Пора оцінити причини і наслідки стану держави Україна та шукати шляхи його покращення

На різних форумах у світі, Європі та й в самій Україні ведеться, звичайно, багато розмов про стан управління державою, економічним виробництвом, соціальними стандартами, зовнішню та внутрішню політику правлячого класу. На скільки вони об’єктивні, можна судити із виборчих змагань, від яких Україна ніяк не вийде.
 
Залежність політологів, експертів та різних аналітиків від певних зобов’язань, змушують акцентувати увагу на агітаційних та пропагандистських гаслах. І коли одні бачать суцільні успіхи і перемоги, то інші – постійні провали. Але хто і де реально викладає реальні характеристики стану України, визначає тенденції та описує можливе майбутнє?
За крупним планом у державі є всі інститути для аналізу та вироблення пропозицій для влади. Але чи достатньо кваліфіковано вони підходять до своїх зобов’язань та чи кваліфіковано можуть використати ті наукові рекомендації у владних коридорах?
 
Аналіз тільки поверхової інформації, що поширюється за різними джерелами переконливо свідчить, що процес управління державою направлений на руйнування, але не на стабілізацію. Ці тенденції вже проявлялись давно, але належної оцінки не надавалось. Зокрема, я і сам ще в 2011 р. писав «Чи буде перемогою фінансовий крах України?»
Що на це вказує? Ось можна поставити питання чи є ще у світі країна, яка знаходиться на рівні 60 % виробництва від досягнутого в 1990 р.? І що робиться в країні, щоб досягнути рівня виробництва тих років?
Інше питання, чому так сталось? І що би ми не оцінювали, що би ми не характеризували, але все буде виходити на негативний вплив Росії, та нелегальну підтримку цих процесів у владних коридорах України.
 
Із теорії економіки давно є зрозумілим, що знищуючи якусь зарубіжну економіку, так чи інакше це буде спричиняти до знищення і власної економіки. Про це говорить і марксизм-ленінізм. І треба розуміти, що і там є багато економічно кваліфікованих положень. І це добре розуміють у світі, в тому «загниваючому капіталізмі». І вони в себе створюють міжнародні фінансові інститути для підтримки і розвитку національних економік у світі. І тільки догми комуністичних ідей розповідали, що зарубіжні якісні товари знищують внутрішні економіки. А там розуміють, якщо не буде внутрішнього виробництва, не буде доходів населення то і ніхто не буде купувати ті товари. Адже вони також не захочуть просто роздавати, а хочуть вигідно продати.
А що у нас відбулось? Ось візьмемо два приклади із того що було та що стало і які тому причини. В тих 90-их роках в УРСР переробляли понад 50 млн тонн нафти. Практично всі потужності приватизували із впливом російського бізнесу. І який наслідок роздержавлення? Переробка зменшилась до 3-5 млн тонн нафти на світлі паливно-мастильні матеріали. Чи виграв російський бізнес? Сумнівно. Адже переробку проводили російської нафти і могли продавати нафтопродукти із суттєвою доданою вартістю.
 
Інший приклад. В ті далекі 90-ті роки в Україні виробляли 5-7 млн тонн цукру. Були величезні плантації цукрових буряків, були багаточисельні переробні заводи на яких працювали робітники. В останні роки виробництво цукру не кожен рік забезпечує і внутрішню потребу в 1,7-2,0 млн т.. Останній рік, коли ще виробили понад 3 млн тонн цукру – це був 1998 р.. Але в той час Росія ввела додатково 25 % ввізного мита та 10 % ПДВ і торгівля із основним ринком збуту обірвалась. Чи стало краще забезпечення цукром в РФ не будемо зачіпати, але в Україні галузь знищена. Заводи порізані і більшість зникла із економіки.
 
Звичайно, треба розуміти, що в даних процесах брали активну і безпосередню участь українські політики та бізнесмени. Можна аналізувати і персональну участь у різних галузях економіки України. Ось візьмемо факти із життя банківської системи під керівництвом персонально Гонтарєвої. Який є результат керівництва даним сектором економіки?
Отже, на 01.01.2017 р. зобов’язання банків перед фізичними особами становили 370 млрд грн та перед юридичними особами 437 млрд грн. Таким чином, всього у банках було 807 млрд грн фізичних та юридичних осіб. Це в системі показників, коли ВВП країни за 2016 р. становив 2383 млрд грн та доходів державного бюджету в 616 млрд грн.
Значення даних показників проявляється порівняно із 2012 р.¸ коли на кінець року зобов'язання банків перед фізичними особами становили 370 млрд грн та перед юридичними особами в 227 млрд грн. Тобто, разом ці зобов'язання становили 597 млрд грн. Але це було в системі, коли ВВП країни становив 1409 млрд грн, а доходи державного бюджету – 346 млрд грн.
 
Відносні показники будуть характеризуватись, що зобов'язання банків на початок 2017 р. перед фізичними та юридичними особами зменшились із 42 % від ВВП та за 2012 р. до 33,8 %. Порівняно із доходами державного бюджету це зменшення становило із 172,6 % до 131 %.
Можна аналізувати зобов’язання банків перед фізичними особами та фонд заробітної плати за роками і буде видно, що довір’я населення до банківської системи кинуто на рівень 1992 р., коли всі заощадження населення пропали. Але тоді держава, можна сказати вкрала біля 383 млрд грн, які відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який набув чинності 11 лютого 1997 року, зобов’язувалась повернути. Але в той час за курсом 1дол./1,86 грн – це було 206 млрд доларів. За весь час цей борг так і не був віднесений до державного боргу та не індексувався. І за теперішнім курсом валют цей борг становить тільки 14 млрд доларів.
Важко держава відновлювала довір’я населення до банківської системи. Можна пригадати, що зобов’язання банків перед фізичними особами за 10 років в 2001 р. становили тільки біля 6 млрд грн, ще до 2010 р. вони зросли до 156 млрд грн. Але в той час і ВВП країни становив відповідно 200 та 1082 млрд грн.
 
Поряд із довір’ям населення до банківської системи можна говорити і за доходи та їх витратами. Звичайно, коли витрати населення становлять понад 90 % доходів на споживчі товари, в т.ч. до 60 % на продовольство, не дуже думається про заощадження.
Інше питання – це надумані тарифи на комунальні послуги, зокрема ціна газу та електроенергії. Напевне, вже студент 1-го курсу економічних спеціальностей сміється із «ринкових тарифів» встановлених постановами уряду. І вже країна живе третій рік після таких непродуманих рішень. Але на жаль економічного аналізу встановленого процесу в державі не проводиться. Багато факторів, взагалі, не береться до уваги. Випадкові показники витягуються і тиражуються, які в простому співставленні просто не витримують критики.
 
Чиновники у владних коридорах спрощено взяли проблему збільшення тарифів до сприйняття отримувачів послуг населенням. Але вони зовсім не взяли до уваги, що ці необгрунтовані тарифи ляжуть катастрофічним тягарем на бюджетну систему та на саму комунальну сферу (за виключенням газоторгуючих структур та електропостачання). І цього чомусь ніхто не хоче бачити і розуміти.
І це було започатковане ще в лютому 2015 р., коли уряд Яценюка приймав поправки до Постанови КМ «Про спрощене надання субсидій …». Вся абсурдність тих ідей вже проглядалась у словах Яценюка, коли він говорив – «за підрахунками уряду після підвищення тарифів на субсидії буде претендувати 3 млн сімей або 12-15 млн осіб».
Вже на той час в Україні нараховували біля 15 млн домогосподарств чисельністю в 42,9 млн осіб при середній чисельності домогосподарства в 2,58 особи. В підсумку, вже на кінець 2015 р. субсидії були призначені більше як 4560 тис. домогосподарств.
Із підвищеннями тарифів на теплопостачання та інші комунальні послуги в 2016 р. кількість отримувачів житлових субсидій зросла до 6548 тис. домогосподарств.
Як відомо, вже у 2017 р. уряд пішов на збільшення мінімальної зарплати та провели осучаснення пенсій багатьом пенсіонерам із розрахунку, щоб зменшити кількість наданих субсидій. Чи призвело це до очікуваних результатів? Останні показники держкомстату за вересень-жовтень цього не підтверджують. Так, у вересні 2017 р. субсидія надавалась 6232 тис. домогосподарствам, а вже у жовтні – тільки для 6044 тис. Відбулось дійсно ніби зменшення. Але одночасно викликають здивування, що за січень-вересень 2017 р. приймались рішення про надання субсидій для 7727 тис. домогосподарствам. Вже у жовтні ці показники зросли до 8163 тисяч. Тобто, виходить, що приймаються рішення для надання субсидій в період січень-жовтень для 8163 тис. домогосподарств, але у жовтні нараховують субсидію тільки для 6044 тис.
Інше питання повинно хвилювати за суттєве збільшення заборгованості населення за отримані компослуги. І динаміка зростання боргу дуже вражаюча. Якщо на кінець 2015 р. борги населення становили 8,8 млрд грн, то вже на кінець 2016 р. вони зросли до 21.4 млрд грн, а за січень- жовтень 2017 р. – до 28,4 млрд грн. Ось вже у жовтні оплата рахунків становить тільки на 72,4 % нарахованих сум.
 
Аналізуючи проблеми комунальних послуг та їх оплати населенням можна виходити із того, що населення вийде із даних проблем пошуком альтернативних систем або просто не буде платити. Адже треба розуміти, що в даний момент є біля 14.9 млн домогосподарств, але з них тільки біля 12 млн користуються газом, біля 8 млн мають централізоване теплопостачання. Треба розуміти, що це дані узагальнені і постійно змінюються. Найвищі витрати населення йдуть за теплозабезпечення. Але ми постійно чуємо, що все більше населених пунктів відмовляються від централізованих джерел і переходять на індивідуальне і різноманітне. Тобто, населення буде виходити із проблем створених урядом.
Але залишається найбільша проблема про яку ніхто не говорить. Я маю на увазі бюджетні платежі за компослуги та їх оплата бюджетними установами. Ось можна оцінити останні показники, що за січень-жовтень 2017 р. місцеві бюджети виплатили комунальним службам 53,0 млрд грн та ще є борг більше 15 млрд грн. Тобто, комунальні послуги місцевим бюджетам вже обійшлися в 68 млрд грн. А ще ж треба розуміти про платежі бюджетних установ, які відображаються у їх кошторисах витрат. Але так чи інакше вони будуть відображені через бюджети, оскільки отримують кошти відповідно за кошторисами установ із бюджетів.
Хоч і тут можна розглядати різні питання за достовірність показників. Не виходячи із постулату, що є неправда, є велика неправда, а є і статистика. Ось приклад спрощеного підходу до показників, які чомусь ігноруються в системі фінансового аналізу. Хоч є і зрозумілим, що все десь випливе. Не можна в динаміці фінансів, щось фальшувати. Воно десь повинно проявлятись.
 
Я маю на увазі динаміку бюджетних платежів та зміни боргів бюджетів за компослуги. Ось вибираємо за квітень 2017 р. дані держкомстату:
Бюджети виплатили – 32.2 млрд грн, в т.ч. за квітень – 2.4 млрд, борг – 35,0 млрд грн.
Вже на 30.05 – виплатили – 34.2 млрд грн, за травень – 2.0 млрд, борг – 30,8 млрд грн.
На 30.06. виплатили – 35,8 млрд грн, за червень – 1,6 млрд грн, борг – 25,0 млрд грн.
 
Із даних видно, що за квітень-червень оплата бюджетів зросла на 3,6 млрд грн, але борг за ці місяці зменшився на 10,0 млрд грн. Резонно постає запитання де поділись ці борги? Списали? Але ж ХТОСЬ поніс затрати. Яка компенсація затратам?
Дані проблеми добре видно із показників розрахунків бюджетів за півріччя. Чиновники у владі багато хизувались зростанням доходів місцевих бюджетів за перше півріччя, які становили понад 86 млрд грн і які є значно вищими за показники 2016 р. Але за ці півріччя місцеві бюджети сплатили комунальним службам, як вже сказано вище – 35,8 млрд грн та ще залишились винними 25,0 млрд грн.  
Із всього вище наведеного можна зробити висновки, що населення із даних проблем тарифів за комунальні послуги буде виходити. Можливо, за рахунок комфорту. Але бюджетна сфера даних проблем не витримає. І буде руйнуватись у суцільних боргах комунальний сектор економіки і бюджетна система.