А вже ж 18-й рік!

Вітаю, пані і панове.
За старою звичкою тискаю іноді на ДД, головним чином заради лінкодрому, проглядаючи мимохідь назви імхів. Імхи майже не цікавлять, хоча інколи відкриваю деякі. Ось цього разу побачив Серьожкіну з її вісткою про відхід з життя ще одного персонала дурдому. Сумно, дійсно, стає, коли відходить хтось з кола знайомих. Але так влаштована природа – поряд з радістю народження трапляється смуток смерті. В цілому виходить повна гармонія.
То ж посміхаймося і мементо морі. Минуло року померла моя мама, я спостерігав її відхід до останнього подиху. І це була вже четверта людина, яка закінчила свій вік на моїх очах. Так що вмирати я трохи навчився. Очікую, що сам буду вмирати з посмішкою на вустах і солодкою думкою «Ну, ви там смикайтесь, а я вже відпочину».
 
Але вскочити в ДД я вирішив з іншого приводу. Справа в тому, що за натурою я є природний пояснювач. Тобто, мене цікавить відшукувати логіку і таким чином поновлювати цілісність сприйнятого нами світу, який потрапляє до свідомості порізаним скальпелем аналізу. Ми сприймаємо цілісний і живий світ шматками, клаптиками, фрагментами, а потім намагаємося зшити з клаптиків ляльку нитками логіки.
Так от, товариство (так мені здалося) не може втямити, чому ДД був таким класним, а перетворився тепер на ніщо. То ж я даю пояснення.
Справа в тому, пані і панове, що ви тут знаходитесь на маргінесі життя.
Ви всі не бачите тенденцій українського поступу, а тенденції ж є руслами, якими життя прямує з минулого в майбутнє.
Ви залишились осторонь тенденцій, десь на відмітці «2000», коли українське суспільство розділилося на дві частини: «погану» і «хорошу». Погана частина була за Януковича (донецьких), а хороша – за Ющенка vs Тимошенко. Обидві частини були (підсвідомо, звичайно) за автократію, але погані були за ту автократію, яка є, а хороші, - за ту автократію, яка малювалася в їхніх романтичних помислах.
Воно й не дивно, адже всі ми вийшли з совдєпії (яка тоді була на відстані всього 10 років) і про інший (демократичний) спосіб життя не мали уявлень.
Отже, в 2000-му конфлікт між «добром» і «злом» не передбачав компромісів.
 
За ті 17 років, що промайнули з 2000-го, склад народу суттєво змінився. 17 демографічних хвиль повимивали багато совдєпії і принесли натомість помітну долю європейськості в суспільну свідомість.
Як ми знаємо, європейці живуть за демократичного устрою. Звідси важко розгледіти фундамент їхньої демократії, він не виблискує і не вражає. Він вже вписався в ландшафт, навіть самі європейці не розуміють на чому стоїть їхнє благополуччя. Вони лише бачать чесні вибори, свободу підприємництва, справедливий суд, свободу слова, права людини і інші атрибути облаштованого добробуту.
Те ж і американці. Вони намагаються приживити до нашої автократії привої демократії у вигляді всіляких антикорупційних органів.
А насправді фундаментом демократії є місцеве самоврядування.
Отже, головною тенденцією українського життя є перехід від автократії до демократії (цю тему я розкрив в своїй книжці). Все життя в недалекому майбутньому розгорнеться саме на місцевому рівні. І саме суспільство (а не держава) почне будувати майбутню Україну.
А тепер погляньте на свій ДД – він стоїть осторонь головної тенденції. Він опинився далеко від течії життя. Він застряг в болоті автократичних сутичок.
 
Саме з цієї причини звідси пішли всі непересічні автори. Ні, вони також не розуміють головної тенденції, але їм набридло виявляти свою непересічність в смороді болотних газів.
 
Отже, у ДД немає майбутнього. Тут залишились ті, хто адаптувався до болотної атмосфери. Життя, кажуть, є навіть всередині вулканів.
 
Я бажаю вам не сумувати дурно, живіть і радійте в своєму ареалі. Поки живі.