Генерали обіцяли швидку перемогу - ІІІ

"Проблема не в тому, як очистити територію від повстанців. Завжди можна сконцентрувати достатньо сил, щоб це зробити... Проблема в тому, щоб не допустити повернення повстанців, коли війська підуть. Цього можливо досягти тільки при підтримці населення... Яка зі сторін конфлікту забезпечить найкращий захист підтримуючому її населенню - та й переможе".
(Давид Галюла "Як вести противоповстанську боротьбу. Теорія і практика")
 
Коли у 1990 році Ірак напав на Кувейт, бен Ладен запропонував шейху Кувейта  Джаберу аль-Ахмеду аль-Джаберу ас Сабаху свою допомогу - 100 000 підготовлених досвідчених бійців - щоб не допускати немусульманські війська на священну землю ісламу. Шейх проігнорував цю пропозицію і віддав перевагу очолюваній США коаліції християнських і мусульманських країн. Армії коаліції були розміщені в Саудівській Аравії. Армія моджахедів проголосила початок священної війни з хрестоносцями - джихад. Хто тоді почув дзижчання комара?
Але звідки у бен Ладена взялася армія? З Афганістану. З 1980 до 1990 року США виділили на озброєння і підготовку моджахедів 4 - 5 млрд.$. Саудівська Аравія надала 4 млрд.$ офіційної допомоги, крім цього допомога надходила від благодійних організацій, приватних фондів і з пожертвувань, які збирали в мечетях. Тільки у 1980 - 1987 роках в таборах Пакистану пройшли підготовку 80 000 моджахедів. Війна удосконалила засоби ведення сучасної партизанської війни - засідки, убивства, атаки малими силами, самогубці з бомбами. Опитування показали, що терористичні акти самогубців на захист ісламу підтримують 73 % населення в Лівані, 43 % - в Йорданії, 44 % - в Бангладеш, 47 % - в Нігерії, 33 % - в Пакистані, 25 % - в Індонезії.
 
Еволюція не визнає написаних для неї програм, тільки випробування різних варіантів і відбір найкращого. Якими б продуманими не були стратегічні плани, в них завжди є помилки. Стратегією США в Іраку стало відсторонення від влади Саддама Хусейна і його партії Баас, дебаасизація суспільного життя, підготовка нової іракської армії, передача влади демократично обраному уряду і виведення військових підрозділів США з країни.
Військова операція "Іракська свобода" почалася 20 березня 2003 року. Високотехнологічна, найпотужніша в світі армія США легко здолала слабку армію Іраку, озброєну за технологіями позавчорашнього дня. Як і передбачалося, населення зустріло армію США як визволителів. 1 травня 2003 року Джордж Буш з палуби авіаносця "Авраам Лінкольн" проголосив: "Місія виконана".  
 
Далі розроблена стратегія почала давати збої. Несподіваною виявилася присутність в Іраку Абу Мусаба аз-Заркаві, який ще з лютого 2003 року готував для зустрічі американців "сплячі осередки" повстанців по всій країні. Використовуючи міжнародну мережу Аль-Каїди і власні зв'язки у 30 країнах, Заркаві організував збір розвідувальної інформації, налагодив матеріально-технічне забезпечення для виконання масштабних терактів, доставку секретними каналами коштів і добровольців для джихаду. Він став частиною протиамериканського повстання в Іраку і його керівником.
 
Дебаасизація країни стала катастрофічною помилкою, яка зруйнувала державне управління, систему держбезпеки і поліцію. Армія США не мала ні потрібної кількості людей, ні виучки, щоб заповнити утворений вакуум влади. Серед безвладдя і хаосу почалися грабежі і мародерство. Без роботи залишилися 185 000 членів партії Баас, більшість з яких була сунітами. Дебаасизовані іракці знайшли підтримку і розуміння у Заркаві. Кваліфіковані військові спеціалісти долучилися до розбудови мережі опору і планування операцій. Цілями стали військові США, колаборанти і "невірні", які сповідували інші релігії або були неправильними мусульманами (не сунітами).
7 серпня 2003 року стався перший терористичний акт в Багдаді. Внаслідок вибуху автомобіля-бомби біля черги за візами в посольство Йорданії 11 іракців загинули і десятки були поранені. Через кілька годин на вулиці вибухнув ще один автомобіль-бомба, вбивши двох американських солдатів.
19 серпня 2003 року вибухнув автомобіль-бомба, припаркований біля офісу представника ООН в Іраку Сержіу Вієйри ді Мелла. Загинули 20 осіб, близько 100 осіб було поранено.
29 серпня 2003 року біля мечеті в шиїтському місті Наджафі після проповіді знаменитого аятолли Мохаммеда Бакира аль-Хакіма у багатотисячному натовпі вибухнув автомобіль-бомба, загинули 90 осіб, близько 500 осіб було поранено.
Хвиля терактів накрила Ірак. Нова технологія вбивства довела свою ефективність. Заркаві вибирав цілі, які демонстрували безпорадність США і забезпечили те, що окупація країни стала тривалою і болючою. Люди не хотіли й боялися співробітничати з окупаційною владою, яка принесла в Ірак хаос і смерть. Масове насилля розбудило вікову ворожнечу між сунітами й шиїтами. Перестрілки між ними спалахували вдень і вночі. Також стріляли американці і в американців. Швидко зростала кількість убитих. Хто вбивав? В умовах безвладдя кожен робив висновки на свій розсуд.
 
ЦРУ повідомляло, що в Ірак прибувають новобранці з країн Близького Сходу, республік Середньої Азії, Північного Кавказу, Європи...  Вони вливаються в підпільні терористичні групи. Пентагон заперечував наявність повстання, керованого з єдиного організуючого центру.
В системах з чіткою ієрархією і єдиним центром прийняття рішень люди схильні приховувати негативні факти і прикрашати дійсність. Говорити правду - програшна стратегія в ієрархії. Система витісняє незручних, підтримує тих, хто грає за її правилами, формується команда однодумців і втрачається керованість. На підставі неправильної інформації приймаються неправильні рішення, які дискредитують систему і ведуть її до загибелі. Міністр оборони Рамсфельд не хотів чути про можливість повстання чи партизанської війни в Іраку. Небажання прийняти реальність погіршувало становище окупаційної армії і відтерміновувало прийняття правильних рішень.
 
Тим часом мережа Заркаві поповнювалася новими людьми. Тут були і "корисні навіженці", яким належало стати бомбістами-самогубцями, і творчі особистості, які принесли нові ідеї в партизанську війну. Творча енергія повстанців проклала дорогу у віртуальний простір, в якому сьогодні живе пересічна свідомість. Телебачення й інтернет стали дієвим засобом боротьби за серця й розум співчуваючих повстанцям у всьому світі. Сайти джихадистів розповідали в новинах про героїчні перемоги повстанців і безсилля американців, кликали новобранців долучатися до створення ісламської держави за заповідями Аллаха, де не буде бездуховності і несправедливості.
 

У квітні 2004 року після показу американським каналом CBS відеоматералів про тортури й знущання американських наглядачів над ув'язненими іракцями в тюрмі Абу-Грейб розгорівся міжнародний скандал. Арабський гнів закипів від фотографій, де голих в'язнів водять на повідку як собак, цькують собаками, піддають тортурам і сексуальним приниженням.
7 травня 2004 року Заркаві на відеокамеру власноруч обезголовив молодого американського ентузіаста Ніколаса Берга, який прибув до Іраку допомагати відновлювати економіку. Він, як надалі і всі інші  страчені, був одягнений в помаранчевий тюремний одяг, як у в'язнів з Абу-Грейб. Відео страти супроводжувалася текстом: "Як може вільний мусульманин спати спокійно в той час, коли ріжуть іслам, його гідність стікає кров'ю і свідченнями ганьби в новинах про сатанинські знущання над мусульманськими чоловіками і жінками у в'язниці Абу-Грейб. Де ваше завзяття і де ваш гнів?" Було кому писати натхненні промови для просторікуватого бандита з Зарки: "Ви повинні подолати Америку, хоча на це потрібен деякий час. Вона залишиться плямою ганьби на щоці часу".
Незліченна кількість користувачів інтернету у всьому світі переглянули це відео. Апокаліпсис війни перетворився у віртуальний апокаліпсис. Криваве дійство кликало глядачів, яким не було місця в театрі життя, стати акторами в театрі війни, заповнити героїчними подвигами нудний відтинок між народженням і смертю, стати частиною руху, який вершить історію.
Обережні на інтернет-аукціонах продавали своє майно, щоб надіслати кошти на рахунки джихадистів. Відчайдухи подалися таємними маршрутами долучатися до джихаду особисто. Віднині Заркаві не залежав від Аль-Каїди - він мав вдосталь і грошей, і новобранців.  
 
13 травня 2004 року веб-сайти джихадистів розмістили повідомлення про об'єднання іракських повстанців в організацію "Аль-Таухид валь-Джихад" ("Єдність і Джихад") на чолі з Заркаві: "Це об'єднання є силою для народу ісламу і палаючим вогнем для ворогів Бога, в якому вони будуть горіти до повернення вкрадених прав, і встановлення релігії Бога на Землі... Перемога або мучеництво".
 
До кінця 2004 року стало зрозуміло, що протистояння між повстанцями і окупаційними військами перейшло в принципово нову фазу. Повстанці зуміли витіснити американців з провінцій у великі міста. Регулярні напади на патрулі і армійські колони в містах змусили американців відступити за стіни  власних військових баз. Щодня на фугасах підривалися патрульні автомобілі, бронетехніка і автоколони частин тилового забезпечення. Небаченого розмаху набуло полювання на іракців, які пішли служити в поліцію.
 

30 січня 2005 року мільйони іракців прийшли до урн на перші демократичні вибори. Планувалося, що на виборах пропорційно будуть представлені суніти, шиїти і курди. Суніти не висунули своїх кандидатів і на вибори не прийшли. Вибори, після яких владу одержали шиїти, ще більше розпалили вогонь війни. Захист і порядок обіцяв Заркаві. Обурені і принижені, суніти спочатку вітали його бійців, в тому числі іноземних ісламістів, які обіцяли вигнати окупантів. Ісламісти були організовані, дисципліновані й безстрашні. Але їхній захист і порядок виявилися далекими від обіцяного. До повстання в сунітській провінції Аль-Анбар, яке стане початком самоочищення країни від благодійників-терористів, було ще далеко.
 
19 листопада 2005 року у місті Хадіта двадцятирічного американського морского піхотинця розірвало на шматки на закладеній міні. Ще двоє морпіхів були поранені. Один з уцілілих увірвався в приватний будинок і розстріляв всіх дітей. Інші морські піхотинці розстріляли на дорозі опель з п'ятьма іракцями і помочилися на голови вбитих. Потім обшукали будинок за будинком і вбили  24 людини, включно з дев'ятимісячним немовлям.
Трагічна подія стала наслідком напруги, розчарування, втоми й ізоляції окупаційних сил США в Іраку. Смерть вже була настільки звичною справою, що навіть не проводилося ні  розслідування трагедій, ні покарання винуватців. І все ж розстріл у Хадіті став переломним для США. Далі або повна катастрофа, або радикальна зміна іракської стратегії.
За перші п'ять років окупації втрати коаліційних сил: 2003—580 осіб; 2004—906 осіб; 2005—897 осіб; 2006—872 осіб; 2007—961 особа. Втрати іракського мирного населення оцінюються приблизно: 80 тис. загиблих, більше 160 тис. поранених (дані правозахисної організації "Iraq Body Count").  
 
Нинішній радник з питань національної безпеки Дональда Трампа Герберт Макмастер (той самий, хто змінив скандально відстороненого з цієї посади Майкла Флінна) захистив докторську дисертацію на розсекречених матеріалах періоду в'єтнамської війни. У 1997 році в гнівній книзі "Невиконання обов'язку" він проаналізував прийняття рішень в ідеальній ієрархії, вибудованій президентом Ліндоном Джонсоном і міністром оборони Робертом Макнамарою. Команда однодумців аналізувала інформацію, яка надходила знизу, узгоджувала спільне бачення подій і передавала вниз команди, обов'язкові для виконання. Робота команди однодумців, яка не сміла заперечувати президенту і не визнавала альтернативних варіантів, обернулася катастрофою. На підставі невірної оцінки ситуації вироблялися помилкові рішення - ідеальна ієрархія призвела до ідеального провалу.
Відома серія експериментів психолога Соломона Аша продемонструвала, чим небезпечна одностайність.  В групі з дев'яти підставних осіб і одного піддослідного пропонувалося дати очевидну відповідь на просте запитання. Якщо дев'ятеро давали невірну відповідь, десятий не наважувався  відповісти правильно і повторював те, що сказали інші. Коли в групі підставних осіб хоча б один називав вірно очевидне, піддослідний теж наважувався дати вірну відповідь.
 
У 2003 році полковник Герберт Макмастер командував Третім підрозділом армійської розвідки в Іраку. Після закінчення бойових дій проти іракської армії, його підрозділ був розміщений у містечку Таль-Афр. Йому довелося налагоджувати стосунки з місцевим населенням і перетягувати його на свій бік у боротбі з тероризмом. Генерал Девід Петреус, полковники Герберт Макмастер і Шон Макфарланд знайшли вихід з безнадійної ситуації.
Визнанням важливості зробленого Макмастером у Таль-Афрі стало те, що командування двічі відмовило йому в присвоєнні чергового військового звання. Він став найзнаменитішим полковником армії США - дотримання субординації і безумовне виконання наказів цінується більше, ніж порятунок армії від поразки.
 
7 червня 2006 року ЦРУ нарешті вистежило Заркаві. Він загинув після ракетно-бомбового удару по будинку, в якому він знаходився. Але справа Заркаві продовжила жити - 15 жовтня 2006 року відбулося проголошення Ісламської республіки Іраку в захоплених повстанцями сунітських районах Іраку.