in variatione voluptas


in variatione voluptas
 

 


 

 
Søren Kierkegaard    -    Afsluttende uvidenskabelig Efterskrift (1846)
 

 

 

 
"... Іронічне спостереження постійно матиме справу з цим "як", вельмишановний же добродій, з яким іроніст має честь спілкуватися, звертає увагу тільки на "що". Хтось голосно й уроче проголошує: така моя думка; при цім він не задовольняється тим, аби дійсно запропонувати нам короткі формули, - адзусь, він викладає нам все цілком докладно. Він намагається різноманітити вислови, - авжеж, досягати варіацій зовсім не так легко, як можна подумати: студент, приміром, нізащо б не отримав оцінку "laudabilis" за стиль свого твору, не використовуй він там численні варіації. В багатьох людей є подібний геніальний талант до варіацій, яким Сократ так захоплювався в Пола, подібні люди ніколи не кажуть одне й те саме про те ж саме. Ясна річ, іроніст тут напоготові: мабуть, він не зверне особливої уваги на те, що написано великим шрифтом, або ж на те, що викриває себе знову й знов готовими формулами в промовах співбесідника (те саме "що", або зміст промов вельмишановного добродія), одначе він зауважує на невеличке підрядне речення, що якось вислизнуло поза чудову пильність вельмишановного добродія,  на багатообіцяючий невеличкий предикат і тому подібне, - і ось тепер, до власного подиву й попри власне задоволення від варіацій (in variatione voluptas), він раптом зауважує на те, що загалом вельмишановний добродій  не має власної думки, причім зовсім не тому, що той лукавить (Боже збав, це надто серйозний сюжет для іроніста), але тому, що цей стійний чоловік більш зосереджений на гучнім проголошенні цього змісту, ніж на тім, аби мати його всередині. Вельмишановний добродій може бути правий, гадаючи, буцім має власну думку, коли вже він примушує себе зі всіх сил у неї вірити. Він здатен зробити для цієї думки все, що завгодно, але тільки в ролі хлопчака-розсильного; він ладен ризикувати власним життям заради цієї думки, в якихось украй заплутаних і неспокійних часах його можуть змусити навіть віддати своє життя заради цієї думки, - цебто тепер уже я маю бути впевнений, що така думка в нього дійсно була. Однак цілком можливо, що водночас із всіма цими подіями жив і певний іроніст, котрий не міг стриматися від сміху в ту саму мить, коли цього нещасного вельмишановного добродія страчували, - діло в тім, що на підставі непрямих свідчень іроніст знає, що чоловік той так і не прийшов до жодної ясності щодо себе самого. Все це може здатися смішним, але те, що такі речі часом трапляються, аж ніяк не має заводити нас у відчай з приводу самого нашого життя, бо Бог спасає від заблуд чоловіка, котрий у спокої внутрішнього і повній щирості перед Господом дбає про себе самого; будь той навіть чоловіком зовсім простим, Господь веде його через страждання внутрішнього до істини. У міжчассі же рейвах і гучний репет - це знак заблуди, ознака стану ненормального, як наче розлад травлення в животі, - та й бути страченим випадково, в часи раптових змін, іще зовсім не означає перетерплювати страждання того ж роду, що ними є по суті страждання внутрішнього..."
 

 
**********
 

 

 
Я було хтів обмежитися самим уривком із книги Сьорена. Раптом вирішив, що при зовсім невеличкому зусиллі ці слова докладаються до багатьох людей і тих текстів, що вони пишуть: на папері, сайтах-форумах, парканах, стінках в'язничних камер, а чи й подумки, на криваво-сірому тлі мізків. Ось так якось виходить, не хотячи.

 



Mac Tíre (01.08.2016) durdom.in.ua