Момент істини наближається

Навіщо Даля приїздила до нашого преза? Нагадати корупціонерам про шкоду від корупції і необхідність боротьби з нею? Хто хоча б раз подивиться у її сумні бездонні очі – цьому не повірить. Бо там світиться розум.
З чим же вона приїхала і чому саме вона? З останнім простіше – Грібаускайте є єдиним другом України серед керівництва ЄС та його членів. Отож її і вибрали у якості гінця поганих новин. Щоб нашим владцям важче було висловити «європідлоті»  своє негативне ставлення до почутих пропозицій.
З першим складніше. Однак подивившись на календар і пригадавши історію наших «дружніх стосунків» можна відсіяти все зайве і спокійно розглянути те, що залишилось.
За історією з безвізом (там всі очікування  справдились, ми можемо і надалі спокійно сидіти дома без віз) ми якось забули недороблену нашу асоціацію. З тим же ЄС…
Історія наших стосунків з західним сусідом цілком вкладається в діалог:
-Дай хоч що-небудь!
-Ласкаво просимо, приходьте завтра.
Наслідком такої позиції і була горезвісна «багатовекторність». Мало що приємного можна сказати про наших перших двох презів – хіба те, що ідіотами вони точно не були. Тому обрали стратегію зовнішньої політики, яка дозволяла з одного боку менше віддати московії, а з іншого – хоча б щось отримати від ЄС. Звичайно, саме кацапія сформувала нашу правлячу верству і мародерську модель державного управління. Без такого сусіда наша історія склалася б куди щасливіше. Але це від нас не залежало. Незалежність не можна подарувати – можна тільки вибороти. Ми свою починаємо виборювати лише зараз.
Найгіршим внеском московії у нашу політику є совкова парадигма мислення правлячої верхівки. ЇЇ можна сповна охарактеризувати гаслом «ХТО НЕ З НАМИ – ТОЙ ПРОТИ НАС». Ординське виховання  привчило наших владців до думки, що партнера не можна послати подалі – бо він одразу ж на тебе нападе або принаймні «образиться».  В московії це дійсно так. Але народ вже зробив свій вибір – нам не туди. А от на заході, до якого ми так прагнемо долучитись – все з точністю до навпаки. Партнери посилають один одного мало не при кожній зустрічі. Потім утираються, облизуються… і зустрічаються знову. З новими пропозиціями. Це і є «реальна політика» так як її розуміють і впроваджують найбагатші держави світу.  Найбільш правильно було б назвати її політикою мякого тиску.
Якщо ми прагнемо досягти бодай якогось успіху на заході – маємо проводити щодо них саме таку політику, незалежно від того, подобається це нам чи ні.
Крадчук і кучмо боялися навіть кавкнути в бік заходу. Єдиним прийнятним для них засобом мякого тиску була загроза повернення  України у склад орди. Вона була почасти дієвою, оскільки ніколи не проголошувалась. Тобто йшлося не про погрозу, а саме про загрозу. Цілком у дусі західної дипломатії. Зрозумілою їм мовою, у відповідності до їхніх традицій. Кожна спроба відійти від «багатовекторності» призводила до зовнішньополітичного фіаско через зникнення єдиного нашого важеля впливу. Зміна «багатовекторності» на «багатовікторність»  мало не коштувало нам державності.
Варто було ющу оголосити курс на захід – нам дружно відмовили в перспективі членства у ЄС і НАТО, в безвізовому режимі, навіть у пятнадцятихвилинній зустрічі з меркеллю для юща. Власне – в усьому, що нас хоч якось цікавило.  З приходом бандюковича виникла реальна небезпека повернення України до орди. Захід має непогану розвідку і про кремлівську спецоперацію по приборканню нашого дебільного крадія дізнався одразу після її початку. Саме тому Україна отримала нечувані перспективи в ЄС, про які ющ і мріяти не смів, саме при бандюковичі. Настав час вішати перед віслюком морквинку…
Нинішні владці роблять ту ж саму помилку, що і Ющ – ходять з простягнутою рукою і намагаються щось випросити у ЄС апелюючи до совісті, якої немає, всупереч жадібності, яка є…
Тому і результат не вражає. Адже єдиний засіб тиску, який ми використовували, відіграно – до орди ми вже не повернемось. За жодних обставин.  Отож, треба застосовувати до «партнерів» нові засоби тиску. Якщо, звичайно, хочемо досягти хоча б якогось позитивного результату.
Реальних засобів тиску на сьогодні маємо три.
1. Відключити ЄС газ. Не тому, боронь Боже, що хочемо покарати ЄС за підлість – там цього не зрозуміють. А тому, що у нас війна і ми маємо вводити дієві санкції проти агресора, якщо вже ЄС не хоче їх вводити.  Перспектива зупинки промисловості і багатомільярдних втрат змусила б ЄС до негайних переговорів і великих поступок. Аж до нафтового ембарго, яке поставить орду на коліна за два місяці. Адже цю зиму ЄС без ординського газу не пройде. А наступну – вже зможе. Чому найчесніший у світі стокгольмський суд третій рік розглядає наш позов і винесе рішення лише по закінченні опалювального сезону? Думаєте – збіг? Подібні позови європейських покупців газу до газпрому задовольнялись в середньому за рік. ЄС готується відмовитись від кацапського газу назавжди. Не через агресію проти нас, звичайно. Просто вибрики гномів їх вже дістали. Для ЄС ціна газу не має такого вирішального значення, як для нас, адже вони виробляють продукцію з високою доданою вартістю, частка газу в собівартості якої мізерна. А от надійність поставок для них життєво важлива. Адже великих сховищ у них немає, а не отримавши на 1 євро газу вони не вироблять на 1000 євро продукції. Що ми втратимо? Лише статус «корисного ідіота», даруйте - «надійного транзитера» який нам вже не потрібен. Транзитний статус ми втратимо найближчим часом незалежно від того, скільки дуп вилижемо. Нічого особистого –  тільки бізнес.  Кожен з наших «західних партнерів», маючи такий важіль, не вагаючись пустив би його в хід. Але наші бариги, жертви совкового виховання – тупо бояться.
2. Денонсація Будапештського меморандуму. Найсильніший хід в нинішніх умовах. Вжити заходів проти нас ЄС побоїться, бо перемога орди для них небезпечніша за ядерну Україну. А ми продемонстрували б одразу, що в односторонньому порядку Україна більше ніколи нічого виконувати не буде. Хочете щось отримати – платіть або йдіть до біса. Так само, як у стосунках між собою. І «європідлота»   нас зрозуміє – кожен з них на нашому місці вчинив би так само. Головне – не брати приклад з лисого гнома і не бігати з криком «іспєпєлю!». Якраз навпаки – ми нікому не погрожуємо, денонсували облудну угоду «з принципу», ядерну бомбу не створюємо (принаймні – поки що) і взагалі – боремось за мир в усьому світі. Нічого іншого нам і на думку не спадало!
3. Роздати зброю всім військовозобов’язаним. Я до сьогодні не знаю, чи варто дозволяти короткоствол.  Але довгоствол (АК, СВД, КС) в руках 8 мільйонів громадян дозволить їм захистити державу і родину. Державу – якщо влада таки зрадить. Родину – якщо поліцейський розвідник (даруйте – хотів сказати «озброєний злодій») у хату залізе.  Ну а нашим «партнерам» продемонструє, що миру на ординських умовах не буде. Або допоможіть задавити орду економічно, або готуйтесь до повномасштабної війни біля власних кордонів. Як думаєте – що вони оберуть?
Інших важелів впливу на сьогодні не бачу. Може хто підкаже?
Відновлення візового режиму – не допоможе. Необхідність брати візи (навіть якщо ввести процедуру, за якою кожен бажаючий отримати візу, рахуючи і канцлерів, має тричі прийти особисто до нашого посольства і вистояти там денну чергу). Адже візи – лише половина справи. Щоб вони перетворилися на засіб тиску не вистачає «дрібнички» - необхідності  для сильних світу цього регулярно відвідувати Україну. Дійсно, чим ми можемо їх зараз зацікавити: війною? досвідом корупції? От коли для них зявиться нагальна необхідність до нас їздити – тоді і отримаємо реальний безвізовий режим. Якщо, ясна річ, не зберігатимемо безвіз для них в односторонньому порядку, а навпаки, повідомимо: «кращі проктологи України з нетерпінням чекають Вас на кордоні». А зараз  якщо і дадуть нам безвіз, то виключно кастрований, з перспективою скасування у будь-який момент. Щоб мати на нашу «владу» додатковий засіб «мякого тиску». Отож, повертати візи для ЄС потрібно (гроші за них нашому злиденному бюджету зайвими не будуть) але засобом тиску на сьогодні вони не стануть.
Стосовно Далі – з огляду на вищевказане, привезла вона нам нехитру пропозицію – перепідписати  Угоду про асоціацію з нідерландськими застереженнями. А навзаєм ЄС продовжить санкції проти орди. Адже більше вони нам реально нічого не дали, отже і шантажувати нас більш нічим.
Стосовно нідерландських вимог, якщо хто забув:
1. Україна не отримає перспективи членства в ЄС
2. ЄС зобов’язується не надавати жодної економічної чи військової допомоги Україні
3. Українці за жодних обставин не отримають права на роботу в ЄС
Дивно, що до списку не включили ще одну вимогу:
«Реалізація української продукції на ринку ЄС категорично заборонена». Може, просто забули. Пізніше включать. Якщо ми на ці вимоги погодимось…