МИ — УКРАЇНА

Якось влітку 2005 року ми з дружиною мадрували по Західній Україні,в одному містечку під Львовом (Жовква зветься) зупинилися ми запитати дорогу в якогось діда. Він показав, а потім запитав звідки ж ми?
— З Києва, - кажемо.
 
А уже тоді в "демократичній коаліції" почались чвари — хто найдемократичніший, кому більше "дирибанить" треба. І всі політично-демократичні починання ставали дебільш декоративним словоблуддям. Бо коли мільярдерів міняють мільйонери, нічого гарного з цього не вийде, бо жадібність завжди однакова.
Жадібність і дурість.
 
Так от, дядько на нас так гірко подивився тай каже:"Що там у Києві робиться, чому ціни ромтуть, чому народ почали цькувати? Чому бандити на посадах? За що мої сини стояли там на Майдані? Чому Юля мовчить, чому Ющенко нічого не робить?!"
 
Прикро мені стало,  то й кажу: Діду, стояли ми, стоялиі Ваши сини, стояли ще мільйони, не за Юлю, не за Ющенка, стояли за Україну!"
Дід подивився на мене і гордо піднявши голову, відповів: "Ваша правда. За Україну."
 
Коли  президент цькує прем'єра, до тогож ним же і поставленим, це недолуго.
Коли товариш по коаліції цькує свого ж товариша, з ким вчора боровся пліч-опліч, це ганебно.
А коли чоловік цькує жінку, дотого ж завдяки котрій він став головним, то вже огидно.
Бо заради своїх комплексів неповноцінності та жіноненависті, чоловік як сильна стать, не може "начавити на горло" своїм тим комплексам, то то є вже жахливо. Ця людина нездібна керувати своїми емоціями, а що казати вже про керування державою. Вона в угоду своїм хвилиннм бажанням чи пристрастям готова "злити" все те, що здобули важкою працею і волею мільйони.
А це вже злочинно.
 
Одного не збагнули т.з. "лідери" — "Разом нас багато, нас не подолати!" Україна понад усе, народ України понад усе, бо він і є Україна. Не у власну кишеню треба було дивитись, "панове лайнократи". Ви зрадили не якусь там партійку чи просто Майдан, ви зрадили нас, ви зрадили майбутньому цієї держави. Через багато років, у нашій державі, нові покоління українців, дадуть свою оцінку тим подіям. Забудуться ющенки, тимошенки, януковичи, але завши будуть памятати одне: Майдан,... "Разом нас багато, нас не подолати!"
Бо Свободу не спинити, ні тортурами ні обдерливими податковими кодексами.
Слава Україні!
Героям слава!
 
Згадаємо як це було. Бо впевен, кожному з нас є що згадати. Бо найкраще у новітній історії України.
 
Майдан 2004 нашими очима