Бінарна національна політика.

      Українці – титульний народ цієї землі, росіяни – великий світовий народ , євреї – талановитий інтернаціональний народ. Україна багата не тільки на свої  родючі землі, але й багата на свої розвинуті нації, тільки потрібно вміти дати лад всім цим націям на своїй землі. Українській нації в теперішньому стані головне не вистачає агресивності та креативності. Агресивність їй можуть надати українські росіяни, креативність – українські євреї. Я щиро за дружбу всіх українськиї націй, за братство та єдність усіх наших людей справедливої орієнтації.
 
Всі нормальні громадяни України, незалежно від своєї національності, повинні виказувати свій патріотичний мінімум:
-знати і поважати українську державну мову;
-визнавати національні символи та державні цінності України;
-кожен гормадянин добровільно має скласти свою моральну присягу державі Україна.
 
     І є ще  в нас хохли, москалі і жиди, тобто представники тих самих націй, тільки з серйозними  морально-етичними вадами. А головний поділ в суспільному житті  не національний, а морально-етичний. Потрібно усвідомити, що нас катують хохли, нас принижують москалі, нас обкрадають жиди і проти них повинні обєднатись усі порядні, достойні люди незалежно від своєї національності. Для всіх нормальних людей не так важливо, якої нації  їх партнер чи товариш, як те, наскільки він порядний і достойний, як людина.
 
Не треба боятися крові, вона вже проливається, не залежно від того, чи знаємо ми про це, чи ні, і буде проливатися.
Не треба боятися зброї, вона вже стріляє і буде стріляти, незалежно від того, чуємо ми її, чи ні.
Чим менше ми будемо боятись і крові, і зброї, і смерті, тим менше буде і зброя стріляти, і кров проливатись, і смерть навідуватись. Ми так вже зіпсували своє життя, що залишилось або нормально його налагодити, або нічого втрачати. Треба тільки боятись боятись.
Не треба боятися розподілу країни на дві незалежні держави, він все рівно буде, раніше чи пізніше. Коли значна частина жителів УКраїни не вважає її за свою державу, не визнає існування української нації, коли ця частина поклоняється чужій вірі та ворожим ідолам, то ніякі благання та перевиховання не допоможуть, потрібно виділяти частину територію «понаехавшим» і пошвидше ділитись на дві держави.
 
    Вся справа в тому, чи може нація дивитись своїй правді в вічі, чи ні. Ми дожились до кривавої правди. Раби поспішають засвідчити своє миролюбство та толерантність до окупантів, але останніх це мало турбує, шкіра та м»ясо бидла має використовуватись за призначенням. Чим глибше раби будуть засовувати свою голову в пісок в небажанні дивитись правді в вічі і чим вище будуть піднімати свої руки в капітулянському привітанні, тим більше рабовласники здоять з них крові та більше здеруть шкур. Як кажуть, нічого особистого, просто бізнес.  Кількість пролитої крові в громадянській війні залежить не від несприйняття силового опору рабами, а від готовності рабовласників захищати своє панування всіма доступними їм силовими засобами. Так як російськомовний народ однаково знемагає економічно та соціально під гнітом нової влади, як і українська нація, то ми могли б бути союзниками по звільненню від цієї влади, доки вона не зруйнувала всі підвалини суспільного життя до основи. Але це не відміняє необхідності поділу на дві держави потім.
 
Громадянська, соціальна, міжетнічна, міжконфесійна війна у нас вже йде незалежно від того, хочемо ми це усвідомлювати, чи ні. Правда, зараз в цій війні переважають приховані від широкого загалу, холодні, локальні форми протистояння. Але перевод цих протистоянь в гарячу, тотальну форму – справа одного яскравого приводу, збурення. Головне, що вся інфраструктура війни готова, все інше – справа часу. Що таке війна? Війна – це боротьба в умовах абсолютної ворожнечі сторін конфлікту без обмежень в виборі засобів досягнення своїх цілей. Окупанти не вважають українців за людей, тобто ворожнеча тут абсолютна. Темпи знищення української нації більше всього визначаються пропускною здатністю нашої репресивної системи.
 
   Що саме образливо, що в політиці нищення української нації навіть єдиного автора немає. Є багато співавторів, багато недругів українців, але в основному це плотоядні істоти, які просто хочуть поживитись слабкою популяцією. Ідейні мотиви тут на другому плані, на першому плані – меркантильні мотиви. Українська нація сьогодні – як стадо бізонів, яких загнали в глухий кут прерій та винищують: одні –заради мисливської забави, інші – заради м»яса, треті – заради шкур, четверті – заради звільнення прерій від зайвої худоби. Всі користуються безпорадним станом української нації, всім наплювати на перспективи цієї нації, закон природнього відбору серед націй ніхто не відміняв! Українській еліті потрібно зрозуміти, що неможливо в 21-му віці жити розумом хуторян 19-го століття. Якщо українська нація терміново не модернізується, вона буде і далі щезати і розмиватись, як щезають десятки диких народів Амазонії чи Океанії.  На жаль, поки що ніяких свіжих проявів здорового глузду на загальнонаціональному рівні не спостерігається. Українська нація не виявляє жодної здатності до самоорганізації та самозахисту. Вони як польові миші: кожен продовжує стерегти свою нірку з запасеним зернятком. Наша боягузливість є наслідком накопичених страхів. Чого-чого, а страхів ми накопичили вдосталь!
 
   Наші борці з режимом не так чіпляються за демократію, як за демократичні методи політичної боротьби. По своїй традиційній тупості вони не хочуть зрозуміти, що якщо демократія мертва, то й інструменти демократичних протестів не працюють. А так хочеться помітингувати, помахати прапорами…! Дивіться на переможців: їм наплювати на всі конституції та всі закони, вони роблять все , що хочуть, а ви хочете воювати по законах мирного часу, марні ви наші. Протестувати мирно – протестувати марно.
Тільки зрозумійте мене правильно, я нікого ні до чого не закликаю, мені було б образливо закликати імпотентів до любові. Мені просто цікаво, як рабська психологія зреагує на таку правду-матку? Це як комп"ютерна гра: скільки процентів читачів дійде до верхнього рівня розуміння тексту? Нічого особистого, просто гра!
 
П.С. Перша методологічна помилка моїх опонентів – це те, що вони існуюче статус-кво розглядають як нульову точку відліку, по суті, як нормативне середовище. Далі вони шукають якийсь чудодійні засоби, які будуть давати одні плюси системі. Прийнявши за основу два таких хибних постулати, можна вже розслабитись і нічого доброго від таких потуг не чекати: їхні пошуки будуть марними. Всякий реальний план, який супроводжується неминучими для таких умов діяльності ускладненнями, для них неприйнятний, так як вони не вміють вирішувати ані старих проблем, ані нових проблем.
Щоб вийти з цього хибного кола, потрібно:
-знайти правильну точку відліку, систему координат, по відношенні до якої буде оцінюватись нинішній стан нашої системи та напрямок, в якому вона рухається;
-визначивши перше, ми можем підрахувати зверхнормативні збитки та втрати,  які несе в даний момент система внаслідок свого поганого стану, наприклад 50 млрд. дол. в рік;
-далі, виходячи з наявних тенденцій деградацій та руйнувань, визначаєм збитки та втрати,  які понесе ця система в слідуючому році, наприклад, вже 70 млрд. дол. в рік;
-після таких обрахунків можна спокійно планувати контраверсійні міри впливу на систему з тим, щоб переламати негативну тенденцію і зменшувати загальний збиток системи.
На проблеми потрібно дивитись сміливо-розгорнуто, а не лякливо-згорнуто, інакше правильні рішення будуть нам недоступні.