Не вкради!

Штефка Язиката, люде, була чеснов кубітов, бо пів життє гендлювала в своїм склепі продуктами, шо не встигли ззісти дітки в дитєчім садочку, в котрім вна працювала завідуючов. Но і мала двох синів. Старший був вар'ятом від народжиннє і працював у прокуратурі, а другій був повним йолопом і тому Штефка мусіла запхати го у пидагогічний університет. Зачинала вна, як всі силяни, прибиральницев в садіку, де тоді ходив і мій син, аж покі не доросла до завідуючої. Потомка була міська рада, там вна кєрувала вже всіма садочками свого міста. За той чєс встигла богато. Вівчила своїх синів в університетах, отворила вишчезгаданий склеп і купила квартиру менчому Васильови, бо старший від держави вже мав і не одну. Коли прийшов чєс йти на пенсію, Штефка гонорово пішла з посади, передавши її у спадщину синови, а сама пішла си завідувати в тім закладі, звідки зачинала.
 
І мусіло так сі стати, шо саме в моїм під’їзді Штефка купіла квартиру синови, але про то я взнав вже потім. Василько найшов файних майстрів і зачєли вни робіти му еуроримонт по всіх правилах мєстної иліти. Сам клієнт на квартирі з'являвся нечасто - раз на два-три тижни. А Ігорко Ігрек був такім чесним майстром, люде, як і мама клієнта. Ігреком го звали ше зі школи, бо то була єдина літера, котру він запамітав з уроків матиматикі. Римонти людьом робив добре чи зле, не бду брехав, але завше в него сі лишєло купа будматер'ялу, котрий він швидко підбривав собі у буса, а потомка збував за півціни. Так було і цього разу. Якось Ігорко постукав в мої двері і сі спитав:
 
- Снєжку тре?
 
- Нє!
 
- А шпакльовку?
 
- Тиж нє!
 
- А мо' знаїте кому тре?
 
І тут я си згадав за Штефку. Тота завше любила халяву понад життє. Дав Ігоркови телєфон, а вни вже сі здибали на нейтральній території, де обговорили всі нюанси майбутньої співпраці. (Мушу повісти, люде, шо ані я, ані Ігрек не знали чий то син той Василько і як він тоту квартиру купів). Співпраця налагодилась швидко. Шотижнє, по п'єтницьох Ігорко віносив з хати "зайві" матеріяли, пакував го у авто і відвозив в умовлене місце, де на него чекала завідуюча з касов в кєшени. За тих півроку в неї вже наскладалосі купа того всього, мож було би отворити якійсь епіцентр, певне, але Штефка робила по єнчому. Вна частину тої купи роздавала кому тре, бо звєзки сі полишєли ше з тих чєсів, троха давала на садочкі, там "робивсі" ремонт, всьо ся підписувало і мало рукі-ногі в паперовому плані. Під такі "забави" вибивалисі гроші з бюджету, котрі знову йшли на квартиру до Василє. Йому навит сі здавало, шо то він кєрує садочками, а насправді то всьо мама. І сі тішив хлоп, шо кіт біля акваріума, дивлячись з-під кєпки-васьміклінкі, як швидко його помешканнє набуває еуропейского вигляду. Такій кругообіг гроший тривав до того чєсу, покі Штефка не зломила си палець на сходах недавно “відремонтованого” садочку і не відправила замість себе свого Василє на здибанку з Ігреком. Повісти, жи то була катастрофа всесвітнього масштабу, то не повісти нич. Бо то був афганістан з палестинов і другов світовов разом, люде. Штефка, після синового дзвінка, нАраз тарифов прилетіла з не застигшим гіпсом на пальці. За нев, з ренгєном в руках прилетів лікар і нагла поміч, потомка поліція, прокуратура, черговий суддя, мер міста і група захвата. І зачєли ся сперечати, хто має арештовувати Ігорка. Далі було всьо, як в ТееСеН - розслідування, арешт, співпраця зі слідством і виправдовувальний вирок на користь Ігорка та обвинувачувальний з конфіскатом на рахунок Штефки зі старшим сином.
 
Завше Ваш, Яків Кутовий