Ой чий то кінь насрав!

Вже давно по соцмережах  дрейфує, збираючи тисячі лайків, сердечок, та навіть WOW! смайликів, такий собі відосик, де нікому невідомий "Знаменитий Психолог",  розповідає великій групі слухачів про те, як якийсь Іменинник прокинувся зранку у своїй міській квартирі і, прочалапавши зі спальні до гостинної кімнати, побачив посеред хати на підлозі...  величезну купу кінського лайна. Він протер очі і ще раз переконався, що перед ним таки справді  лайно.
 
Шоковані слухачі у лекційній кімнаті завмерли, дехто навіть мимоволі затулив свого носа. Психолог, задоволений емоційним станом чутливої публіки, радісно продовжив лекцію. Виявилось, що той Іменинник не обурився, не розгнівався, а навпаки - страшенно зрадів і озираючись і сяючи від щастя, нетерпляче вигукнув:  "І де ж ви заховали того коня, якого мені подарували?!"  
 
Від такої несподіваної реакції Іменинника, аудиторія помітно пожвавилась. А Психолог вкрадливо продовжив розповідати, на прикладі Іменинника, про користь оптимізму, про віру в усе найкраще, навіть тоді, коли ви побачили посеред своєї кімнати величезну купу лайна.
 
Але найбільші відкриття були попереду. Адже, у тій ситуаційній моделі, створеній фантазією  Психолога, коня взагалі не існувало! Ніде! Було кінське лайно посеред кімнати. Був Іменинник-Оптиміст. А самого коня не було! Принаймні, Психолог про подальшу долю Іменинника чи коня нічого не повідомив. Зато, він закінчив свою лекцію висновком про те, що потрібно бути щасливим завжди, навіть якщо ні з того ні з сього, вам посеред хати хтось навалить величезну купу.
 
Коли лектор закінчив, екзальтована публіка ще більш пожвавилась, їхні обличчя посвітлішали, очі загорілись.  Вони вдячно і несамовито плескали у долоні Видатному Психологу, щойно відкрившому для них сакральний Секрет Щастя! За час коротенької лекції, вони усі зробились щасливими оптимістами і вже не було кому завдати собі клопоту хоча би елементарними запитаннями:
 
- Як той кінь потрапив у міську квартиру? І головне - на@уя він туди приперся?
- Кінь сам прийшов, чи його привів якийсь добродій?
- Куди той кінь зник, після того як висрався щасливому імениннику на підлогу?
- Як іменинник визначив що лайно кінське, а не, скажімо, бегемота?
- Як той іменинник-оптиміст відреагував, коли врешті-решт переконався, що ніякого подарунка у вигляді коня немає, а тільки кінське лайно посеред кімнати?
- Якщо іменинник був єдиною діючою особою тієї історії, то від кого він вимагав пред'явити йому коня?
- Чому іменинник, живучи у міській квартирі (нажаль, не уточнювалось на якому поверсі), вирішив, що йому повинні подарувати саме  КОНЯ, а не, приміром, кенгуру?
- А якби це було людське гівно, то на який подарунок мав би розраховувати наш щасливий оптиміст?
 
Напевно тим емоційно перевантаженим слухачам, для котрих так несподівано відкрився Секрет Щастя, коли вони солодко сплять, сняться зоряні ночі, що огортають сивою, віковічною темрявою береги Дніпра. І сниться той Чарівний Кінь, що ходить від хати до хати, розносячи людям щастя, а десь  далеко-далеко за обрієм, ледь чутно, лунає сумна пісня бандуриста: "Ой чий то кінь насрав..."