Понти собакова або вічна память реформі.

Сумні події не дають промовчати. Загинуло п’ятеро українських громадян. Пять родин залишились без годувальника.  Сам през вже заявив, що винні будуть встановлені і покарані. Отже, покарано нікого не буде. Подія знакова: вперше в історії України зафіксовано такі масові втрати правоохоронців поза зоною бойових дій. Ворог втрат не поніс, оскільки участі в бою не приймав.
       Не беруся спрогнозувати, хто буде оголошений винним у нашому королівстві кривих дзеркал. Після сумних подій 31 серпня минулого року, коли співробітник МВС кинув гранату в натовп інших співробітників МВС, міністр МВС оголосив винним … ВО «Свобода». Самого міністра ніхто винним не оголосив. Навіть тінь підозри на нього не впала. До чого тут він, взагалі! Він цілком відповідає покладеним на нього завданням: чудово вміє організовувати переслідування українських патріотів, створювати зондер-команди  для ліквідації політичних опонентів (вічна пам'ять Сашку Білому, чиє вбивство ніхто навіть не намагається розслідувати), звинувачувати ворогів режиму у посібництві окупантам, продукувати і розповсюджувати вали брехні.
       Найбільш лякає реакція суспільства: широкі маси без подиву і обурення спостерігають за новими кадрами . Нікого не шокують ні барига – міністр МВС, ні генпрокурор без юридичної освіти, ні загін Універсальних Грузинів, кожен з яких може бути хоч оперним співаком, хоч космонавтом, хоч губернатором, хоч начальником поліції – і все з однаковим успіхом.
       Сидить тепер през у безкрайньому своєму кабінеті і гірку думу думає... Може, спробувати замість грузинів залучити ескімосів? У них темперамент не такий запальний... А що вони відморожені – ну то й що. Хто у цій владі не відморожений… А що робити? Не українців же запрошувати?! Бо ж серед них можуть трапитись патріоти України, лиха від них потім не оберешся – раптом почнуть з корупцією боротись, правосуддя встановлювати… Як тоді красти?
       І яку ще реформу цьому клятому народові запропонувати?! Перейменували ментів у понтів, собакова в авакова, і що?! Знову невдоволені… Що за народ такий знавіснілий, що з ним робити?! Може кинути все, і гайнути всім разом до своїх, в Ізраїль… Але ж там красти нічого… І куди майно подіти, чесно награбоване – з собою не візьмеш, а продати під час війни важко, доброї ціни не дадуть. А війну закінчити – доходи впадуть, та і народ може всю владу знести, чиїм агентом його тоді оголошувати… Зачароване коло якесь… А майна того зібралось стільки, що від нього вже і траст осліп (очі від подиву повилазили).  Пообіцяти ще щось? Так все, що міг придумати – вже пообіцяв. Не допомагає.
     Але ж терпіння народу не безмежне, навіть наш легендарний, ні з чим не зрівняний терпець іноді лускається… Що ж маємо побажати нашим «обранцям»? Може так:
НЕ БІЙТЕСЬ СІМНАДЦЯТОГО РОКУ, ЯКИЙ БУВ, А БІЙТЕСЬ – ЯКИЙ БУДЕ…