Діарея – моральна штука. Єдина моральна штука в сучасній Україні. Ну нє совєсть же, в самом-то дєлє?
 
Ми не будемо розглядати весь вміст кишень вищеозначених панів, а тільки екслюзивні речі – їх фішки.
 
Отже, Пінчук в кишені носить Спілберга і свідоцтво про шлюб. Правда, свідоцтво зараз можна вже викинути але воно дороге,як пам'ять.
 
Коломойський носить в кишені карточку від Приватбанку (нє, ну оно, хотя і дорого, но, реальна, банкоматов же больше всєх?!).
 
Тарута носив в кишені бджолу. Потім вона виявилась трутнем, бздикнула і полетіла... Ну і ха (у) й собі (с нім)...
 
Семен Могілевич в кишені носить Госдуму, Верховну Раду, пару парламентів і президентів, інтерпол, стратегічні запаси газу і Фірташа...
 
Можливо, ще хтось з читачів не зрозумів, у чиїй кишені він живе. А це й не важливо. Важливо пам'ятати одну річ: не варто нам, маленьким мешканцям Великих Кишень, попадатись під пальці, коли хазяїн шарить в кишені... ВЛАСНІЙ кишені, між іншим...