Ні про що...

Любов буває різною.
 
До вчительки, яка зайшла до класу зачуханої одноповерхової школи 1958-року і сказала:
- Здравствуйте, дети! Я ваша учительница. Меня зовут…
 
До вчителя фізкультури Владимира Ефимовича, який написав мені у щоденнику:
- Родители! Ваш сын пришел на урок физкультуры без трусов.
 
До вчителя математики Владимира Леонидовича Дидковского, який сказав одного разу:
- А это, запишите на всю жизнь - число пи: тричетырнадцатьпятнадцатьдевяностодва и так далее…
Я возразил:
- Число когда-нибудь должно закончиться. На то оно и число.
Он ответил:
- Есть еще число е. Тоже легко запомнить: двасемьтысячавосемьсотдвадцатьвосемь тысячавосемьсотдвадцатьвосемь (1828 – день рождения Льва Николаевича, графа,  угнетателя русского народа).
 
До професора Шалви Георгієвича Горделадзе, який вдень читав лекції з вищої математики обалдуям з політеху, а по ночах обчислював орбіти планет, вдивлявся у свій приватний телескоп, чухаючи свої вуса  і лисину... А там – зірки, галактики, Всесвіт…
 
До жінки, мами моє доньки.
 
До доньки.
 
До чоловіка моєї доньки.
 
До доньки моєї доньки.
 
До тієї жінки, яка зараз поруч.
 
До двоюрідних, троюрідних…
 
До мами, батька, яких вже нема…
 
Кого люблю - простять.
--
До тих, з якими бухав «Троянду Закарпаття», «Іршавське», каву з лікьором, палив цигарки без фільтру «Друг»…
Нема вже багатьох із тих, з ким бухав, нема й «Іршавського», нема «Друга» …
Вмирають всі. Вмирає все. Дуже жаль, якщо зарано.
 
…
Про що я? Про любов. Про любов до ДД.