Все повторюється

Колись давно у 1240 році після взяття Києва, татаро-монгольська навала рухаючись на Захід, вдерлась в землі нинішніх Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, однак знекровлені війною на теренах Київської Руси, війська Батия вже в 1242 р. були змушені припинити своє просування в напрямку теперішньої Європи й  повернувшись у пониззя річки Волги, заснували нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду. Але це вже зовсім інша історія.
А от Європа, завдяки нашим пращурам, так і залишилась не сплюндрованою нападником.
  
І ось тепер все повторюється знову. Азіатський «мордор» знову загрожує цивілізованому світу і в чергове на його шляху повстає фронтир Україна.
 
Період тихого болота скінчився.
Прийшов час знову засвоїти психологію та рефлекси перманентно воюючої країни. Що має докорінно змінити принцип нашого мислення та характер дій. А саме, необхідно відродити вже дещо забуті, але ще досить недавно такі обов’язкові елементи, як регулярна військова підготовка населення, цілком вірогідно обох статей (Ізраїль), крім того створити повномасштабну систему територіальної оборони (Швейцарія) та продовжити обов’язкову службу в армії або в альтернативних військових інституціях, щоб психологія захисника Батьківщини вкоренилась на рівні підсвідомості. І все це для створення високо вмотивованої контрактної армії, вже не кажучи про побудову потужного ВПК, котрий мілітаризує нашу економіку й стане каталізатором її відновлення.
 
Таким чином зараз склалась максимально вдала ситуація для консолідації як українського суспільства так і держави, довкола побудови успішної України, та всіх найближчих й не дуже, західних сусідів й партнерів … довкола України, як сили, що знаходиться в авангарді, на передовій зіткнення цивілізації з Росією, котра разом з Іраном та КНДР, вже на законодавчому рівні віднесена Конгресом США у т.з. «вісь зла».  
 
Однак замість кроків по успішному державотворенню, вже в котре, через клептократичну наволоч в українській «владі», країна втрачає час і не те що не розвивається, а успішно деградує, а от у громадян з’являється найстрашніше, що може бути … розчарування.
 
Мало того, що життя української громади від злочинної діяльності олігархічних «еліт» стає з кожним днем все гірше, так через цей «владний» непотріб втрачає свої можливості вся країна в цілому.
 
Не треба далеко ходити, на з’їзді Європейської народної партії, а потім й на Саміті Східного партнерства, «гаранта» в котре товкли пикою об стіл. Користуючись нагодою, особливо ефектно це робила Юлія Тимошенко, бо в самій Україні отой О’Пецьок вже настільки знахабнів, що переплюнув навіть кота Ваську, котрий як відомо тільки – «слухає та їсть!»
 
Бо таке явище як «свобода слова» (і це не тільки Савкіна програма), за котру це брехливе падло ще зовсім недавно було ладне вмерти, зведено ним нанівець. В зв’язку з чим опозиційні до «влади» політики, вимушені користатися першою ліпшою нагодою, щоб публічно висловити свою точку зору широкому загалу.    
 
І це вже навіть не смішно, коли з тих же декількох тисяч е-декларацій, за рік НАЗК перевірило «аж» … 97. І повна тиша, й жодне стерво не опинилось навіть на лаві підсудних, не кажучи шоб за гратами!
 
І це при тому що більшість декларантів шаленого кешу, держслужбовці, статки та майно котрих просто, не співставні з їх заробітною платнею навіть за все життя.
 
То власне які підстави Заходу надавати нашим «торбохватам» третій макрофінансовий транш розміром в 600 млн. євро, чисто риторичне. Бо гроші злодіям, це гроші на вітер.
 
А клята Юлька не залишила без уваги ще й відверте присікування «влади» до Саакашвілі та його оточення. Але повною ганьбою для нашої «влади» стало, коли за прикладом «папєрєдніка» нинішній «гарант» спробував послатись на можливість грузинських фігурантів захистити свої права в українських судах. Петруха отримав від Президент ЄНП Жозефа Доля нищівного «ляпаса», бо останній вельми саркастично відповів – «ну, ми ж бо знаємо, які в Україні суди».
 
Але якщо б ці абсолютно закономірні іміджеві втрати стосувались виключно фігурантів від нашої недолугої «влади» то б була дурниця, бо у тої мішпухи й в Україні «авторитет» нижче плінтуса, однак «імідж» цієї наволочі шкодить всій Україні.  
  
І це є непрепустимим, бо коли в 2014 році наші добровольці зупинили російські війська тим, що називається «що під руки потрапило», то після трьох років перманентних військових дій, командуючий Сухопутними військами США в Європі, генерал Фредерік Ходжес свідчить, що та ефективність з якою наші воїни використовують надані українським військовим американські контрбатарейні радари, змушує самих американців зовсім по новому та з захватом подивитись на свій власний виріб.
 
Мало того, в програму підготовки американських військових внесені зміни на підставі досвіду та оцінок українських військових.
          
То власне при державницькому відношенні до організації, підготовки, й забезпечення української армії та відновленні діяльності ВПК, ми цілком можемо стати гарантами безпеки щонайменше на європейському континенті. Бо як не парадоксально, але саме війна, може відіграти консолідуючу роль між громадянами та владою, на шляху перетворення України з сірої корупційно-олігархічної території на сильну та успішну державу.          
 
От тільки наша нинішня «еліта», з її примітивними рефлексами до збагачення через владу, не може бути предметом для консолідації, а виключно для утилізації.
 
І чим швидше, тим краще!
 
ІІ
 
Можливо хтось з естетично найвибагливіших читачів скаже – «та скільки ж можна писати про оту осоружну «владу»? І до певної міри буде правий, писати здебільшого дійсно доводиться про «владу», бо вона мабуть чи не занадто «талановита», оскільки кожен день дає для цього новий та вагомий привід. Тому дійсно хочеться вірити, що буде й на українській вулиці свято і прийде час коли наша влада буде просто ретельно виконувати свої обов’язки, здійснення котрих на неї поклали саме ми, і тоді у нас з’явиться вагомий привід взагалі перестати помічати оту владу і писати просто ... за життя.

Скоріш би …