Думки

Інтерпретація - це  спосіб реакції на бідність вислову та її компенсації шляхом множення сенсу, засобу оговорення, виходячи з неї і окрім неї.
   Аналіз дискурсивної формації - це пошук закону мізерності, знаходження її міри та визначення її специфічної форми.
  М.Фуко.
 
Хотілося б у рамках дискусії, вже характерно стрясаючої сторінки  ДД, більше як напівроку, зробити скромну спробу виходу з включеного спостереження у лавах, скажімо так ,моїх  особистих політичних переваг. Що власне відбувалося, відбувається сьогодні на політичній карті України, зразка 1990-2010.
Не хочеться повторювати та дублювати тексти, аналітику і спостереження моїх поважних колег. Тривалий перехід від однієї соціально-економічної формації до поширеної європейської моделі не могло статися без потрясіння. Природний механізм самонастройки, самоорганізації хаосу на пострадянському просторі не міг не зачепити усе населення  в даному місці і зараз. За короткий період протягом  19 років, політичне життя України, минає багатовікові мутації та соціальні потрясіння  Европи.
 
    Слід визнати і змиритися з даним  фактом, що не було особового носія змін.
Тобто не з'явилася особа, здатна своєю енергетикою, даною їй  історієй, особистою  місією змінити тихий еволюційний хід історії. Не більш того.
 
  Не хочу повторюватися, про перерозподіл загальнонаціонального ресурсу в особисту власність десятка сімей окрема, корупційному характері всієї соціальної системи і держави взагалі. Це не гірший шлях розвитку, або деградації соціальних систем. Але з іншого боку і єдиний можливий шлях у пострадянській країні із знищеним поколінням творців і носіїв ідеологій. Якщо, хто  забув, нагадаю,що протягом майже 70 років, тільки одна ідеологія мала право на життя. Марксістсько-ленінска. Все останнє було під строгою забороною, як і будь-які національні рухи, народні традиції, тощо ,залишилися тільки у вигляді домашнього миролюбного фольклору.
  
У країні в якій за визначенням домінантою не виступали релігійні, національні
гуманітарні пріоритети, не могла народитися цивілізована держава з добре розвиненим громадянським суспільством. Не намагаюся виправдати, або зняти відповідальність з перших поводирів незалежності. Як можна винити фізично слабку людину, за те що, він наприклад не може підтягнутися на щаблині 30 разів. Тренуваннями і терпінням, головне часом, волею і бажанням, можливо створити з цієї людини - спортсмена. Але Україна не має такого часового і вольового ресурсу. Чи варто говорити, що Україні банально не таланить. А кому щастить, може США повезло з Обамой, або Росії з Медведєвим чи Путіним. Може в якійсь мірі пощастило Білорусії з Лукашенко, так само як Кубі з Фіделем Кастро. Але чи добре це. Чи не консервація, безумовно сильними та харизматичними лідерами, системи. До речі,непоганий приклад, на що здатний потужний лідер.
    
Так от,  як можна було чекати від ідеолога марксизму-ленінізму Кравчука. Волі, терпіння, сили, таланту, жорсткості, рішучості у побудові національної держави. До якої, сам Кравчук дуже опосередковано відносився, не вірив ні в свою роль, ні в місію, не готовий був померти за Україну. Такий за визначенням, не може стати національним лідером. Далі з'явилася хатинка в Швейцарії, віддача ядерного озброєння, здача національних активів і інтересів, про морський флот навіть говорити не буду.  Що можна було чекати від перших парламентарів, багато з яких вчорашні червоні директори. Вони, що самі проти себе проводитимуть люстрацію.
  
З іншого боку, населення, яке ніяк не може визначитися, хто вони українці або росіяни. Багато з них таки так, росіяни, переселенці, організовані потужною репресивною машиною Совкового інтернаціоналізму і космополітизму. Які вони Українці????
  
Якими українцями можна назвати багатотисячній резерв, що складається з колишніх службовців радянської армії, що просяться на постійне проживання, до теплої Одеси, гарного квітучого Києва. Як правило це люди без кола і двору, без традицій, без сімейної спадкоємності. Перекотиполе найманці. Які вони, повторюся, українці.
 
Таке політичне поле успадковувала несподівана, випадкова Незалежність.
    
Хоча другою, меншою половиною українців, що в основному осіло проживають на західних землях України і в центрі. Ще дуже сильна пам'ять, короткого періоду справжньої незалежності. Ненависті що передається поколіннями  від батьків к дітям   до більшовизму, до Радянського Союзу.
 
  Для них незалежність не була несподіваною, вони до неї прагнули, вони її чекали, вони перебували в ейфорії від її досягнення. Але дуже легко, діти і внуки справжніх бійців і патріотів України, отримали зовнішню, демагогічну оболонку незалежності. Як такий її не було. Справжньої українізації, навіть не дивлячись на формування всієї атрибутики держави, так і не вийшло. Зараз за півроку влади Януковича, нікого не дивує настільки разючий відкіт у роки до 90-х. Банального, тупого, амебного сучого совка.
  
10 років багатовекторності Кучми, тільки зміцнило положення червоних директорів, вчорашньої парт номенклатури, додавши до нової еліти,  виживших у кримінальних війнах, найбільш дужих та розумних  хижаків. Втома і роздратування Кучмою вилилася в інстинктивний викид соціальної напруги, у формі Майдану. Не до отруєний Ющенко, цілком виражав сподівання та надії, народної еліти, що прокинулася (справжньої народженої в надрах народній демократії, не маю на увазі Каськіва чи  Жванію, а простих українців, в не залежності від мешкання, мови, з'явилася новий прошарок суспільства - російськомовні бендеровці.
  
Майдан виник не одномоментно, і не гроші Жванії, або що ще смішніше за допоморгою американських платників податків. Людям дуже сильно набридла печерна, дика, некерована, хамська охлократія, тупуватих добродіїв  за нарід. Дебільних парламентарів, депутатів всіх рівнів, дебільних синочків і дочечок, новою бридкою елітою, тупоголових торгашів посадами та національним добробутом.
    
Майдан був нахабно зраджен такою ж номенклатурною особистостю, дуже нерозумним і пихатим щуром.
Не було люстрації, судової і податкових реформ, на користь справедливої, соціальної держави, а не на користь купки щурів, що вчасно змінили забарвлення. Не було лідера нації, була купка лайна.  Тобто історія йшла по своєму звичайному еволюційному шляху тихої зміни еліт, соціальна держава знов таки  не була темою дня.
  
Не хочу говорити про 5 років правління дуже ледачого і безталанного керівника держави, метою стояло тільки особисте збагачення, невгамовна пихатість, відсутність реальної самооцінки і нетерпимість до критики.
  
Що ж трапилося, з тим кращим, народним активом ( повірте він знов само організовується, і не під лідера, почитайте уважно статті навіть тут на ДД)  
  
Не хочу зараз говорити про феномен Тімошенко, мені особисто здається, що це швидше феномен становлення лідера, ніж самодостатня та цільна особистість.
Упевнений, на сьогоднішній день цей лідер може стати національним, хоча на жаль, (не хочу що б мене звинуватили, в женоненависництві) мені дуже шкода, що вона не чоловік. Бо при всіх жіночих достоїнствах, вона успадковувала і жіночі недоліки.
  
Як те, бажання подобатися, недоробка дрібниць і неувага до нюансів, спільної глибокої і копіткої, технічної роботи з кадрами, надмірної емоційності, пристрасті до розсипу бісеру перед свинями. Головне жорсткої і вольової роботи національного лідера, жорсткої до жорстокості.  
  
Конформізм і толерантність це не ті іграшки, які зможуть привести до влади національного лідера. Тому я так само в необізнаності, як і більшість, що тут відписують свої пости і коментарі.
 
Цитату Фуко привів, тільки з однієї єдиної причини, ваше право доповнити текст сенсами, аж до протилежного звучання, ваше право в інтерпретації цього тексту збагатити його власним досвідом, або навпроти відкинути цілком, як негідною вашої уваги думки-формули.