Помста

          Останнього часу Іван дуже змінився, полишив колишні свої захоплення, переіначив  звички, забув телефони й адреси друзів та товаришів.
   Хоча, друзів в Івана по справжньому не було, були панібратчики по дозвіллю. Також у Івана була файна  любляча дружина та   дорослий син Ігор.
Опісля роботи  Іван відпочивав не вибагливо,  міг видудлити пива із приятелями,  подивитись разом із сином  улюблені  футбольні команди  « Мілан» та «Барселона». З'їздити у вихідні на рибалку,половити карасів на якомусь ставку. Пограти ввечері  ,на вулиці багатоповерхового  будинку, в якому жив , у  доміно або шахи, обговорити останні  політичні новини.
   Але маючи  скажену  запальність, боявся зчепитися з опонентом до бійки. Невеликий на зріст , Іван був, проте, не  хирлявий, любив гирьовий спорт, щовечора ходив до спортивного майданчику школи, де підтягався, змагаючись із місцевим молодняком на  поперечині .
   Іван не любив політиків, ну майже як пан колишній президент  Ющенко, що висловив настільки, як для політика вельми самобутнє судження,на своїй прощальній із президентством,конференції.
  Але назвати Івана аполітичним не можна було, він їздив на майдан в 2004 році, тиждень провів в українському будинку. Жінці казав : « Там добрі люди свободу мені виборюють, а я тарганів у кімнаті буду допильновувати».
  «Заробляв великі гроші у американських валянках, з пакетом  наколотих апельсинів  у руках», - як жартували, або знущалися з такої ідейності ,його товариші.
   Іван легко позичав гроші своїм панібратчикам, але  мав принципи в цьому питанні, пропонував завжди невелику суму, розраховуючи, що якщо  не віддадуть, то й добре. Але ж ,віддавали.  
  І от в один день усе змінилося. Навколишній світ  переродився.
    З'явилася нова  звичка. Раз на тиждень, опісля роботи, працював наш герой вчителем фізкультури в звичайній  школі, там же підробляв, керуючи гуртком з волейболу.
   Приходив на ту саму лавицю , з виламаною посередині дошкою, під  великим розкидистим деревом, сідав та  чекав. Дивно, вже майже другий місяць, щотижня у середу, він приходив та  сідав у тінь від широкої крони могутнього дуба.  Після другого тижня таких ходінь, по брав молоток та дошку, полагодив  лавицю.  Іноді лавиця була зайнята, тоді Іван ходив поруч ,та про щось зосереджено думав.
    Чекав коли під'їде  вона,  яскраво червона Toyota Corolla, саме її чекав Іван. Скоріше навіть не цю нову й завжди добре вилизану  й стильну машину японських чарівників. Ні,він чекав, коли вийде з машини людина, яка зруйнувала  йому життя. Поспіхом власник червоної чортопхайки крокував до двохповерхової будови райвідділу внутрішніх органів.
  Так , знищив усе те, чим раніше Іван,  насичував кожну  життєву мить, даровану йому Господом , насичував турботою по улюбленого сина та кохану жінку. Він ростив з Ігоря ,чоловіка, у повному розумінні цього слова.  
    Іван був  чоловіком років з п'ятдесят, з твердими   суворими рисами обличчя , дуже короткою сивою зачіскою.  Навіть звіддаля   вгадувався професійний спортсмен  - борець вільного стилю.       Вуха видавали власника, пом'яті й пожовані, порвані  у спортивних сутичках на  татамі.    Невисокого зросту, жилавий, ні краплі зайвої ваги.
   На вулиці стояв ранній  вересень, осінь віддавала передостаннє сумне пещення  втомленого від власної спеки сонця.  Листя на сусідніх деревах майже вже обпадало, але дуб зберіг потужну крону ,поруділого  від жаркого літнього сонця,листя.
   Іван був одягнений у білу теніску, прості джинси Levi Strauss & Co, білі кроссовки «Адідас».
     Осінь ще не настала в зовнішньому вигляді Івана, він був моложавий. Жінки, що проходили повз нього, раз у раз дивилися на цікавого чоловіка у розквіті сил. Але ніякого бажання до розмови погляд цього чоловіка не виявляв.
    Він вже третій місяць щотижня в одну й ту ж годину , приходив та сідав на цю лавицю, яку  мабуть для себе ,та й  полагодив.   Помітно було, що він напружено про щось думає. На твердому обличчі, з якого здається, назавжди з невідомою поспішністю  втекла посмішка, позначалися  скульптурно обкреслені вилиці.     Випадковий перехоплений погляд,  необережним  перехожим міг бачити, що погляд  Івана  горить гнівом та злістю.
    Ще  місяць назад Іван був веселою й дуже товариською людиною, любив і головне вмів жартувати. Діти в школі любили та поважали свого вчителя. Як же не поважати  дядька п'ятдесяти років, який на парі із вчителем фізики підтягнувся на поперечині 34 рази. Діти це бачили  й розуміли, яка грізна сила ховається в цій привітній та  доброзичливій людині.
    Так вийшло, що в Івана життя пройшло якось  дуже швидко й непомітно. Здається тільки вчора служив в Армії, тільки вчора закінчив педагогічний інститут, по розподілі виїхав у глибинку . Де й зустрів ту єдину, призначену йому самим богом жінку.
   За що бог угледів таке щастя Івану. Він зрозуміти не міг, хоча в бога вірив, але релігійним не був, у церкву ходив рідко. Головне, вважав себе грішником, міг випити пива з товаришами, забити в доміно козла. Любив міцно вилаятися, напевно, постійний контроль за мовою в школі, шукав виходу.
   У школі Івану подобалося працювати, хоча й платили мало, але дітей любив, вважав, що його завдання прищепити дітям любов до спорту,цілком може бути  здійсненна. Грав сам у футбол, волейбол, бігав разом з дітьми кроси, підтягувався та віджимався від підлоги, стрибав у довжину.
   Робив це все в жарт, проводив  спортивні змагання з перетягування канату, армрестлінгу.
   Так багато чого з того  що сам умів, намагався передати та навчити  дітей. Не все було гладке, батьки не вважали фізкультуру важливою для своїх дітей і дивувалися ентузіазму міцного чоловіка. Ну дійсно, колишній спортсмен, розумник, такий  у будь-якій охоронній фірмі  ціни б не мав.
    Але ні, він принципово вважав, що гідність людини полягає в повазі до себе. А це досягається суспільною користю ,   він відігравав якусь свою значну роль у світопорядку. Познайомившись із Оленою, Іван говорив  : «  Я дуже люблю тебе, але в мене є принципи, не торгувати собою, не принижуватися  перед ким або чим, не заздрити ні кому . З цими  принципами грошей не заробиш, тобі  з ними жити, також як і із мною»  Олена відповіла: - « Іван я люблю тебе й твої принципи, бог догляне й допоможе нам».
  Пішли самі щасливі дні Івана. Дні,  заповнені турботою про свою дружину Олену, вона працювала медсестрою в поліклініці, а потім спільною турботою за  Ігорьком, спадкоємцєм Івана.
   Іван підробляв  вечорами на своїх Жигулях, брав додаткові години у школі, вів секції й гуртки. Однаково важко було жити на вчительську зарплату, але родина все зносила терпляче. Вони кохали  один одного, вони любили сина Ігоря . Маля росло  й перетворювалося в могутнього козака, один в один Іван, такий же широкоплечий, сильний. Готувався в армію. Нічого не бажав  від матері слухати з приводу відстрочки від Армії, якщо батько служив, виходить,  я повинен.
  Усі лиха й нещастя навалили якось  відразу.
  Ігор  разом  з приятелями пішов, як завжди по середам, на тренування в тренажерний зал.  Мати, щось  цілий день турбувалася й метушилася, чомусь  раптово поспішно попросила Ігоря не йти на тренування, адже цим вечором у його рідної тітки, маминої сестри, День народження.  Ігор же пообіцяв прийти вчасно, принагідно купить гарний подарунок та квіти.
    Пізно ввечері подзвонили друзі Ігоря й сказали що міліція забрала Ігоря по підозрі в грабунку. Олена разом з Іваном відразу ж виїхали в райвідділ  міліції, але до Ігоря  не пустили, слідчого не покликали. Сказали, що повинні провести дізнання, ранком відпустять. Усю ніч Іван та Олена провели на лавиці, на якому зараз сидів Іван. З райвідділу їх просто на просто вигнали без пояснень.
  Ранком Ігор не прийшов до дому.  Іван подався  пізнавати, що трапилося? У чому підозрюють його сина? Іван точно знав, що син також здатний до грабунку чи злодійства, як наприклад він сам  до виконання балетних па у Великому Театрі.  Вийшов слідчий і повідомив, що син упав і одержав струс мозку, зараз його відправили в лікарню при МВС.  Але не бачив Іван ніякої машини Швидкої допомоги, бачив тільки цю червону Toyota Corolla, яка незабаром і повезла цього слідчого в невідомому напрямку.  
     Уже пізніше від друзів Ігоря, Іван довідався, що по дорозі назад із тренування, Ігор зайшов у підземний перехід, щоб купити квіти.  На виході з підземного переходу Ігоря вже вели під руки два дужі мента, друзі підбігли, стали запитувати, що трапилося з їх другом. На що міліціонери грубо відповіли : - «не втручайтеся, а то й вас ,у телевізор посадимо, Ваш друг підозрюється в грабунку. Півгодини назад у дівчини відібрав мобільний телефон, парубок схожий по опису на вашого друга».  На репліки друзів Івана, що ще півгодини назад, він був у тренажерному залі разом з ними ,патрульні тільки хмуро посміхнулися й заштовхали  Ігоря в міліцейський бобик.
   На ранок Іван знову пішов у райвідділ, там йому відповіли , що сина відвезли в лікарню МВС.  У лікарні, відповіли,що в реанімації в комі.  Що ж таке трапилося з міцним молодим хлопцем який після падіння, одержав таку серйозну травму, що перебуває в комі ????
   До Ігоря Івана не пустили. Через день сказали, що вмер від черепно-мозкової травми не приходячи у свідомість. Читав Іван хронікі, знав які звірства відбуваються в тихих катівнях райвідділів. Вірні продовжувачі справи НКВД, а скоріше онуки, а може сам генотип вбивць, успадковується через покоління. Садисти в погонах, перевертні із правом від держави лагодити бешкетування й зло.
       Іван після цього повідомлення відразу змарнів, жорстко стис вилиці й до сього дня жодного разу не розслабився й не посміхнувся. Думка свербіла  одна єдина й дуже виразна. Помста. Але хто винуватий в убивстві його сина. Слідчий, досить молодий, дуже товстий, але не зважаючи на це дуже міцний і рухливий. Може ті міліціянти , що забрали Ігоря.  Іван знав, суд і пошук правди в країні в якій усе купується й продається , не буде праведним. Тільки вендета. Тільки зуб за зуб. Тільки смертю на смерть.   Але як сховати свій настрій від, цих нелюдів, що раптово стали такими уважними й попереджувальними ,  які у той фатальний день проводили  дізнання. Пропонували Олені гроші, пропонуючи швидко закрити справу, по нещасному збігові обставин. Дружина й Іван  погодилися, від грошей звичайно Іван відмовився.
       Одна думка свердлила мозок Івану. Як помститися, зробити це як герой однойменного фільму. Купити гвинтівку й відстрелить виродкові печінку. То що Іван це зможе зробити , не було найменшого сумніву. Достоєвський не був любимим письменником Іванна  . Де купити ? У кіно все добре складалося в головного героя, гроші були, легко знайшов продавця.  Ні, цю думку відкинув Іван відразу. Необхідно все зробити досить  просто та обачливо. Озброївшись клавіатурою й Інтернетом, не склало великої праці знайти  дуже прості рецепти  вибухівки на дистанційнім керуванні, залишилося вивчити маршрут червоної автівки , усе до дріб'язків. Мозок людини працюючий на одну ідею стає витонченим і творчим.
   От цей день настав. Пройшло півроку з тих подій. Більше в міліцію Івана не викликали, повірили мабуть, що Батько  Ігоря від горя втратив волю й зміст життя. Били напевно чиїх  чужих дітей ці монстри, поставлені народом захищати від несправедливості й хамства хижаків.
    Монстри в погонах  самі вийшли на стежку вбивств та злочинів.
   Увечері, як завжди червона Тоєта під'їхала до невеликого триповерхового будинку, у якім як зрозумів Іван, жила коханка товстопузого садиста. Щосереди після 19.00, він приїжджав до своєї подруги ,іноді по дорозі заходив у маленький магазинчик, прикупити продуктів. Як правило вже до 21.00  виходив до машини,  часто сідав на підпитку та їхав додому.
    Будинок його перебував за містом. Великий, гарний, цікаво як можна купити,такий будинок за зарплату майора міліції.  Перед будинком не зупинявся, натискав на дистанційний пульт, і в'їжджав у важкі ворота, що відкривалися.
   У Івана в розпорядженні було 15 хвилин, поки товстун сяде в машину й поїде. Одне турбувало Івана, 21.00 ще не дуже пізно, бувають випадкові перехожі, граються  діти.
  Ну от  Павло Никифорович (так кликали майора) підкотив рівно в 19.00 до будинку своєї  панянки, вийшов за традицією в магазинчик, ввійшов у другу парадну з початку будинку. Коханка  Ольга, жила на третьому поверсі. Викладала в  місцевому технікумі англійську мову.
Іван, оглянувшись, побачив що двір абсолютно порожній ,підійшов до машини, раптово упустив  пакет з апельсинами. Опустився їх піднімати, один закотився під машину. Дуже швидко Іван приєднав обладнання до днища машини. Треба говорить, що Іван проводив експерименти з вибухівкою. Виїжджав далеко за місто, рив яму, накривав листом заліза, присипав землею. Телефонував. Результат перевершував усі очікування.
  Ну от нарешті виходить товстун, сьогодні на п'ятнадцять хвилин раніше. Іван сів у свої Жигулі , став чекати поки рушить машина Павла Никифоровича.  Слід сказати,що за час стеження, побачив чим властиво заробляє на життя товстопузий. Кришуєть  циганський наркопрітон. До речі тиждень назад, був великий скандал. Павло Никифорович наказав підняти таксу за діяльність, на що цигани  обіцяли знайти дах  поважніше. Можна цей вибух списати на розборки наркомафії.
   Машина рушила, Іван поїхав за ним, він знав що на маршруті, Тоєта буде переїжджати пустир, який розрівняли  й очистили від дерев для майбутнього будівництва. Але забором обнесли
не всю ділянку. Автівка досягає заповітного місця, Іван робить дзвінок  пані Смерті.
Вибух був величенної сили, машину рознесло в  жмути, на місці вибуху утворилась величезна яма.  Іван праг не давати цієї сволоті шанс.  Іван тихо ніким не помічений поїхав  додому. Іван знав, він не зупиниться. Помста не має кінця вона має початок.
 

 
Альтернативна кінцівка.
 
Іван, не  відстаючи рушив за машиною Павла Никифоровича, ось він шанс від квитатися, а заодно послужити прецедентом, а може просто знаряддям помсти. Звичайно сина не повернеш, але ж можуть постраждати, такі ж люди, молоді хлопці які не встигли пожити, покохати, зрозуміти життя.
  Ні ,має цей товстий виродок померти, він гідний смерті. Іван дістав телефон, почав набирати комбінацію. Раптово червона автівка  зупинилася, дорогу перебігали діти, один рудий хлопчак спіткнувся і  полетів прямо під колеса « Тоєти». Машина,  різко загальмувала, зупинилася майже прямо над хлопчаком.  Мент вибіг підняв малого на руки і відніс в машину. Через якийсь  час, машина відкрилася і хлопчак що духу побіг додому. Видно не постраждав, тільки сильно злякався.  
Іван зупинився, вийшов з машини, глянув на «Тоєту», що віддаляється . Дістав телефон, від’єднав  батарею і розчавив ногою .