Файна казка

Файну казку хочу нині,
на Різдво, оповісти…
Жив недавно в Україні
цар, і царські наймитИ…
 
Був він гарний, чорнобровий,
І дебелий на язик.
Лиш одне було хуйово –
правди він казать не звик.
 
То спиздИть, що жити краще
стали люди в час війни…
Або збреше, що нізащо
він не крастиме з казни…
 
Що продасть свої активи…
Що на фронт підуть «стволи»…
Що за бакс – лиш десять гривень!..
Що «котли» – то не «котли»…
 
Так, коротше, запиздівся,
наче той москаль в Криму!
А раби його, як вівці,
все підбекують йому.
 
Може він брехав би й далі,
і топтав би правду в грязь,
Та з країни Цинандалі
завітав у гості князь…
 
Він на все те подивився…
На брехню тотальну ту…
І царя того – по пиці!…
По макітрі!… По хребту!..
 
Ах ти ж жирне царське рило!
Як жеж можна так брехать?!
Царювати надоїло?!
То уйобуй з царства, блядь!
 
Пересцяв той цар навіки
за багатства, за свої…
Вітром здуло царську пику
десь у ліпецькі краї…
 
Царські наймити – до князя,
на колінах, і сторчма…
-Вибач, князю, нам наразі
не можливо без ярма!
 
Князь лиш гаркнув – підораси!
вертухайській тій юрбі…
Україна, з того часу,
без царів, і без рабів!
 
От таку я казку знаю.
(щас раби поставлять «два»)…
Що ж .. За це і забухаю!
Всім приємного Різдва!...