Четверта фаза

В певному сенсі це продовження статті “Друга фаза державного перевороту” http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/3998/user_id/7201.phtml
 
Країна вийшла на фінішну пряму державного перевороту. Окупаційний режим вважає, що він готовий до завершального дійства. Не має жодних сумнівів, що на початку вересня будуть призначені чергові місцеві вибори (звісно, за виключенням Київради, Київського голови та Тернопільської облради).
 

У зв’язку з цим виникає кілька сумних питань:
 
А яка наша роль на цьому святі демократії та місцевого самоврядування?
 
Що знову сядемо з шулерами за один стіл та зіграємо пару партій за їхніми правилами?
 
Чи існує прийнятна стратегія в цій ситуації?

 
Спробую сформулювати своє бачення відповідей на ці питання.
 
* * *
Режим хоче, що б ми виступили масовкою на цих виборах.
 
Вибори відбудуться і підрахунок голосів продемонструє все зростаючу підтримку окупаційної влади. Ясно, що вони не будуть малювати 90% в цілому по країні, для початку їх задовольнить “середня температура по шпиталю” на рівні 60-65% при участі в виборах більше половини зареєстрованих виборців.
 
Таким чином буде легітимізовано все те, що було брутально зліплено з непотребу за останні півроку.
 
Моя відповідь на перше питання: Нам призначено роль “народу” який визнав законність режиму, ми забезпечуємо ілюзію реальності виборів, режим забезпечує правильні “підрахунки”.
 
* * *
Є старе як світ правило (№1): не хочеш програти -  не сідай грати з шулерами. Є ще одне правило (№2): викритий шулер отримує канделябром по голові.
 
Ми викрили шулерів в 2004-му році, але не скористалися канделябром (порушили правило №2). Навпаки, знову почали запрошувати їх за свій стіл, злісно порушуючи правило №1.
 
Невже життя нас нічому не вчить? Ми знову готові сісти за стіл? Ми сподіваємося відігратися?
 
Моя відповідь на друге питання: Спочатку “канделябр”, потім “гра”.
 
* * *
В моделі, яка складалася неможливо забезпечити якість обраних. Це підтвердили фактично всі вибори незалежно від їх рівня. В нових реаліях саме слово “обрання” стає просто евфемізмом.
 
Єдине (на мою думку), що залишається, це працювати з тим матеріалом, що є, але не брати на себе відповідальність за їх призначення (“обрання”).
 
Що значить працювати? Кожен кандидат, який націлився до годівниці, чи то “по списку”, чи то нібито “самостійно”, має бути попереджений, що займається небезпечною справою, бо буде знаходитися під постійним наглядом та спостереженням як до обрання так  і особливо у випадку такого.
 
Служити народу — це дуже небезпечно! Особливо в умовах воєнного часу.
 
Це значить, що в будь який момент “обранець” може бути відкликаний, при чому абсолютно.
Це попередження має висіти над ними як “дамоклів меч” і бути невідворотним мов “кара господня”.
 
Така моя відповідь на третє питання.
 

Слава Україні!