Вежі рабської солідарності.

       Я постійно відчуваю, як натикаюсь на глуху стіну рабської солідарності. Рабеньке, бо дурненьке. Ворог номер один для нашої свободи – це не кляті москалі, це наша рабська солідарність. Саме ця рабська солідарність стоїть на сторожі нашого спокою та переконаності в правоті своїх нікчемних  звичок та традицій. Який красномовний вираз: «я глибоко пере-конаний». Я так і бачу, як конають в глибині ями, виритої власними руками, оці доконані українці.
 
    Если начать вести с рабами диалог по-хорошему,  как с равными, стараться убедить их поменять свои взгляды и подходы к решению проблем – все это кончается провалом и казусами. Рабы непоколебимы, вся их сила сосредоточена в защите своих ложных позиций. Мои усилия по популяризации главных истин нашего социума – лучшее тому подтверждение. Рабы такого подвижничества не терпят, им подавай сладкие иллюзии, а не горькие истины, они у нас сластены. Коли з носіями рабського мислення починаєш говорити, як з рівними, їх починає крутити і хилити, як при падучій, вони починають вередувати і корчити з себе невідь-що, та так, що і сотня мудрих їм не вгодить. Тому духовних рабів потрібно тримати на дистанції, тримати їх в положенні, в якому вони можуть давати хоч якусь користь, тобто в положенні слухняних виконавців простих та зрозумілих завдань. Ні творчість, ні серйозна інтелектуальна діяльність рабам недоступні. Почему оккупанты такие  грубые в обращении с рабами? -Это такая методика, чтобы сразу заглушить, подавить все рабские «штучки», чтобы повергнуть рабов ниц на колени, чтобы перевести их в положение полной покорности и управляемости.
 
   Ніякі цьогорічні суспільні катаклізми не змогли порушити мур рабства в душах нашого народу: ні втрата незалежності українською нацією, ні руйнування демократичних засад, ні брутальний наступ на соціальні права народу… А якщо добре подумати, то така «лагідна» реакція якнайкраще підпадає під постулати рабства: рабам тепер нічого хвилюватись, їх просто знову покликали  «на службу».
Українська нація в нових умовах швиденько поділилась на три гурти:
-на активних рабів, або поліцаїв-колаборантів;
-на пасивних рабів, або покірну рабсилу;
-на гурт непримирених, яких, як завжди, меншість.
Чи можна було за 20 років незалежності виховати покоління свободолюбивих, гордих українців? – Так, можна було б, але тоді політичній, громадській, науковій еліті потрібно було б напружено, самовіддано працювати і гуртуватись, а не інтригувати і шукати собі привілеїв чи якихось медальок на груди.
 
   Наша людина сама не розуміє, звідки на неї звалилось це рабство і чому вона в ньому так комфортно себе почуває? Парадокс, але рабство приносить більшості українців певне психологічне полегшення:  можна вже скинути з себе основний тягар своєї «хати скраю», можна просто і бездумно робити те, що тобі накажуть. Справедливості ради потрібно відмітити, що тягар самостійного рішень, самостійного вибору для пересічного українця в умовах бардаку та хаосу незалежної України був дійсно завеликий. В цілому світі простий народ не любить, коли його притягують до вирішення глобальних, не підйомних для нього проблем. Для складних, високоспеціалізованих проблем є уряди, є відповідні еліти та інституції, які повинні підтримувати порядок в суспільстві. В нашому бардаку все інакше: уряд байдикує, еліта тішиться сама собою, а народ кинутий напризволяще сам розбиратись зі всіма накопиченими проблемами його індивідуального та громадського буття. Мене бісить вираз «народ стомився», але в даному контексті цей вираз буде якраз: «народ стомився сам розгрібати всі свої життєві, соціальні проблеми в умовах непрацюючої держави і фальшивої еліти». Тому прихід до влади рабовласників сприймається більшістю народу з полегшенням під соусом «дайте нам стабільність та порядок». Правда, потім виявляється, що до влади прийшли «неправильні» рабовласники, що вони не збираються вирішувати ніяких проблем простого народу, навпаки...
 
   Сумно, що внутрішнє рабство масово прокинулись в народі від першого поруху узурпації влади, а козаків, героїв, нескорених не видно, не чути.  Дивишся свіже побоїще в Верховній Раді. Інтерпретація дуже проста: «бандюки» побили «лохів», «мальчиков для битья».  Дуже вже наша опозиція по-рабськи, затуркано виглядає. Хто б міг подумати, що високе звання народного депутата потребує такої буквальної розплати та випробовувань? Наша опозиція ні морально,ні ідейно, ні організаційно не готова до повноцінної боротьби за державу, за народ, за націю. Надто ще сильна оглядка на те, що особисто можуть ті депутати втратити, надто теплі містечка вони собі нагріли. Наша опозиційна еліта ще не розуміє, що це вже боротьба не на життя , а на смерть. Вони ще тулять свої статки, заграють з ворогом, надіються обійтися малою кров»ю в цій боротьбі. Опозиція плететься в хвості подій, вона намагається втримати  ситуацію в рамках старої, доброї для них ліберальної моделі: приятельські  перепихони з політичними суперниками, в рамках пристойності, без кровопролиття та ексцесів. Опозиція лякливо не хоче визнавати, що всі ці рамки і норми діючою владою давно викинуті на смітник, почались бої без правил, але раби, навіть  з депутатськими мандатами – вони і в Африці раби. Від таких понять як «загальнонаціональна мобілізація» ці раби просто шарахаються. Але що тут казати, відомо, що історія учить тільки тому, що вона нічому не учить.
 
  Ніщо так не розпалює кровопролиття, як боязнь кровопролиття. Українська нація зараз мені нагадує бичка, який опирається перед воротами м’ясокомбінату. Всім, крім цього бичка, абсолютно ясно суть того, що відбувається і тільки тупий бичок, який пройшов славний шлях від багатого пасовища до широких воріт бойні, в останній момент почав проявляти ознаки спротиву. Дратує бикота, яка не розуміє основних законів життя, яка ліниво шукає рай на землі,  а знаходить тільки вершників собі на шию.
Чому погані хлопці завжди на крок попереду наших гарних хлопців? Майже щодня я роблю пробу здорового глузду і щодня результат негативний. Кожен день я включаю сирену -  і щоразу цю сирену турботливо відключають вартові з вежі рабської солідарності. Самоорганізацію рабів можна зустріти у нас в самих несподіваних місцях, навіть на ДД в колі патрійолопів-націоналістів. Кажуть, що в нас найбільші запаси чорнозему в світі, але я думаю, що в нас найбільші в світі запаси терпеливості народу, яка при спектральному аналізі розкладається, як суміш лінощів, тупості і страху. Терпіння українця може бути безкінечним, одне шкода, що життя кінечне.
 
   Резюме. Не бійся того, що вже до тебе прийшло, без твоїх зусиль воно вже нікуди не дінеться, це вже твоє, навіть, якщо воно і найгірше. Як ще підбадьорити нас: не бійтесь, бо ми вже і так помираємо. Щоб правильно жити, потрібно бути готовим до смерті.
Саме «рабська солідарність» заставляє виштовхувати  зі свого социуму «чужих», веде полювання на непримиренних, зводить зі світу «єретиків» та «протестантів». Сумно, але рабська солідарність – це сама сильна структура самоорганізації української нації, тому наші національні проблеми мають такий циклічний, хронічний, незмінний характер.