За життя, яке гнуло, та не зламало

         Частина перша. "Дитинство"
    На днях потрапила мені на очі оповідь під звучним заголовком, що змусило мене переглянути її з цікавості. Йшлося в ній про пережиті жахи та страшні душевні страждання непримиренного борця з Системою. Система та виявилась радянською, а біль автора — фантомним. Одразу зауважу, що оповідач бачив описувані ним неподобства переважно очима дитини, бо народився в середині шістдесятих років минулого століття, і не був із сім’ї репресованих або депортованих у морозниє далі антісовєцкіх елємєнтов. Але про все по порядку.
    Народився наш автор у звичайному пологовому будинку в одному з обласних центрів десь на Півдні колишньої УРСР. На диво його батькам не довелося сплачувати щонайменше п’ять мінімальних зарплат за його народження, бо в тій державі гарантувалася (не на словах, а на ділі) безоплатна медична допомога. Власне, це і стало потужним поштовхом до того, що з першого ж подиху він її зненавидів. Далі був безоплатний дитячий садочок, в якому добрі тьоті за мінімальну зарплатню годували його з ложечки, вмивали замурзане личко, садовили на горщик та підтирали зад. Але робили вони все це, як з’ясувалося потім, без належної поваги та любові до нашого суб’єкта. За це він їх зненавидів. Іншим же дітлахам там подобалось і вони сторонилися вічно насупленого хлопчика, за що останній ненавидів і їх також. Потім була початкова школа, навчання в якій знову ж таки було безоплатним, його батькам не треба було платити за поточний ремонт, заміну вікон, витрачатися на покупку мастики та щіток для натирання підлоги в коридорах, і т.п. Але робити прибирання в класній кімнаті доводилося самим учням, “черговим”, бо Система привчала до праці змалечку, а наш герой працювати не хотів, боявся забруднити руки, і за це школу ненавидів. А ще ненавидів за те, що в школі він повинен був носити однакову для всіх форму і за те, що його примушували вдягати ненависну символіку Системи, спочатку “жовтеняцьку” зірочку, а згодом і піонерську краватку. Він і не хотів вступати до лав системних організацій, але одночасно боявся бути не таким, як усі. Та ніхто, власне, й не питав його думки, за що він почав ненавидіти суспільство. Душа його протестувала проти носіння атрибутів злочинної Системи, але сувора реальність примушувала робити це, інакше можна було втратити ті ніштяки, що пропонувала Система навзамін вірності декларованим нею цінностям, а саме: безоплатний відпочинок в піонерському таборі, безоплатне навчання в музичній школі або в художній студії, безоплатне відвідування усіляких гуртків та спортивних секцій і т.д.
    Внутрішній конфлікт наростав, а ненависть до навколишнього світу поступово переходила в розряд лютої.
    Далі буде.