Особливості національного футболу.

Тут деякі злопихатєлі, агенти Хуйла, кричать про ганьбу українських футболістів. Заявляю з усією відповідальністю-все це клєвєта і інсинуації. Просто не всім дано зрозуміти особливості українського національного футболу, які в свою чергу витікають з національного менталітету. Бо українці завжди йдуть своїм, особливим шляхом, по якому жодна нація ніколи не ходила і, дасть бог, ніколи не піде. Взяти хоча б той же Крим. Що б на місці України вчинила будь-яка інша держава? Зразу б об’явила військовий стан, військові частини вступили б в бій з агресором, в парламенті всі б депутати об’єдналися проти зовнішнього ворога, а іх діти та діти міністрів масово пішли б на фронт добровольцями. Лошари! Інша справа Україна-тут всі зразу ж стали миротворцями, навіть військові. А всі правлячі партії переймалися одною проблемою-щоб не дай бог ні одна військова частина не надумала чинити опір агресорові. І їм це прекрасно вдалося. А що б зробили в будь-якій країні з підарасом у військовій формі, який без жодного пострілу здав ворогу військовий аеродром з десятками військових літаків? Розстріляли б на хєр, в кращому випадку сьорбав би баланду на нарах до кінця свого нікчемного життя. А що зробили в Україні? Правильно, дали Героя України.
Або взяти той же вступ до ЄС. Інші країни спочатку розвивають свою економіку, медицину, законодавство, соціальну сферу до рівня ЄС, а вже потім намагаються туди вступити. Українці ж спочатку розвалили все, що можна, як-то кажуть, «до основанья, а затєм…» Ясен перець, подали заявку на вступ до ЄС. І чого нас туди не беруть-я хз. Мабуть, проіскі Хуйла…                  
 
Але повернемось до наших баранів, тобто футболістів. Спочатку невеличка цитата: «  Главный тренер сборной Украины Михаил Фоменко решил не включать опытного полузащитника Олега Гусева в итоговую заявку команды на Евро-2016, что вызвало противоречивую реакцию среди любителей футбола. Согласно некоторым данным, такое решение тренер принял не из-за игровых показателей Гусева.
«Физическая форма Олега тренеров вполне удовлетворяла. Не выдержал Фоменко того, что Гусев во время тренировок и в быту систематически подавлял своими словами и поступками молодых игроков, принадлежащих «Шахтеру». Речь о Коваленко, Петряке и Малышеве. Чтобы не было риска развалить коллектив во время чемпионата Европы, Гусева во Францию решили не брать», – сообщает источник, близкий ко сборной.»                        
І далі: «Сегодня Олег Гусев, Артем Кравец, Никита Каменюка, Евгений Шахов, Иван Петряк и Максим Малышев покинули расположение «сине-желтых» в швейцарской Асконе.»
 
Ну і як це, вашу мать, ізвіняюсь, понімать? Тут не те що без пляшки-без каністри не розберешся. Тобто тих футболістів, яких Гусєв ніби-то «подавлял», Фоменко відправив зі збірної додому? Правда, одного з них, Коваленка, він в збірній все-таки зоставив, але про нього річ пізніше. Якщо хто не в курсі, то півзахисник Олєг Гусєв-один з кращих півзахисників в історії українського футболу. Це різноплановий гравець, який може і накрутити кількох суперників, і гольовий пас віддати, і гол забити. До речі, за свою кар’єру Олег забив 114 голів-більше, ніж деякі нападники. Ніхто не буде сперечатися, що саме такого гравця не вистачало нашій збірній на цьому турнірі. І взагалі, цікаво було б дізнатися, яким чином «дєдушка» Гусєв «подавлял» нашу талантлівую молодьож? Уявляю собі таку картину:ходить Олєжка по табору збірної як і положено «дєдушке»-мат-перємат, перегар на гектар, гімнастьорка футболка нараспашку, рємєнь на яйцах. Всі його шугаються, навіть Фоменко, бо ну його нахуй, такий і зарізать може. А нещасні Коваленко, Пєтряк і Малишев в цей час, як і положено «духам», зубною щіткою «очко» драють, парадниє сапогі «дєдушкє» начищають, дємбєльский альбом «Євро 2016» малюють, а вночі біля «дєдушкіного» ліжка з віниками гасають, дємбєльский поїзд ізображають. От і довелося Михайлу Івановичу цього вуркагана додому відправити, від гріха подалі. Правда, злі язики кажуть, що раніше за Гусєвим нічого такого не водилось, але хулі з них взять, тренеру видніше. Тим більше такому стратегу як пан Фоменко.
 
Тепер щодо самої гри. Про першу гру казати нічого не буду, бо на сьогодні збірна Німеччини об’єктивно сильніша за збірну України. А от у збірної Північної Ірландії Україна просто зобов’язана була вигравати, гравці якої за всіма показниками були слабшими за українців. Як би грала будь-яка інша збірна в випадку, коли ти сильніший за суперника  і тобі обов’язково потрібна перемога? Зразу б пішла вперед, забивати і перемагати. Але ж ми українці, у нас, як завжди, свій шлях. Гола забити й дурень може, а де, вашу мать, стратегія? Де тактика, в рот його чих-пих? Тим більше, коли є такий неперевершений стратег і тактик, як Михайло Іванович Фоменко. Бо саме виключно правильна тактика і стратегія допомогли українцям в героїчній боротьбі перемогти в стикових іграх країну, де населення менше ніж в Києві. Але в цьому матчі Іванич перевершив сам себе.
 
Ну про те,  що скоріше Хуйло поверне Україні Крим, а в Москві на Красній площі поставлять пам’ятника Бандері, ніж Фоменко наважиться грати з двома нападаючими, знають вже й нільські крокодили, то давно ні для кого не є секретом. Цимес був в іншому. Судячи з гри, Фоменко, щоб перехитрити суперника, дав гравцям установку, ні в якому разі не бити по воротам суперника. І це йому вдалося! Гравці збірної України, отримуючи м’яч, доводили його до штрафного майданчика північних ірландців, де або зразу віддавали м’яча супернику, або вели його знову до свого, де з чистою душею віддавали  П’ятову. Сказати, що північні ірландці офуєвали від такої тактики-це не сказати нічого! Вони ніяк не могли второпати, якого хєра на поле вийшли ці пацани в жовтій уніформі і в яку гру вони власне грають?! Здивування їх було таким, що вони на весь перший тайм навіть забули про українські ворота. Зате їхні вболівальники першими допетрали що й до чого і аплодували нашим частіше, ніж своїм. Навіть я, спочатку поминаючи всує архімандрита Міхаіла, його мать і загробниє риданія, потім просто насолоджувався грою, геніальністю тренерського задуму і майстерністю його виконання, розуміючи, що ТАК до українців ще ніхто не грав  і навряд чи гратиме в майбутньому. Це ж наша чергова «перемога», тепер вже футбольна. Загальну ідилію псував хіба що Сєлєзньов, який чомусь вперто намагався порушити тренерську установку і забити гол. Але, щоб не дай боже, цього не сталося, партнери тримали його на голодному пайку.  Якщо граф Лєв Толстой десь там по небесному ТБ дивився цей матч, він міг тільки порадіти за таку кількість «толстовців» в українській команді.  
    
Коротше, в першому таймі свято вдалося, вдалося воно і в другому. Ірландці зразу ж забили гол, а в доданий час-ще один, для солідності. Видно, в перерві тренери їм пояснили, що ніхто їм в цьому не заважатиме. Так  і вийшло-Селезньова, від гріха подалі, замінили на Зозулю, який останній раз забивав, схоже, ще в ДЮСШ. Заодно стало зрозуміло, чому все-таки Фоменко замість Гусєва взяв Коваленка-той двічі не влучив в ворота з точок, звідки влучив би навіть сліпо-глухо-німий інвалід з вродженим артрозом колінних суставів. Так що які претензії можуть бути до українських футболістів? Вони просто зіграли в НАШИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ футбол, де головне не перемога, а участь, не забити гол, а виконати тренерську установку, не перемогти, а виконати черговий хитромудрий тренерський план. У нас все так робиться, тому й результат такий, як завжди…