Хто ми є?


  
    До написання цієї статті мене спонукала, тенденція що чітко просліджується вже добрих півроку, до паніки, згортання вже внутрішньої свободи, відхід, в так звану внутрішню еміграцію. А  чи не позиція це страуса. Або, напроти Моськи. Хоча ні, швидше за  маленького песика, який після справедливого  гавкання на неприємну  для неї особу, через якісь тільки їй відомі низки обставин, ховається за улюбленого господаря.
  
    Хто сумнівався в зусиллях нинішнього президента до посилення власної значущості, як основного регулювальника української політики ( тягне  або не тягне, це друге питання, врешті-решт можна пошукати консультантів, як серед наших, так і зарубіжних політтехнологів).
  
   Як мовиться, була б воля і здоров'я. Мабуть, і того, і іншого у сьогоднішнього президента в надлишку. Сподіватися на інфантильну, псевдоліберальну позицію від Януковича, як це було при Ющенкі навряд чи, доводиться (Ющенко, отримавши владу від народу, абсолютно не сумнівався в  боговибраності та історичній своєї ролі - месії. Настільки не сумнівався, що навіть робити чого , так і не зібрався. Звичайно, якщо не рахувати багато годинні лекції про націю і євро вибір на фінішу своєї президентської кар'єри, апофеозом якої,  були, напевно, вимовлені слова на прес конференції, про «нелюбов до політики». Найкумедніше, з політики офіційно та і реально, чомусь, до цих пір не пішов, напевно, буде, як наш перший президент Кравчук, сидіти надалі в українському парламенті.
 
    В Януковичі ми бачимо абсолютно іншого типа управлінця. Хочемо ми це визнавати, або не хочемо, але енергії у цього пана вистачає, на те, що б кувати по гарячому.
  
   Як на рингу добрий боєць, що  знає, навряд чи протримається всі 12 раундів бою, при першому ж нокауті свого опонента, має намір, його добити, тут не до сантиментів, тут питання виживання.
  
    І хто йому опонує, скільки серйозних політичних акцій минуло за 9 місяців з боку опозиційних партій. Не вважати ж за акцію розбиті пики, непідготовлених, до серйозних і не іграшкових сутичок опозиційних депутатів.  До цього, тільки іграшкові битви розігрували панове депутати, отакий віртуальний реслинг, що не заважало, після бійки пійти  та випити разом  доброго вірменського коньяку. Обличчя того ж О. Донія ,раптово та зовсім неочікувано, постраждало реально, не було до цього реальних сутичок, інтелігентні хлопчики до цього носили каву, були знайомі через батьків, врешті-решт просто були дуже зручні. Такими бійцями, під зав'язку вкомплектувалась не дуже ідеологічна бізнес структура Бюта, це вони сьогодні втрачають пріоритети в бізнес проектах, тому і посипалися тушканчиками як з рогу достатку.  Народ винен????
 
   А як підписання договору в квітні  удалося зірвати? А блокування трибуни спікера у Верховній Раді вдалося, а може  утримали особливо спритних і заповзятливих тушканчиків?
 
    Може треба пошкодувати  тушканчиків, а заразом і суддів, при чому, від районних судів до Конституційних, адже ось, тиск  на бізнес, на сім'ю, на що там ще тиск?
  
  А чи була, коли або - опозиційна партія????
 
  Та звичайно Левко Лукьяненко, В'ячеслав Черновіл, Степан Хмара такими були, а хто ним на зміну, Тягнібок , Яценюк з Гріценко. Якщо було б завдання розвалити Україну на декілька регіонів, тоді такі молодці і згодилися.
   Бо за пошуком ворогів, ці соромливі патріоти втрачали друзів, на Сході і в центрі України, втрачали на Півдні.
   Їм не відомо  таке явище, що волею долі російськомовні справжні українці , спроможні  до любові к Україні. З'явився цілий рух, російськомовних українських націоналістів, причому «ультрас». Де там ветеринарові про це здогадатися.
 
    А може такою опозицією є Тимошенко, хотілося б в це вірити, але в такій ситуації як сьогодні, їй не просто необхідно бути активною, благо бог дав талант оратора і трибуна. Чому так мало цим користується, чому будучи у владі не готувалася до війни???
  
   Та власне і в сьогоднішній статті Т. Коробовой, прослизає та ж тенденція.
Народ де винен в своїй історичній, генній, нерозумності простого українця.
 
   Та тисячу разів тоді прав, може і з  меншою вагою, рейтингом, впізнаванням, наш тутешній ахтор Блокер, він також пише про  соціальний дебилізм, як о феномені української нації, який під іншим соусом вкатала в свою статтю  Коробова. Таки так, народ винен???
  
     Протівсихи винні, хто ще?
 
    47 відсотків проголосувало за Юлю (три відсотки,що  цілком потрапляє під соціологічну погрішність), це не просто  сила, це величезна сила, це величезний ресурс, що має реалізовуватися. Що ж  ми бачимо, літню внутрішню еміграцію Тимошенко, де вона відпочивала в Сардінії, чи де?? Як приблизно сьогодні Коробоваа вийшла з літньої відпустки.
 
    Що спонукало прокинутися нашого дурдомовського Іллю Муромця.
 
    А я вже і забув, що така  журналістка є. А «феню» навіщо брати на озброєння, ах адже  маляву до пред'яви. А читати Вашу маляву будуть?  Ну пару слів образливих у бік президента і його команди - є, але в цілому ця стаття,  як для команди Януковича, цілком прийнятна, народ винен, народ розплачуватиметься. А ми розумні або у внутрішню, або в явну еміграцію.
    
   А може, як наші надзвичайні авторитети Дурдомовські, візьмемо  та на всіх образимося, сліди статей підчистимо. Не молоді ми вже, Хорошковський з його слугами нам на старості років не потрібний. Все одно сидимо, ми тут у віртуалі, слова гарні складаємо, рейтинги заробляємо, сагами про мозолі пригощаємо.
  
    Смаженим запахло, так є привід образитися. Така ж позиція  схоже у  Коробової, може зарплату нарахувати в агентстві «свободи слова», за настільки відважний лист. Одне за 4 місяці. Та у Рахманіна в «Дзеркалі Тижня», жорсткіше і правильніше розставлені акценти.
 
    Та мають рацію тутешні  противсіхи, чи не пора, сльози та соплі спустити в сортирі, та загорнути рукави, спочатку на місцевих виборах. Не встигаємо, на парламентських, своїми текстами будити суспільство. Хто нас читає, та такі як ми самі, політичні наркомани, графомани, самотні люди, позбавлені в своєму повсякденному житті активного повноцінного спілкування з однодумцями.
 
   До речі Ви відмітили, як вчорашні віртуальні бійці  побачившись у реальній зустрічі, з'ясовують стосунки, куди там міфічному  роботові Модану-факеро-бубну, до наприклад дуже  поважного  і поміркованого  Сампо, або дуже похмурого і  дотепного  «Мрачного», або до тонкій і чутливій пані Лісовськой (напевно варто було б підтерти в коментарях слово – Мерзота, по відношенню до людини, з якою разом, пили каву), або до  мудрого любителя української словесності, шанувальника таланту Ніцше- пану Коркману, або до простій і доброзичливій пані  бизнесменці Стефанії.
 
    Самі себе розривали в шматки. Якщо  б ,ціх свар не було, то  варто було б їх вигадати.
 
    Отже, що ви хочете від простих булочників і чоботарів, водіїв і шахтарів, сільських підприємців і санітарок, перукарок і вахтерш. Що ви хочете від пенсіонерок, які щодня борються за своє виживання, людей похилого віку, кинутих дітьми і державою. Що ви хочете від молоді, яка закінчивши насилу і часто за хабарі університети, працюють на авто заправках, або в магазинах касірами. Світ дуже різний і від нас залежить, які ми є сьогодні, якими будемо завтра.
  
     Випадковий читач  похарчував завзятими і жорсткими текстами пані Коробовой, захоче тільки, одного, якщо звичайно для цього має можливості, емігрувати. Якщо це, дівчина, то вийти заміж за іноземця,  ким би він не був, фермером, двірником, мененджером або водієм сміттявозки.
  
    Втім, як би він не виглядав, в якому б віці не знаходився. За «бугор», за будь-яку ціну.
  
   Любов починається з себе, потім з любові до ближнього,  як до самого  себе.
  
   Вихід є, по –першому, нічого не вирішується без нашої на те волі. Але наша воля має бути непорушна і єдина, як на сторінках ДД, так і перед хабарником даішником на дорозі, хамом сусідом, хамом на дорозі, хамом –чиновником і так далі.
  
  Вже сьогодні, варто виконувати волю вільної людини, обмеженої  , лише свободою іншого індивідуума.
  
  Нічого ще не ясно, в історії маса  прикладів, коли одна людина ламала хід і тенденцію світопорядку. Тільки воля до миру, справедливості  може об'єднати чесних людей .
  
   Навіщо такий реал, якщо після нього, колишні колеги стають кровними ворогами, може варто навчитися прощати близького, для того що б протистояти чужому і підступному наміру.
  
   Об'єднуємося. Сльози в подушку, змусимо будувати Україну, а не бридкий радянський кацапстан. Ми це, ще поки можемо, ще існують, хоч і продажні але демократичні інститути. Тільки ідеологія здатна перемогти, у наших опонентів ідеологія – гроші.
  
  "Бабки" це еквівалент обміну, це краще чим ідеологія фашизму або комунізму, не треба згущувати фарби і звати примари, інакше вони обов'язково з'являться.
 


AntiSovok (04.10.2010) durdom.in.ua